Рішення № 64354080, 30.01.2017, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3868/16-ц

Провадження № 2/344/353/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: ОСОБА_1,

за участю Позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська ОСОБА_5, Івано-Франківської міської ради, третя особа ОСОБА_6 про скасування розпоряджень про звільнення з роботи та призначення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших виплат, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франеівської міської ради (надалі «Відповідач 1»), міського голови м. Івано-Франківська ОСОБА_5 (надалі «Відповідач 2»), Івано-Франківської міської ради (надалі «Відповідач 3»), третя особа ОСОБА_6, в якому, з урахуванням остаточних позовних вимог (том 2, а.с. 63), просив скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_5 від 29.02.2016 р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» та розпорядження від 01.03.2016 р. №28/1-с; скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_5 від 23.03.2016 р. №44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови ОСОБА_5 від 29.02.2016 р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.»; протиправні дії ОСОБА_5 (невиплати премії до Дня комунальника) визнати незаконними та дискримінацією в трудових відносинах; стягнути премію в сумі 3500,00 грн. до дня комунальника; стягнути з відповідачів 4025,00 грн. невиплаченої премії за січень, лютий 2016 року; поновити ОСОБА_2 на роботі та скасувати запис в трудовій книжці, надати Позивачу рівноцінну посаду з оплатою, не нижче попередньої; стягнути з відповідача на користь Позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 березня 2016 року по день винесення рішення; стягнути з відповідача на користь Позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку 99201,60 грн.; стягнути з відповідача на користь Позивача моральну шкоду у розмірі 90 000,00 грн.; визнати незаконним розпорядження міського голови №191-1 від 18.12.2015 року «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.».

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та в заявах про збільшення позовних вимог та письмових поясненнях на позов.

Зокрема, позовні вимоги мотивовані тим, що Позивача, на його думку, було незаконно звільнено з посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка», оскільки при при прийнятті розпорядження про звільнення Позивача Відповідачем 2 було порушено порядок звільнення Позивача у звязку зі зміною в організації виробництва і праці та відмовою міського голови від укладення контракту.

Позивач в судовому засіданні також посилався на те, що його було звільнено у період його тимчасової непрацездатності та за наявності відмови профспілкового органу в наданні згоди на звільнення Позивача.

Крім того, на думку ОСОБА_2 жодних змін в організації його праці не відбувалося, а тому відповідна правова підстава для звільнення його з посади, на думку Позивача, є необґрунтованою та безпідставною, що свідчить, на думку Позивача, про незаконність розпорядження міського голови №191-1 від 18.12.2015 року «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.».

Враховуючи вищевикладене, Позивач просив поновити його на роботі на рівноцінній посаді з оплатою, не нижче попередньої, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки відповідних виплат, а також відшкодувати завдану незаконним звільненням моральну шкоду.

Крім того, посилаючись на невиплату Позивачу премій до дня комунальника та у січні та лютому 2016 року, ОСОБА_2 просив виплатити на його користь такі премії.

Враховуючи незаконність його звільнення з посади, Позивач також просив скасувати розпорядження Відповідача 2 від 01.03.2016 р. №28/1-с про призначення ОСОБА_6 на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка».

Представник відповідачів Виконавчого комітету Івано-Франеівської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська ОСОБА_5, Івано-Франківської міської ради, в судовому засіданні проти позову заперечила та просила відмовити в його задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Зокрема, представник відповідачів звернула увагу на те, що при звільненні Позивача з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (у звязку зі зміною в організації виробництва і праці та відмовою міського голови від укладення контракту) Відповідачем 2 було дотримано всіх вимог чинного трудового законодавства України.

Зокрема, як зазначила представник відповідачів, чинним законодавством України передбачено укладення контракту з керівниками підприємств, раніше призначеними на посаду. При цьому орган управління може відмовитися укласти контракт з керівником підприємства, у звязку з чим трудових договір розривається на підставі пункту 1 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, у звязку зі зміною в організації виробництва і праці на підставі відповідного розпорядження та відмовою міського голови від укладення контракту з ОСОБА_2, Позивача було звільнено із займаної посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка».

Крім того, як зазначила представник відповідачів, оскільки на момент прийняття розпорядження міського голови від 29.02.2016 року про звільнення Позивача міському голові не було відомо про перебування ОСОБА_2 на лікарняному, після отримання від Позивача листків непрацездатності, міський голова з метою відновлення законності своїм розпорядженням вніс зміни до розпорядження від 29.02.2016 року про звільнення Позивача в частині дати звільнення, а саме дату 29 лютого 2016 року змінено на дату 21 березня 2016 року, тобто перший робочий день після виходу Позивача із лікарняного.

Стосовно відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення Позивача, представник відповідачів покликалася на те, що, на думку міського голови, така відмова профспілки була невмотивованою, що відповідно до вимог закону надавало Відповідачу 2 право на звільнення Позивача без згоди профспілкового органу.

Стосовно позовних вимог про виплату премій Позивачу, представник відповідачів зазначила про те, що премія не є обовязковою виплатою, і такі виплати здійснюються за наявності передбачених законодавством обставин.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідачів покликалася на необґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним розпорядження Відповідача 2 від 01.03.2016 р. №28/1-с про призначення ОСОБА_6 на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка», оскільки таке розпорядження, на думку представника відповідачів, не порушує жодних прав Позивача, враховуючи законність його звільнення.

Третя особа ОСОБА_6, в судове засідання не зявилася, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

В судовому засіданні 16 січня 2017 року представник Третьої особи проти позовних вимог, які стосуються ОСОБА_6, тобто в частині визнання незаконним розпорядження Відповідача 2 від 01.03.2016 р. №28/1-с про призначення ОСОБА_6 на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» заперечував, посилаючись на те, що при призначенні ОСОБА_6 на вказану посаду висммог чинного законодавства порушено не було, а в подальшому її було звільнено з даної посади у звязку з ліквідацією КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка».

Заслухавши в судовому засіданні пояснення Позивача та його представника, представника відповідачів, представника Третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 з 11 липня 2006 року працював на посаді директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка».

Розпорядженням міського голови від 18 грудня 2015 року №191/1-0 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.» (том 1, а.с. 10) з 01 березня 2016 року змінено істотні умови праці ОСОБА_2 на контрактну форму трудового договору.

Розпорядженням міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» (том 1, а.с. 8) ОСОБА_2 звільнено з посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» 29 лютого 2016 року в звязку із зміною в організації виробництва і праці та відмовою міського голови від укладення контракту, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Розпорядженням міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.» (том 1, а.с. 9) ОСОБА_6 призначено на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» з 02 березня 2016 року згідно укладеного контракту.

Розпорядженням міського голови від 23 березня 2016 року №44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» (том 1, а.с. 11) внесено зміни до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» в частині дати звільнення, а саме: дату 29.02.2016 р. змінено на дату 21.03.2016 р.

Вищевказані розпорядження про зміну істотних умов праці, про звільнення з посади, про внесення змін до розпорядження про звільнення, про призначення ОСОБА_6 Позивач вважає незаконними та просить їх скасувати, поновивши Позивача на відповідній рівноцінній посаді, та сплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу, премії, компенсації за затримку в розрахунку, а також відшкодувати завдану незаконним звільненням моральну шкоду.

1. Щодо Розпорядження міського голови від 18 грудня 2015 року №191/1-0 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.».

Підставою позовної вимоги щодо визнання незаконним даного розпорядження Позивачем зазначено те, що фактично жодних істотних умов його праці змінено не було, оскільки станом на час прийняття даного розпорядження ОСОБА_2 вже працював на умовах укладеного з ним контракту.

Так, вищевказаним розпорядженням з 01 березня 2016 року змінено істотні умови праці ОСОБА_2 на контрактну форму трудового договору.

Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Частиною 3 статті 21 Кодексу законів про працю України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Як зазначено в абзаці четвертому пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст.9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Згідно з частиною 3 статті 32 Кодексу законів про працю України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Пунктом 1 Рішення Івано-Франківської міської ради від 17 березня 2011 року №107-VІІІ «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» (том 1, а.с. 62) визначено, що призначення на посади керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська здійснюється тільки шляхом укладання з ними контракту у випадках, передбачених законами України.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року №400-14 «Про внесення змін до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 та деяких рішень міської ради» (а.с. 58) Додаток №1 до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 викладено в новій редакції.

Зокрема, вищевказаним додатком затверджено Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська (том 1, а.с. 59-61).

Відповідно до пункту 1.2 Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська прийняття на роботу керівника підприємства, закладу, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, здійснюється шляхом укладання з ним контракту.

Контракт може бути укладений терміном від одного до трьох років. Контракт може бути переукладений в порядку, передбаченому цим Положенням (пункт 1.3 Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська).

Розділом 2 Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська врегульовано порядок укладання контракту.

Згідно з пунктом 4.4 Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська за три місяці до закінчення строку дії контракту керівник відповідного структурного підрозділу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на імя міського голови направляє подання з пропозиціями щодо звільнення керівника підприємства, закладу у звязку з закінченням терміну дії контракту або щодо продовження контракту шляхом укладення додаткової угоди, що є невідємною частиною основного контракту, або укладення контракту на новий термін.

Укладання контракту на новий термін відбувається із дотриманням процедури погодження, передбаченою п.2 цього Положення (пункт 4.5 Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська).

Посилаючись на незаконність розпорядження Відповідача 2 про зміну істотних умов праці ОСОБА_2, Позивач покликався на те, що він станом на час винесення даного розпорядження вже працював на умовах укладеного з ним контракту, а тому жодних істотних змін умов праці не відбулося.

Так, як встановлено Судом, 04 серпня 2011 року між міським головою ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено Контракт з керівниками підприємства, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська (том 1, а.с. 127-130) (надалі також «Контракт від 04 серпня 2011 року») на термін з 04 серпня 2011 року по 04 серпня 2012 року включно.

Відповідно до пункту 4.2 Розділу 4 вищевказаного Контракту від 04 серпня 2011 року, який було укладено з ОСОБА_2, цей контракт припиняється:

- після закінчення строку дії контракту;

- за згодою сторін;

- з ініціативи органу управління майном до закінчення строку дії контракту за умов, передбачених п. 4.3 цього контракту;

- з ініціативи керівника до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених п. 4.4 цього контракту;

- з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

За два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений на новий чи інший строк шляхом укладення додаткової угоди, що є невідємною частиною цього контракту, або шляхом укладання нового контракту (пункт 4.6 Контракту від 04 серпня 2011 року).

Відповідно до пункту 5.1 Контракту від 04 серпня 2011 року цей контракт діє з 04.08.2011 р. до 04.08.2012 р. включно.

05 серпня 2012 року між міським головою ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду №3 до Контракту з керівником підприємства, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська від 04.08.2011 р. (том 1, а.с. 131), яким внесено зміни до пункту 5.1 Контракту від 04 серпня 2011 року, виклавши його у такій редакції: «Цей контракт діє з 04.08.2011 р. по 04.08.2015 включно».

В подальшому, після 04 серпня 2015 року додаткової угоди чи нового контракту між міським головою та ОСОБА_2 не укладалося.

Разом з тим, посилаючись на те, що Позивач фактично продовжував працювати на посаді директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» на умовах Контракту від 04 серпня 2011 року, на думку ОСОБА_2, на підставі статті 39-1 Кодексу законів про працю України Контракт від 04 серпня 2011 року з ним було продовжено на невизначений строк.

Так, відповідно до частини 1 статті 39-1 Кодексу законів про працю України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Положенням про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженим Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року №400-14 «Про внесення змін до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 та деяких рішень міської ради», положення про автоматичну пролонгацію контракту з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська після саливу строку його дії не передбачено, а передбачено імперативну процедуру при закінченні такого строку (укладення додаткової угоди, укладення контракту на новий термін)

Крім того, не передбачено автоматичної пролонгації контракту з Позивачем і умовами Контракту від 04 серпня 2011 року, пунктом 4.2 Розділу 4 якого імперативно визначено, що цей контракт припиняється, зокрема, після закінчення строку дії контракту.

При цьому, відповідних норм про пролонгацію даного контракту після закінчення строку його дії, у разі продовження роботи керівника підприємства, Контракт від 04 серпня 2011 року не містить.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, та, зокрема, те, що контракт є особливою формою трудового договору, строк дії якого може встановлюватися угодою сторін (і такий строк сторонами контракту у спірних правовідносинах було встановлено до 04.08.2015 включно), Суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання Позивача на автоматичну пролонгацію Контракту від 04 серпня 2011 року на підставі статті 39-1 Кодексу законів про працю України, оскільки вказана норма у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню, так як питання щодо строку дії контракту у спірних правовідносинах регулюється Положенням про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженим Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року №400-14 «Про внесення змін до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 та деяких рішень міської ради», а також умовами самого Контракту від 04 серпня 2011 року.

Відтак, враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що строк дії контракту з ОСОБА_2, як з директором КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка», закінчився 04 серпня 2015 року, і додаткової угоди чи контракту на новий строк з Позивачем не укладалося.

В той же час, сторони в судовому засіданні не заперечили того факту, що, починаючи з 05 серпня 2015 року та до часу звільнення з роботи ОСОБА_2 продовжував працювати на посаді директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка».

Разом з тим, така робота ОСОБА_2 не може вважатися як робота на умовах контракту, оскільки такого контракту з ним укладено не було.

Відтак, враховуючи те, що Позивач продовжував працювати, отримував заробітну плату тощо, і орган управління КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» не заперечував щодо зайняття Позивачем посади директора комунального закладу, Суд приходить до висновку про те, що робота Позивача у вказаний період відноситься до роботи на загальних умовах безстрокового трудового договору.

Таким чином, прийнявши рішення про переведення ОСОБА_2 на контракту форму праці (Розпорядження міського голови від 18 грудня 2015 року №191/1-0 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.»), Відповідачем 2 фактично було змінено істотні умови праці ОСОБА_2, а, відтак, посилання Позивача на те, що таких змін не відбулося, є необґрунтованим.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що Розпорядження міського голови від 18 грудня 2015 року №191/1-0 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.», яким запроваджено контракту форму праці Позивача, відповідає вимогам Рішення Івано-Франківської міської ради від 17 березня 2011 року №107-VІІІ «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» та Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженого Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року №400-14 «Про внесення змін до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 та деяких рішень міської ради».

В контексті зазначеного Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що дії Позивача після винесення Розпорядження міського голови від 18 грудня 2015 року №191/1-0 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.» свідчать про те, що він погоджувався з даним розпорядженням та виконував його умови, оскільки в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 на імя міського голови про укладення з ним контракту з 01 березня 2016 року терміном на три роки (том 1, а.с. 21-22) та примірник самого контракту (том 1, а.с. 18-20).

Вищевказане свідчить про те, що станом на той час Позивач погоджувався із законністю оскаржуваного розпорядження, та, зокрема, не посилався на відсутність підстав для укладення нового контракту у звязку з пролонгацією попереднього.

Відтак, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку про те, що Розпорядження міського голови від 18 грудня 2015 року №191/1-0 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2І.» є законним, а підстави для його скасування відсутні.

2. Щодо Розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.»;

Розпорядження міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.» ;

Розпорядження міського голови від 23 березня 2016 року №44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.»

Розпорядженням міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» (том 1, а.с. 8) ОСОБА_2 звільнено з посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» 29 лютого 2016 року в звязку із зміною в організації виробництва і праці та відмовою міського голови від укладення контракту, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

За загальним правилом будь-яке звільнення особи у трудових відносинах має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену Кодексом законів про працю України.

Як зазначено в Розпорядженні міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» (том 1, а.с. 8) ОСОБА_2 звільнено з посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» 29 лютого 2016 року в звязку із зміною в організації виробництва і праці та відмовою міського голови від укладення контракту, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини 1, 7 статті 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно з частиною 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як зазначено в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Як встановлено Судом, вимогу щодо повідомлення Позивача про зміну істотних умов прауці не пізніше ніж за два місяці до зміни таких умов Відповідачем 2 було виконано і Позивач вказаної обставини не заперечував.

Крім того, як встановлено Судом відповідно до наявних в матеріалах справи копій листків непрацездатності (том 1, а.с. 13) станом на 29 лютого 2016 року (день звільнення) ОСОБА_2 перебував у стані тимчасової непрацездатності.

Відтак, Розпорядженням міського голови від 23 березня 2016 року №44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» (том 1, а.с. 11) внесено зміни до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» в частині дати звільнення, а саме: дату 29.02.2016 р. змінено на дату 21.03.2016 р.

Як зазначено в даному розпорядженні, підставою його винесення є листки непрацездатності: серія АГЧ №384864, серія АГЮ №490802.

Як зазначила в судовому засіданні представник відповідачів, станом на час звільнення Позивача з роботи 29 лютого 2016 року Відповідачу 2 не було відомо про перебування ОСОБА_2 на лікарняному, а тому, отримавши після виходу Позивача на роботу відповідних листків непрацездатності, Відповідачем було винесено розпорядження, яким внесено зміни у розпорядження про звільнення Позивача в частині дати звільнення, а саме: дату 29 лютого 2016 року змінено на дату 21 березня 2016 року (перший день після виходу Позивача з лікарняного).

Враховуючи зазначене, Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не містить заборони щодо внесення змін у рішення з трудових питань, зокрема, щодо зміни дати звільнення особи з роботи у випадку існування для цього відповідних правових підстав.

Відтак, зясувавши ту обставину, що на момент звільнення Позивача з роботи він перебував в стані тимчасової непрацездатності, Відповідач 2, виконуючи імперативні вимоги частини 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, діяв правомірно, змінивши дату звільнення Позивача з роботи, оскільки відповідної заборони на прийняття такого рішення Відповідачем 2 чинне законодавство не містить.

При цьому, необґрунтованим є посилання Позивача в судовому засіданні на ту обставину, що відповідачам було відомо про факт його перебування на лікарняному, оскільки надані на підтвердження цього докази (том 1, а.с. 23-26) не можуть вважатися належними, так як не містять належної інформації щодо отримання даних документів відповідачами.

Стосовно дотримання Відповідачем 2 положень статті 43 Кодексу законів про працю України в частині отримання попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, на його звільнення, Суд звертає увагу на наступне.

Так, в матеріалах справи міститься Протокол розширеного засідання профспілкового комітету КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» за участю трудового колективу від 12 лютого 2016 року (том 1, а.с. 14) та звернення профспілкової організації колективу КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» до міського голови ОСОБА_5 (том 1, а.с. 15-16), за змістом яких профспілковий орган КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» відмовив міському голові у звільненні ОСОБА_2 із займаної посади.

Відповідно до частини 7 статті 43 Кодексу законів про працю України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Враховуючи положення вказаної норми, конкретні обставини спірних правовідносин, та, зокрема, правову специфіку контракту, як особливої форми трудового договору, зважаючи на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України призначення керівника комунального закладу є імперативним правом міського голови, його дискреційним повноваженням, яке він реалізовує на власний розсуд (а втручання в таке повноваження, на думку Суду, виходить за межі завдань цивільного судочинства), Суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах оцінка рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на звільнення працівника на предмет її обгрунтованості є виключною компетенцією Відповідача 2, а тому, визнавши таку відмову невмотивованою та необґрунтованою, Відповідач 2, на підставі положень частини 7 статті 43 Кодексу законів про працю України вправі звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації

Стосовно зазначення у рішенні про звільнення Позивача з роботи такої підстави як відмова міського голови від укладення контракту з ОСОБА_2, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як вже було зазначено, відповідно до вимог чинного законодавства України міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (пункт 10 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Рішення Івано-Франківської міської ради від 17 березня 2011 року №107-VІІІ «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська», а також Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затверджене Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року №400-14 «Про внесення змін до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 та деяких рішень міської ради», передбачають вимогу щодо необхідності укладання контракту при прийнятті на роботу керівника підприємства, закладу, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська.

Таким чином, як призначення керівника комунального закладу, так і укладання з ним контракту (на виконання вимог нормативно-правових актів) є виключною компетенцією міського голови, тобто його дискреційним повноваженням.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

За своєю правовою природою повноваження міського голови міста Івано-Франківська щодо призначення керівника комунального закладу та укладення з ним контракту є його дискреційним повноваженням.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин .

При цьому завдання цивільного судочинства в даному трудовому спорі полягає не у забезпеченні ефективності місцевого управління (визначення, яка саме особа повинна займати посаду керівника комунального закладу), а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено закріплений Конституцією України принцип розподілу влади. Суд не повинен підміняти адміністративний орган, не повинен вирішувати справу по суті і приймати по ній рішення замість адміністративного органу.

Іншими словами, у спірних правовідносинах у Суду відсутні повноваження щодо зобовязання міського голову укласти контракт з ОСОБА_2 та призначити його керівником відповідного комунального закладу, оскільки згідно вимог пункту 10 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» призначення на посади та звільнення з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, є виключною компетенцією міського голови, і Суд в реалізацію таких повноважень втручатися не повинен.

Відтак, відмовляючись укласти контракт з ОСОБА_2 та призначити його на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка», Відповідач 2 діяв в межах наданих йому чинним законодавством дискреційних повноважень, а підстави для визнання такої відмови незаконною у Суду відсутні.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, враховуючи встановлений факт того, що в праці ОСОБА_2 було змінено істотні умови, і рішення про таку зміну істотних умов праці є законним, Суд дійшов висновку про законність розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» та розпорядження міського голови від 23 березня 2016 року №44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» та відсутність підстав для їх скасування.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним Розпорядження міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.», Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено Судом, ОСОБА_2 було звільнено з посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» Розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» з 29 лютого 2016 року.

Розпорядженням міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.» ОСОБА_6 призначено на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» з 02 березня 2016 року згідно укладеного контракту.

Відтак, станом на 02 березня 2016 року посада директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» була вакатною, і міський голова на підставі положень пункт 10 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мав право вирішувати питання про призначення керівника відповідного комунального закладу, посада якого є вакантою.

В подальшому, оскільки було зясовано факт перебування 29 лютого 2016 року ОСОБА_2 на лікарняному, Відповідачем 2 було прийнято рішення про зміну дати звільнення Позивача з 29 лютого 2016 року на 21 березня 2016 року.

При цьому, сам по собі той факт, що ОСОБА_6 було призначено на посаду директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка» з 02 березня 2016 року згідно укладеного контракту не може вважатися автоматичною підставою для скасування Розпорядженням міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.», оскільки чинне законодавство України не забороняє вносити зміни до таких розпоряжень.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що, враховуючи висновок Суду про законність звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, слід зазначити, що Розпорядження міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.» прав ОСОБА_2 не порушує, а тому його вимоги про визнання незаконним такого розпорядження є безпідставними.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування Розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.», Розпорядження міського голови від 01 березня 2016 року №28/1-с «Про призначення на посаду ОСОБА_6М.» та Розпорядження міського голови від 23 березня 2016 року №44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 29.02.2016р. №25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_2І.» є необгурнтованими та не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про поновлення ОСОБА_2 на роботі та скасування запису в трудовій книжці, надання Позивачу рівноцінної посади з оплатою, не нижче попередньої, стягннення з відповідача на користь Позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 21 березня 2016 року по день винесення рішення, стягнення з відповідача на користь Позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є похідними від позовної вимоги про визнання звільнення незаконним та скасування розпоряджень про звільнення, Суд дійшов висновку про безпідставність даних позовних вимог та відмову в їх задоволенні.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та дискримінацією в трудових відносинах протиправних дії ОСОБА_5 (невиплати премії до Дня комунальника), стягнення премії в сумі 3500,00 грн. до дня комунальника, стягнення з відповідачів 4025,00 грн. невиплаченої премії за січень, лютий 2016 року, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат.

В спірних правовідносинах порядок преміювання керівників комунальних підприємств врегульовано Положенням про порядок оцінювання роботи та преміювання керівників комунальних підприємств, підвідомчих департаменту комунального господарства, транспорту і звязку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, затвердженим розпорядженням міського голови від 26 січня 2012 року №38-р (з подальшими змінами).

Зокрема, відповідно до вказаного Положення, відповідні премії та їх конкретні розміри встановлюються керівником, на підставі відповідних умов, а, отже, виплата щомісячної премії, а також премій до свят є правом, а не обовязком керівника.

Суд також звертає увагу на те, що оцінка роботи конкретного керівника комунального закладу та прийняття рішення про його преміювання є повноваженням Відповідача 2 у спірних правовідносинах, а тому реалізується ним на власний розсуд із дотриманням вимог закону в разі наявності підстав для преміювання.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача премій на користь Позивача, як і визнання дій щодо невиплати премії дискримінаційними, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення на користь Позивача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, та, зокрема те, що в даній цивільній справі позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від позовних вимог про визнання звільнення незаконним, поновлення еа роботі, стягнення відповідних сум, Суд, дійшовши висновку про законність звільнення Позивача з посади та відсутність правових підстав для поновлення його на роботі, вважає позовну вимогу про стягнення моральної шкоди необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі ст. ст. 5-1, 21, 32, 36, 39-1, 40, 43, 49-2 Кодексу законів про працю України, ст. 23, 1167 ЦК України пункту 10 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1 Закону України «Про оплату праці», пунктів 7, 19, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, пунктів 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Рішення Івано-Франківської міської ради від 17 березня 2011 року №107-VІІІ «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська», Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженого Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року №400-14 «Про внесення змін до рішення VІІІ сесії Івано-Франківської міської ради «Про порядок призначення керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» №107 від 17.03.11 та деяких рішень міської ради», Положення про порядок оцінювання роботи та преміювання керівників комунальних підприємств, підвідомчих департаменту комунального господарства, транспорту і звязку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, затвердженим розпорядженням міського голови від 26 січня 2012 року №38-р (з подальшими змінами), керуючись ст.ст. 209, 213- 215 ЦПК України, Суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська ОСОБА_5, Івано-Франківської міської ради, третя особа ОСОБА_6 про скасування розпоряджень про звільнення з роботи та призначення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших виплат, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя Домбровська Г.В.