Ухвала суду № 64353364, 24.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/975/16-ц Головуючий у першій

Провадження № 22-ц/774/156/К/17 інстанції Папарига В.А.

Категорія -27 (І) Доповідач Митрофанова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар: Чубіна А.В.

за участю: представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Бродька Анатолія Івановича,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 серпня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30 жовтня 2014 року, ОСОБА_4 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 76253,11 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором в частині сплати кредитного ліміту та відсотків за його користування, виникла заборгованість, яка станом на 10.01.2016 року склала 126322,84 грн., й яку в добровільному порядку відповідач не сплатив.

За таких обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 73593,11 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 16114,88 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 35271,77 грн. та штрафу в розмірі 1343,08 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року, що виникла станом на 10.01.2016 у розмірі 126322,84 грн., яка складається з: 73593,11 грн. - заборгованості за кредитом; 16114,88грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 35271,77 грн. заборгованості за комісією; 1343,08 грн. -залишок за несплаченим штрафом п.2.2 Генеральної угоди та витрати по справі - судовий збір в розмірі 1894,84 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на не дослідження судом під час вирішення спору кредитної справи щодо нього з метою перевірки існування договірних відносин між ним та позивачем, факту отримання грошових коштів за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості, яка не є кредитним договором. Крім того, вважає, що судом порушено вимоги ЦК України щодо стягнення штрафу та пені та не застосовано положення ст. 258 ЦК України про спеціальну позовну давність.

Представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Бродько А.І. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на доведеність факту укладення Генеральної угоди, яка особисто підписана відповідачем.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.10.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору б/н від 01.02.2013 року (далі - Договір № 1), договору б/н від 31.10.2013 року (далі - Договір № 2), а також приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання, за умовами якої ОСОБА_4 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 76253,11 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 36 місяців, з 30.10.2014 року по 31.10.2017 року (а.с. 4-29).

Відповідач ОСОБА_4 свої зобов`язання перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за вказаним кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості станом на 10.01.2016 року, яка склала 126322,84 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем зобов'язання за укладеним кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й його обов'язку нести відповідальність перед банком щодо погашення виниклої заборгованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Підписуючи Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року (далі - кредитний договір), позичальник ОСОБА_4 погодився з тим, що даний договір вважається укладеним за умови його підписання обома сторонами.

Позичальник своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього договору, підтвердив свої права та обов'язки за цим договором і погодився з ними, а також підтвердив свою здатність виконувати умови даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору від 30.10.2014 року позичальник зобов'язався належним чином використовувати та повернути наданий йому кредит, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та сплатити всі інші зобов'язання, які визначені в даному договорі. Сторони погодили, що погашення заборгованості відбувається шляхом сплати позичальником щомісячного платежу в розмірі 2766,46 грн. починаючи з «01» по «25» число кожного місяця (а.с. 5).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно пункту 2.1. укладеного кредитного договору кредит надається шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку позичальника.

Отже, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, укладеним з відповідачем, надавши кредит.

Разом з тим, відповідач, в свою чергу, умови договору виконував не належним чином.

Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України надано право позикодавцю у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання за договором стосовно повернення позики частинами, в разі прострочення повернення чергової частини, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів відповідно умов договору.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору у разі прострочення погашення заборгованості за кредитним договором, яка вважається простроченою на 32 день з моменту виникнення порушення, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 1343,08 грн.

Пунктом 2.8 кредитного договору передбачено, що за порушення позичальником зобов'язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню розмір, якої встановлений положеннями Умов та правил надання продукту кредитних карт, а саме - 0, 1% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не вище подвійної облікової ставки НБУ.

Матеріалами справи підтверджено, що позичальник ОСОБА_4 порушив свої зобов'язання стосовно щомісячного повернення частини кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, припинивши погашення заборгованості у листопаді 2014 року, сплативши в рахунок її погашення грошові кошти в розмірі 2587,23 грн. (а.с. 3).

Враховуючи зазначене, висновок суду про те, що оскільки відповідач не виконав умови договору, то позивач має право вимагати погашення боргу та відсотків, а також передбаченими умовами договору комісії та штрафу ґрунтується на законі.

Перевіривши дані розрахунку позивача (а.с. 4), колегія суддів погоджується з розміром стягнутої судом з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 126322,84 грн., яка складається з: 73593,11 грн. - заборгованості за кредитом; 16114,88грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 35271,77 грн. заборгованості за комісією; 1343,08 грн. - залишок за несплаченим штрафом.

Жодних доказів на спростування правильності розрахунку в цій частині відповідачем, у відповідності до приписів ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, суду не надано.

Доводи апеляційної скарги відповідача про не дослідження судом кредитної справи щодо нього з метою перевірки існування договірних відносин між ним та позивачем, факту отримання грошових коштів за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості, яка не є кредитним договором, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час укладення Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості позичальник надав свою письмову згоду, що дана Генеральна угода разом з запропонованими банком Умовами та правилами, а також Тарифами складають кредитний договір.

Крім того, з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, а також у відповідності до наданого представником позивача суду апеляційної інстанції виписки з карткового рахунку позичальника, вбачається, що після укладення договору 30.10.2014 року відповідачу було надано кредитні кошти шляхом їх перерахування на його розрахунковий рахунок у сумі 76253,12 грн., що є підтвердження факту отримання грошових коштів позичальником.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповіадча щодо пропуску позивачем строку спеціальної позовної давності стосовно стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Діючим цивільним законодавством передбачено два види позовної давності - загальну, яка встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) та спеціальну, яка встановлюється в один рік та застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Верховний Суд України в постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-900цс15, які згідно з ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для врахування судами загальної юрисдикції при застосуванні норм матеріального права, зробив висновок про те, що за умовами кредитного договору, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

Оскільки, укладений у справі кредитний договір передбачає погашення кредиту та процентів за його користування щомісячними платежами, то перебіг позовної давності починається після несплати кожного чергового платежу.

Матеріалами справи підтверджено, що погашення заборгованості відповідач ОСОБА_4, припинив здійснювати у листопаді 2014 року, сплативши щомісячний платіж в розмірі 2587,23 грн.

Отже, перебіг позовної давності розпочався саме з дня несплати щомісячного чергового платежу.

Згідно із чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні й суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Таких правових висновків дійшов Верховний суд України в постановах 18 березня 2015 року у справі 6-25цс15, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-1415цс15, які згідно з ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для врахування судами загальної юрисдикції при застосуванні норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, із заявою про застосування позовної давності відповідач до суду першої інстанції не звертався, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені, відсутні.

При цьому, колегія суддів наголошує, що нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, й враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Враховуючи зазначене та те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильний висновок суду першої інстанції про задоволення позову, відсутні підстави для її задоволення. У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: