Постанова № 64346770, 24.01.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3480/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Шеметенко Л.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М.

за участю апелянта - Лазаревої Г.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №327-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

В С Т А Н О В И Л А:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №327-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №237-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 24.08.2013 року про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вперше виїхав з Сирії 22.08.2009 року, на підставі національного паспорту №000256775 та запрошення від університету. До моменту першого звернення за захистом (03.04.2012 року) шукач захисту перебував в Україні нелегально, тим самим порушуючи чине законодавство. Шукач захисту 03.04.2012 вперше звернувся за захистом до управління міграційної служби та 20.04.2012 року отримав відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Після отримання відмови, позивач звернувся до судових інстанцій для оскарження вказаного рішення.

Під час розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_6, позивач зазначив, що вибув з території України до Туреччини 09.08.2013 року з недійсними документами а саме: з національним паспортом НОМЕР_1, термін дії якого закінчився 17.10.2005 року, з довідкою про звернення за захистом, термін дії якої закінчився 27.01.2013 року та з документом від Приморського РО ОГУМВД України в Одеській області про втрату другого національного паспорту. До м. Стамбул (Туреччина) позивач прибув 09.08.2013 року, але не пройшов контроль з недійсними документами та був відправлений назад до м. Одеса (Україна) 14.08.2013 року. Прибувши до аеропорту м. Одеса (Україна) він звернувся із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач та його родити переслідувались у країні походження.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон).

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на батьківщину через те, що ситуація в країні походження суттєво погіршилась та у зв'язку з тим, що якщо він повернеться на батьківщину то буде воювати в Сирійській армії або з іноземними бойовиками.

Колегія суддів вказує на відсутності фактичних обставин, які б безумовно підтверджували ймовірність позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також колегія суддів зазначає, що сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно-правових актів щодо амністії в'язнів, політв'язнів та дезертирів. Президентом Сирії Башша Аль-Асад підписано Указ № 32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом "Про військовий обов'язок та військову службу", скоєні до 25.07.2015 р., при цьому сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном, у т.ч. в Україні. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ, якими є посольство у м. Києві та генеральне консульство у м. Одесі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах.

Таким чином, колегія суддів вважає адміністративний позов безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції проігноровані дані обставини чим допущено невідповідність висновків суду обставинам справи.

Таким чином, враховуючи порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 202 КАС України з подальшим прийнятттям нової постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 202,207,211,254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №327-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,- відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст виготовлено 24.01.2017 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Шеметенко Л.П.

Семенюк Г.В.