Постанова № 64344419, 26.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. Справа№ 910/16108/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016

у справі № 910/16108/16 (суддя Дупляк О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 12 752,88 грн., яке становить частину з виплаченого позивачем як страховою організацією за укладеним з ТОВ «Еон» договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.0812514.132 від 22.10.2014 страхового відшкодування в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Пежо 308», державний номерний знак НОМЕР_1, внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_3 - водія автомобіля «Опель Віваро», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 0412688.

Заявлена до стягнення сума становить різницю між сумою виплаченого відповідачем позивачу страхового відшкодування (36 737,12 грн.) та лімітом відповідальності (50 000 грн.) з врахуванням суми франшизи, встановленої полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 0412688.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2016, повний текст якого складений 20.10.2016, у справі № 910/16108/16 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем щодо виплати страхового відшкодування за завдану шкоду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції відповідач послався на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги, що при оцінці Автомобіля коєфіціент фізичного зносу оцінювачем визначений на рівні 0, що не відповідає п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, оскільки за наявними у відповідача даними спірний автомобіль піддавався ремонтно-відновлювальним роботам.

Також відповідач зазначив про те, що ним а ні на адресу реєстрації, а ні на адресу для листування не було отримано жодних ухвал суду та оспорюваного рішення, що є грубим порушенням судом норм процесуального права.

Ухвалою від 11.01.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Сторони представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників сторін за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Відповідач, вимагаючи скасування рішення суду першої інстанції, в апеляційній скарзі послався на порушення судом норм процесуального права, оскільки відповідача не було повідомлено про час та місце судових засідань, що колегія суддів вважає обґрунтованим з огляду на таке.

Як слідує з матеріалів справи, а саме наявних у матеріалах справи копій конвертів з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 8-10, 58-60, 85-87), всі судові документи, хоча і направлятись за адресою реєстрації відповідача (04176, м. Київ, вул.. Електриків, 29-А), проте були адресовані не йому (ПАТ «СК «Країна»), а ПАТ «СК «Україна», що призвело до неотримання відповідачем всіх ухвал та рішення суду у цій справі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Частиною 1 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

За обставин, що склалися, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, що, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/16108/16 підлягає скасуванню.

Щодо обставин справи та заявлених позовних вимог слід зазначити таке.

22.10.2014 позивач як Страховик та Товариство з обмеженою відповідальністю «Еон» як Страхувальник та Вигодонабувач уклали договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.0812514.132 (а.я.19) (далі Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Пежо 308», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль).

В п. 10 Договору сторонами погоджено, що строк дії Договору з 00 годин 00 хвилин 26.10.2014 по 24 годину 00 хвилин 25.10.2015 та те, що у випадку несплати страхувальником страхового платежу або його чергової частини у повному розмірі у встановлені Договором строки, Договір припиняє свою дію о 00 годин 00 хвилин дати, визначеної як строк оплати страхового платежу або його частини.

16.12.2014 о 18 годині 45 хвилин в м. Львові по вул. Рудницького 45 відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Автомобіля та «Опель Віваро», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль 1), під керуванням ОСОБА_3 (водій Автомобіля 1 ОСОБА_3 залишив транспортний засіб, не вживши заходів, щоб не допустити його самовільного руху, після чого Автомобіль 1 покотився та здійснив зіткнення з Автомобілем).

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом №: 3796.206.14.01.01 від 03.02.2015 (а.с. 37), до виплати в якості страхового відшкодування призначено 48 014 грн.

Крім того, згідно зі складеним позивачем Страховим актом №: 3796.206.14.01.02 від 16.03.2015 (а.с. 41), з урахуванням розрахунку страхового відшкодування (а.с. 40) та того, що франшиза за Договором страхування (безумовна) щодо збитків, завданих ДТП, становить 550 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 47 576 грн.

Як слідує зі змісту вказаних страхових актів, вартість матеріального збитку, що підлягає виплаті за умовами Договору, визначена позивачем виходячи з даних, встановлених в заказі-наряді Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 № Д0000031857 від 02.02.2015 на суму 96 140 грн. (особи, яка здійснила ремонт Автомобіля) (а.с. 39).

Отже, всього за наслідками спірної ДТП до виплати позивачем призначено 95 589 грн. (48 014+47 576), що майже дорівнює вартості ремонту Автомобіля за мінусом франшизи (96 139=48 014+47 576+550).

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції, чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У поданій позивачем Заяві про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (за договором КАСКО та ОСЦПВВНТЗ) від 24.12.2014, (а.с. 26-27), Страхувальник просить виплатити страхове відшкодування на рахунок СТО тобто особі, яка здійснила ремонт Автомобіля.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень № 3262 від 18.02.2015 та № 5719 від 25.03.2015 (а.с. 38, 42) слідує, що страхове відшкодування в сумі 95 589 грн. перераховано позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_5

З відмітки банку на вказаних платіжних дорученнях слідує, що вони банком проведені, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано ОСОБА_3, що підтверджується постановою Личаківського районного суду м. Львова від 02.02.2015 у справі № 463/6786/14-п, провадження № 4/463/25/15 (а.с. 25), та відомостями про дорожньо-транспортну пригоду № 9476293 (а.с. 24).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявної в матеріалах справи копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 0412688 від 26.04.2014 (далі Поліс) слідує, що в період з 14 годин 32 хвилин 26.04.2014 до 25.04.2015 включно (дата спірної ДТП (16.12.2014) цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно з Полісом АІ 5853018.

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_3 неправомірно володів Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_3 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до відповідач з заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу № 3796/2014 від 13.03.2015 (а.с. 43), в якій, з огляду на виплату ним першої частини страхового відшкодування (48 041 грн.), просив відповідача здійснити відшкодування вказаної суми в порядку регресу за вказаними в заяві реквізитами.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем складено страховий акт № 09/34727/3.2.29 від 30.03.2015, в якому встановлено, що вартість відновлювального ремонту Автомобіля становить 37 737,12 грн., з огляду на що, з урахуванням того, що франшиза за полісом становить 1 000 грн., позивачу було перераховано 36 737,12 грн. (платіжне доручення № 524 від 30.03.2015).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути з відповідача різницю між сумою виплаченого відповідачем позивачу страхового відшкодування (36 737,12 грн.) та лімітом відповідальності (50 000 грн.) з врахуванням суми франшизи, встановленої Полісом.

При цьому франшизу за Полісом позивачем визначено в сумі 510 грн. (вказані дані містяться у витязі з єдиної централізованої бази даний МТСБУ (а.с. 48), в той час як з наданої відповідачем копії Полісу слідує, що франшиза за вказаним полісом становить 1 000 грн.

З огляду на вказану різницю в сумі франшизи, колегія суддів приймає за вірний розмір фрашизи, встановлений у Полісі, тобто 1 000 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги, що при оцінці Автомобіля коєфіціент фізичного зносу оцінювачем визначений на рівні 0, що не відповідає п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, оскільки за наявними у відповідача даними спірний автомобіль піддавався ремонтно-відновлювальним роботам.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Вказану правову позицію висловив Верховний суд України в постанові від 15.04.2015 у справі №3-50гс15 (справа № 910/7163/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» до ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_7 про стягнення страхового відшкодування у розмірі 20 560,19 грн.), а також Вищій господарський суд України (постанови у справах № 910/1692/15-г, № 910/27202/14, № 910/27368/14, № 910/22832/14, № 910/26529/14, № 910/22014/14, № 910/11450/13).

Крім того, листом Верховного Суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 р., роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Чинне законодавство не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу, а необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки

Також слід врахувати, що з виконаного на замовлення позивача Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_9 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМ України № 15880/13 від 27.12.2013) експертного автотоварознавчого дослідження, за результатами якого 19.12.2014 складено Звіт № 1667/14 про оцінку автомобіля (а.с. 30-35), слідує, що вартість відновлювального ремонту Автомобіля «Пежо 308» з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу визначена на рівні 64 766,49 грн., при цьому коефіцієнт фізичного зносу визначений на рівні 0.

За таких обставин, визначення позивачем вартості відновлювального ремонту Автомобіля з урахуванням умов Договору та без урахування коефіцієнту фізичного зносу є правомірним, а доводи відповідача про необхідність зменшення суми страхового відшкодування на такий коефіцієнт є безпідставними.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

З Полісу слідує, що ліміт відповідальності відповідача як страховика за шкоду, завдану майну, становить 50 000 грн., а франшиза - 1 000 грн.

Отже, враховуючи вказані вище обставини, позивач має право на стягнення з відповідача в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування в сумі 12 262,88 грн. (50 000 -1 000-36 737,12).

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та порушення норм процесуального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/16108/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, відповідно до якого позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджується страхове відшкодування в сумі 12 262,88 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по справі слід зазначити таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що відповідач зменшив суму виплаченого позивачу страхового відшкодування безпідставно, тобто фактично спір виник саме внаслідок дії відповідача, судові витрати за подачу позову та подачу апеляційної скарги покладаються колегією суддів на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/16108/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/16108/16 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 29-А, ідентифікаційний код 20842474) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, буд. 19, ідентифікаційний код 30968986) страхове відшкодування в сумі 12 262 (дванадцять тисяч двісті шістдесят дві) грн. 88 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім).

5. В решті позову відмовити.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16108/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз