Рішення № 64337596, 25.01.2017, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/1121/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2017 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар - Самолюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Острог Рівненської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

встановив:

В Острозький районний суд Рівненської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, просить визнання недійсним договір фінансового лізингу та стягнути на його користь з ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» сплачені ним кошти. Посилається на те, що 10 листопада 2016 року він уклав з відповідачем по справі договір фінансового лізингу № 1609, згідно умов якого відповідач зобовязався придбати у власність позивача предмет лізингу у вигляді транспортного засобу трактор «Беларус» 82.1 та передати його у користування позивача, а він зобовязується сплачувати за користування предметом лізингу періодичні лізингові платежі згідно графіку в розмірі 755,41 доларів США щомісяця. На виконання умов договору позивач сплатив 47500 гривень авансового платежу, але відповідач відмовляється передавати предмет лізингу, посилаючись на те, що предмет договору буде переданий протягом строку, який становить не більше 30 днів з моменту оплати комісії за організацію угоди, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.Вважає, що в порушення вимогстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдають шкоди споживачеві. Зазначає, що відповідач уклав договір без наявності у нього відповідної ліцензії, так як обовязок сплатити більше 50 % вартості трактора у вигляді авансу є фактичним залученням коштів для його придбання, що потребує ліцензії.

Крім цього, договір фінансового лізінгу є змішаним договором та міститьелементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. В зв'язку з чим просить визнати вищевказаний договір, укладений між ним та відповідачем по справі недійсним, стягнувши з відповідача на його користь 47500 гривень та 551,20 гривень судових витрат.

Позивач та його представник адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не зявилися. Представник позивача подав до суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності та за відсутності його довірителя, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» в судове засідання не зявився, надав суду заперечення щодо позовних вимог, в яких просив розглянути справу без участі представника відповідача.

В обґрунтування заперечень зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки нотаріальна форма для непрямого лізингу не обовязкова, при укладенні договору сторони досягли всіх умов, тому вважає, що права позивача не були порушені, а небажання позивача виконувати договірні зобовязання не є підставою для визнання договору недійсним.

За частиною 1 статті 215 ЦК України договір є дійсним, якщо у момент укладення правочину, сторонами було додержано усіх вимог.Відповідно до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При підписанні договору сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов. Вважає, що доводи позивача необгрунтовані належними та достатніми доказами, й в той же час суперечать як положенням діючих нормативно-правових актів, так і фактичним обставинам справи. Зазначає, що посилання позивача на змішану правову природу договору фінансового лізингу у порядку статті 628 ЦК України, є неправомірним. Зазначає, що письмова форма сторонами договору витримана у повній відповідності до норм законодавства. Вважає, що твердження позивача щодо обовязковості нотаріального посвідчення договору фінансового лізину є хибним.

Зазначає, що договір фінансового лізингу не є змішаним договором, норма ст.799 ЦК України не підлягає застосуванню для регулювання правовідносин фінансового лізингу. Діючими нормами законодавства України не передбачено обовязкового нотаріального посвідчення угод фінансового лізингу.

Також вважає, що для визнання умов правочину несправедливим, у відповідності до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», така умова повинна відповідати одночасно таким ознакам: умови договору порушують принципи добросовісності, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, умови договору завдають шкоди споживачеві. Однак позивачем в позовній заяві взагалі залишено без належного обґрунтування як підстави, у відповідності до яких він вважає такі норми за несправедливі. Крім того зазначає, що законодавством не передбачено право лізингоодержувача розірвати договір у випадку належного виконання лізингодавцем умов договору. В той же час, деталізоване визначення обовязків лізингоодержувача та його відповідальності у разі порушення ним норм законордавства повязане із тим, що лізингодавець за договором несе більше ризиків аніж лізингоодержувач, оскільки предмет лізингу передається у користування лізингоодержувача за наявності відшкодованого лише 50 % вартості предмета лізингу.

Посилається на те, що у випадку настання обставин, що відповідають визначеним у нормах ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ч. 1 ст. 784 ЦК України, лізингоодержувач не позбавляється свого права на одностороннє припинення дії договору та на вимагання настання наслідків, що передбачені в таких випадках.

зазначає, що при підписанні договору, сторони погодили про включення до його умов ряду платежів, зокрема комісія за організацію угоди. У преамбулі договору, вказано, що під комісією за організацію угоди розуміється першочерговий єдиноразовий платіж, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії. При цьому, розкривається призначення такого - даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати понесені ним, що повязані із укладенням та обслуговуванням договору. Вказує, що розмір комісії відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. Зазначає, що жоден із зазначених доводів не відповідає дійсності з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч.1 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» законодавець надав право Лізингодавця за ОСОБА_4 інвестувати на придбання предмета лізингу, обумовленого договором фінансового лізингу, як власні так і залучені грошові кошти. При цьому реалізація такого права не визнається Законом як окрема фінансова послуга, на надання якої необхідно отримувати окремий дозвіл - ліцензію.

Зазначає, що ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» здійснює діяльність щодо надання послуг фінансового лізингу. На момент укладення ОСОБА_4 - 10 листопада 2016 року, діяльність із надання послуги фінансового лізингу, у відповідності до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015 року № 222-УІІІ, хоча і підлягала ліцензуванню, однак, отримати ліцензію товариство не мало змоги в звязку з відсутністю правового механізму, відповідно до якого господарюючі субєкти повинні отримати дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу. Зазначає, що товариство отримало довідку про взяття на облік юридичної особи, як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу серії ФЛ № 564 від 21 квітня 2016 року.

Посилається на те, що укладений договір є дійсним, укладений у належній формі, в якому погоджено усі істотні умови, із урахуванням усіх необхідних умов, встановлених діючим законодавством України. В зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню за наступними підставами.

Статтями1,2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України,ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України "Про фінансовий лізинг".

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів"містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи нормустатті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

В судовому засіданні встановлено, що 10 листопада 2016 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 1609, згідно якого відповідач зобов'язується придбати у власність предмет лізингу, а саме: трактор «Беларус» 82.1 та передати його у користування позивача в строк та на умовах цього ОСОБА_4, а позивач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору і цього ж дня позивач сплатив відповідачу 47500 гривень, що підтверджується квитанцією № 0.0.648718077.1 від 10.11.2016 року, в якій вказано призначення платежу: комісія за організацію по договору фінансового лізингу № 1609 від 10.11.2016 року.

За умовами договору до отримання в користування предмета лізингу, лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: комісія за організації угоди -10%, авансовий платіж - 50 %, комісія за передачу -3% від ціни предмета лізингу.

Згідно з п. 1.3 вище вказаного ОСОБА_4 фінансового лізингу, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати трактор «Баларус» 82.1, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 2 до договору у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.7 ОСОБА_4 передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 30 (тридцяти) робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 ОСОБА_4, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 ОСОБА_4.

Відповідно до п.9.4 ст. 9 ОСОБА_4 сторони визначили, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору та з моменту виплати лізингоодержувачем не менше 50% від вартості предмета лізинзу на момент купівлі та його передачі лізингоодержувач зобовязаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту купівлі предмета лізингу та передачі його лізингоодержувачу. У такому випадку сплата різниці проводиться лізингоодержувачем на підставі наданої лізингодавцем квитанції або рахунку. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обовязкові платежі будуть визначені у новому Додатку № 3, який сторони зобовязані підписати та який є невідємною частиною.

Із змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не визначились з вартістю предмета лізингу та не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 3, але до ОСОБА_4 не додається.

У пункті 8.2 оспорюваного договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (18129,77 доларів США).

У п. 8.3 договору передбачено, що за умовами договору вона може бути змінена, в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

Фінансовий лізинг є непрямим лізингом і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

За договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів.

Відповідно дост. 692 ЦК Українипокупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. ОСОБА_4 купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.

За таких обставин, та відповідно до положеньст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.

ОСОБА_4 та додатку № 2 (специфікація) вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики транспортного засобу, рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України.

Згідно п. 12.1, ОСОБА_4 лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені п.1.7 та 4.1 та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням про що повідомити лізингодавця у письмовій формі. У строк встановлений чинним законодавством лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь в якій повідомляє про розірвання договору та наслідків його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та частини авансових платежів 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

Така умова договору є несправедливою, як сама по собі, так і з огляду на те, що згідно п. 12.1 цього договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 40% від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми комісії за організацію Угоди.

Відповідно до п. 10.1 оспорюваного ОСОБА_4 лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток № 3 до договору). Кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів відповідач з позивачем не погодив і такий графік не підписаний в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.

Вказана обставина є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.

Згідно п. 10.3 ОСОБА_4, у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 до даного договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Пунктами 1.7, 9.4, 9.5 оспорюваного ОСОБА_4 передбачено обов'язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізингу (протягом 30 робочих днів) різниці до вжесплаченого авансового платежу.

В такий спосіб лізингоодержувач передбачає ймовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повернення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною.

З змісту спірного договору фінансового лізингу від 10 листопада 2016 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України "Про фінансовий лізинг" положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного ОСОБА_4 лізінгу фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Договір за змістом також свідчить про право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі. Несправедливими на переконання суду є і сплата комісія за організацію угоди 47500 гривень, тобто 10% від вартості майна відповідно до лізингового договору, так як в графі «Визначення термінів» договору визначено, що комісія за організацію угоди - це першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Отже, відповідачем отримано 47500 гривень, тобто 10% від вартості предмета лізингу лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається (п. 12.1 ст. 12 ОСОБА_4).

За змістомстатті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, що суперечить положеннямстатті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першоїстатті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до частини першоїстатті 227 ЦК Україниправочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Так, при підписанні договору позивачу не була представлена наявність ліцензії у ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. Крім цього, як вбачається з посилань представника відповідача в запереченні до моменту затвердження Кабінетом Міністрів України проекту постанови юридичні особи, що за своїм правовим статусом не є фінансовими установами повинні здійснювати діяльність з надання фінансових послуг відповідно до вимог Положення № 21 «Про надання окремих фінансових послуг юридичними особамисубєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами», згідно якого юридична особа має можливість надавати послуги з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також, зокрема, за наявності довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 21 квітня 2016 року серії ФЛ № 564. Але наявність цієї довідки не дає підстав відповідачу здійснювати послуги з фінансового лізингу без отримання ліцензії та свідчить про відсутність у відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору фінансового лізингу та є підставою для визнання укладеного договору недійсним, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України від 19.10.2016 року за наслідками розгляду цивільної справи № 6-1551цс16.

Частиною 1 ст. 634 ЦК Українивстановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п.17ст. 1 ЗУ "Про захист прав споживачів", а отже, відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. З вказаного вбачається, що діючим законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого договору фінансового лізингу. Оскільки за умовами спірного ОСОБА_4 лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «комісії за організацію Угоди» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Крім цього, у відповідності до ч. 1ст. 807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Згідност. 184 ЦК Україниріч є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. В зв'язку з цим індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших кількома ознаками: єдині у своєму роді, відрізняються від інших кількома ознаками, вирізняються із загальної маси речей цього роду.

Відповідно до п.1.1 договору фінансового лізингу передбачено, що його предметом є транспортний засіб «Беларус», обєм двигуна 4,75, привід 4х4. Тобто, зазначена річ не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки вона не визначена індивідуальними ознаками, а саме: не вказано його виробника, колір, номер шасі.

Таким чином, суд вважає, що оспорюваний Договір фінансового лізингу по своїй природі є несправедливий, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди позивачу як споживачеві. Крім цього, згідно зст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів"підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч.2ст. 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Зсст. 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Порядок посвідчення договорів лізингу транспортних засобів фізичними особами прямо визначенонаказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». ОСОБА_4 лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установленихЦК УкраїнитаЗаконом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 1609 від 10 листопада 2016 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ОСОБА_1 нотаріально посвідчено не було.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, а тому є підстави для визнання договору фінансового лізингу № 1609 від 10 листопада 2016 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ОСОБА_1 недійсним.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1ст. 15 ЦК України).

За приписами ч.1ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно зст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до вимогст. 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника)відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікаційтаумов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.11 ЗУ «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Передбачені у ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у оспорюваному договорі.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, комісія за організацію Угоди - це першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. Згідно додатку № 1 до договору розмір адміністративного платежу становить 47500 гривень.

З огляду на положення статті 16 Закону комісія за організацію Угоди не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Про те, що комісія за організацію угоди не є лізинговим платежем свідчить і той факт, що у спірному договорі у розділі «визначення термінів», лізинговий платіж і комісія за організацію угоди мають свої окремі визначення, із яких також випливає, що комісія за організацію Угоди не підпадає під визначення лізингового платежу, наведене уст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг".

Вказану обставину підтверджує і п.12.1 оспорюваного договору лізингу яким передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем комісія за організацію даного договору лізингоодержувачем не повертається.

Стаття 627 ЦК Українипередбачає свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З врахуванням вищевикладеного, аналізу договору фінансового лізингу, суд вважає, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, які зазначені у ч. 3ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За правилами ч. 1ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1ст. 217 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частинами 1, 3, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що вимоги про невідповідність положень договору фінансового лізингу № 1609 від 10.11.2016 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, положення оспорюваного договору порушують вимогиЗакону України "Про фінансовий лізинг"таЗакону України "Про захист прав споживачів"доведені і за таких обставин є підстави для визнання його недійсним та, відповідно до положень ч. 1ст. 216 ЦК України, стягнути з відповідача на користь позивача 47500 гривень, які останній сплатив згідно квитанції № 0.0.648718077.1 від 10.11.2016 року, в якій вказано призначення платежу: комісія за організацію угоди згідно договору № 1609 від 10.11.2016 року.

Керуючись ст.ст.10,60,88,209,212-215 ЦПК України, ст.ст.184,203,215,220,227,634,799,806,807,808 ЦК України,ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 18 «Про захист прав споживачів», суд, -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 1609 від 10 листопада 2016 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" на користь ОСОБА_1 47500 ( сорок сім тисяч п'ятсот ) гривень 00 копійок, сплачені при укладенні договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 грн.20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Острозький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Сторони, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Острозького районного судуОСОБА_5