Рішення № 64335787, 18.01.2017, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

18.01.2017

ЄУН №389/3267/16-ц

Провадження №2/389/1173/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Знамянський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого-судді Берднікової Г.В.

при секретарі Чукановій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», в якому просить визнати недійсним з моменту укладення договір фінансового лізингу №1321, що укладений між ними 24 жовтня 2016 року. Одночасно просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 87409 грн. 20 коп.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 24 жовтня 2016 року уклав з ТОВ «Лізингова компанія«АВТО ЛАЙФ» договір Фінансового лізингу №1321, відповідно до умов якого відповідач як лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу - автомобіль марки «Ford Kuga», вартістю 33748 доларів 73 центи США, що станом на день підписання договору складало 874092 грн., та передати його у користування йому як лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Він у цей же день відповідно до квитанції № N0V5640115 на розрахунковий рахунок ТОВ «Лізингова компанія«АВТО ЛАЙФ» № 26002514569, сплатив лізинговий платіж - оплату згідно з договору Фінансового лізингу №1321 за автомобіль в сумі 87407 грн. 00 коп.

Проте, після сплати вказаної суми грових коштів, уважно прочитавши договір та додатки до нього зрозумів, що його ввели в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Стало зрозуміло, що гроші йому не повернуть, можливості розірвати договір немає. Представником лізингової компанії до та під час укладення договору не було роз'яснено що призначення платежу в сумі 87409 грн. - це комісія за організацію договору, тобто винагорода лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Зі слів представника він зрозумів, що це часткова оплата вартості транспортного засобу. Можливості детально ознайомитися з умовами договору до його укладення він не мав, так як представник відповідача поспішав, спонукав його до підписання договору, завіряв у тому, що всі істотні умови договору він пояснив.

Вважає, що зазначений договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним зі стягненням сплачених на його користь коштів, оскільки всупереч ст.799 ЦК України він не посвідчений нотаріально. Ліцензія у відповідача на здійснення фінансових послуг відсутня. До того ж, лізингодавець умов договору не виконав і предмет лізингу йому до цього часу не передав. У договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випустку, колір, індивідуальні технічні характеристики, тощо), що є також підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Також вважає умови договору несправедливими. Так несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або треьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору.

У п. 12 договору зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, при цьому таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Пунктом 12.1 передбачено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.4.1 та 4.2, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Таким чином, умовами договору фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Несправедливою умовою договору є і сплата комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення комісія за організацію договору становить собою першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Вважає, що оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Позивач у судове засідання не зявився, надав заяви, в яких позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить суд їх задовольнити, на укладення мирової угоди запропонованої відповідачем не погоджується. Одночасно просить розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, надав заперечення, в яких позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, виходячи з того, що позивач не сплатив 50% вартості транспортного засобу, як це передбачено умовами договору, а тому ТЗ йому поставлено ще не було. В свою чергу, відповідач підтверджує намір і спроможність поставки ТЗ позивачу, після виконання останнім своєї частини зобовязань. ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає визначення предмету лізингу індивідуальними ознаками, оскільки річ буде куплено у майбутньому і за умовами договору, річ може бути змінено. На момент укладання договору невідомий VІП код та номерний знак. Це можливо зробити тільки при прямому лізингу. Також ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає зазначення продавця, оскільки річ буде куплена у майбутньому, продавець може бути ліквідований, річ може бути змінено позивачем, продавця обирає сам позивач. Право вибору продавця надано позивачу без будь-яких застережень. Тому претензії до лізингової компанії на цю тему безглузді. Відповідач не є продавцем, а тому, відповідно до ст. 808 ЦПК за якість речі відповідає продавець, а не лізингодавець, що є покупцем речі. Відповідач надає послуги, а не продає товар, а тому ст. 12 ЗУ «Про захист прав споживачів» не може бути застосована. Даний закон не передбачає повернення (протягом 14 днів) послуги чи робіт. Поверненню підлягає тільки товар. Лізингодавець не продає товар, а надає фінансову послуги. Лізингодавець, навпаки, є покупцем і купує товар, який буде обрано лізингоодержувачем.

Сторони мали намір укласти саме договір лізингу, а не купівлі-продажу. В момент підписання договору сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, визначених ЗУ «Про фінансовий лізинг». Умови договору є чесними і пропорційними з урахуванням особливостей непрямого лізингу. Сторони керувалися принципами диспозитивності та свободи укладання договору (дозволено все, що не заборонено). Позивач плутає лізингодавця з продавцем і застосовує законодавство про захист прав споживачів. Хоча, лізингодавець не є продавцем, а є покупцем і не несе відповідальність за якість товару.

Нотаріальна форма для непрямого лізингу не обовязкова (ЗУ «Про фінансовий лізинг»), жодний нотаріус не посвідчує договори непрямого лізингу, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій забороняє посвідчувати договори непрямого лізингу.

В Україні не існує ліцензії для непрямого лізингу, а тому, відповідно до ст.20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності без ліцензії.

Отже, права споживача не були порушені, а небажання виконувати договірні зобовязання не є підставою для визнання договору недійсним.

Відзначив, що укладений між сторонами спірний жоговір є договором фінансового лізингу. Укладено його відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу. Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання ним кожної сторінки самого договору та додатків до нього, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Договір укладено в письмовій формі. Він містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу.

Таким чином, при укладенні спірного договору було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 ЦК України) до чинності правочину.

Також представником відповідача на адресу суду було направлено заяву про затвердження мирової угоди, з умовами якої, попередньо ознайомившись, не погодився позивач.

Вивчивши заяви сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2016 року між позивачем ОСОБА_1 як лізингоодержувачем та відповідачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» як лізингодавцем укладено договір фінансового лізингу №1321. Предметом даного договору згідно з п.1.1. договору є транспортний засіб «Ford Kuga» який відповідач зобов'язався передати у користування позивачу в строк та на умовах, визначених договором.

У п.1.3 договору зазначено, що лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на термін та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.8.2 договору, вартість предмета лізингу, на момент укладення договору, становить 33748,73 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладення даного договору. На дату укладення цього договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 874092 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.9.6 договору, кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції, зараховуються за даним договором у наступному порядку: комісія за організацію угоди; авансовий платіж; комісія за передачу предмета лізингу; у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 даного договору.

В наявному в договорі переліку термінів визначено, що комісія за організацію угоди - це першочерговий єдиноразовий платіж, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням та обслуговуванням договору. Розмір комісії відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

За змістом п.12.1 договору, лізингоодержувач який сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має право повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається. У п.12.3 договору зазначено, що лізингоодержувач, який сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.4.1 та не отримав предмету лізингу має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця. В такому випадку лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 20% від сплаченої суми авансових платежів та повертає сплачену комісію за передачу предмету лізингу. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені у Додатку №1, до цього договору, де поміж іншого визначено, що комісія за організацію угоди становить 10% від вартості, тобто 3 374,87 доларів США.

Згідно з наявним у матеріалах справи Додатком №2 до договору фінансового лізингу, вартість автомобіля «Ford Kuga» складає 33748,73 доларів США.

Відповідно до квитанцій ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» від 24 жовтня 2016 року №N0V5640115 позивач сплатив відповідачу 87409 грн. 20 коп., призначення платежу - комісія за організацію по договору фінансового лізингу №1321 від 24 жовтня 2016 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються Конституцією України, Цивільним Кодексом України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів».

Таким чином судом зясовано, що 24 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №1321, відповідно до умов якого відповідач, як лізингодавець зобовязаний придбати та передати йому, як лізингоодержувачу автомобіль «Ford Kuga», а лізингоодержувач до отримання предмету договору сплатити передбачені договором платежі.

Позивач на виконання умов договору сплатив 87409 грн. 20 коп. однак як відзначає не усвідомлював, що призначення даного платежу є комісією за організацію угоди, тобто будь-які витрати понесені лізингодавцем, що повязані з укладенням та обслуговуванням договору, а навпаки вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу, як йому це пояснив представник компанії. Детально ознайомитися з умовами договору до його підписання у позивача не було можливості, оскільки представник лізингодавця постійно наголошував, що необхідно діяти швидше, так як його чекають інші особи, які також бажають укладати договори лізингу. Той факт, що позивач сплатив платіж у день укладення договору свідчить про неможливість детально вивчити умови договору, оцінити та осмислити їх, виявити недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди.

На виконання умов договору позивачем було сплачено на рахунок відповідача суму в розмірі 87409 грн. 20 коп., призначення платежу: комісія за організацію по договору фінансового лізингу, що підтверджується квитанцією від 24 жовтня 2016 року. Цілком логічно та безспірно, що жодна особа свідомо, розуміючи явну, очевидну невигідність з економічної точки зору, не погодилася б сплачувати 87409 грн. 20 коп як винагороду за посередницькі послуги, оскільки ця сума вочевидь не відповідає обсягу робіт та ефекту, який отримує споживач. Ця сума є надто завищеною, що робить загальні витрати на придбання транспортного засобу значно вищими за його ринкову ціну.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строкі за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно до ч.2 цієї статті до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.3 даної статті особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно до ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до ч.2 цієї статті - за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 цього Закону передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Частиною 2 цієї статті передбачено, що відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Закону - якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно зокрема ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Статтею 18 вказаного Закону передбачено підстави визнання угод недійсними. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині 2 статті 18 цього Закону, тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві ( п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України ).

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 вказаного Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Згідно з укладеним між сторонами договору фінансового лізингу лізингодавець зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 3.1.1, 3.3.1 договору).

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 33748 дол. США 73 цент з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього договору складало 870092 з ПДВ (пункт 8.2).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

З огляду на зазначені пункти спірного договору, за невиконання своїх зобовязань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію угоди (пункти 3.2.6, 12.1 договору).

Розділом 12 оспорюваного позивачем договору фінансового лізингу "Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу" встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, можливості одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же у даному випадку позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Таким чином оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочинунавмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

На переконання суду, умова договору фінансового лізингу про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити комісію за організацію угоди в сумі 87409 грн. 20 коп. - першочерговий єдноразовий платіж за організацію та ведення договору протягом терміну його дії, є незаконною.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, комісія за організацію угоди розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

У відповідності до договору, комісія за організацію угоди першочерговий єдмноразовий платіж, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням та обслуговуванням договору. Розмір комісії відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу - 87409 грн.20 коп. Цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «комісія за організацію угоди» виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Відповідно до пп. 2 п. 6ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем комісії за організацію угоди, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Таким чином, оспорюваний договір фінансового лізингу №1321 по своїй природі є несправедливим, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди спаживачеві.

Відповідно дост.18 ч.1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Враховуючи положення пп.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнання цих положень договору недійсними зумовлює зміну інших положень договору, а тому оспорюваний договір може бути визнаний недійсним у цілому із застосуванням наслідків недійсності правочину.

З огляду на вищевказані встановлені обставини, суд вважає, що при укладанні сторонами у даній справі оспорюваного позивачем договору фінансового лізингу були порушені вищенаведені вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: було допущено використання нечесної підприємницької діяльності, чим позивач був введений в оману, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Надання у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб вищевказаної інформації, необхідної позивачу для здійснення свідомого вибору, ввели позивача в оману щодо ціни предмета лізингу та способу розрахунку. Отже, права позивача відповідачем порушені, тому вони підлягають захисту.

Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

До того ж, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як встановлено судом, укладений між стронами спірний договір фінансового лізингу, нотаріально посвідчено не було.

Висновки щодо необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу та наявності у лізингодавця ліцензії викладено у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання договору фінансового лізингу недійсним підлягають задоволенню як і похідні від них вимоги про повернення сплачених на виконання договору фінансового лізингу грошових коштів у сумі 87409 грн. 20 коп., що випливає з положень ч.ч.1,2 ст.216 ЦК України, де зазначено, що за недійсним договором кожна зі сторін зобовязана повернути іншій стороні все, що вона отримала за цим договором.

Такий спосіб судового захисту цілком відповідає вимогам достатності та розумності, жодним чином не порушує прав та законних інтересів відповідача, оскільки він не поніс та не міг понести особливих витрат, крім укладання договору, який для нього є стандартним. На стандартність, масовість договору вказує його номер «1321», а також те, що договір виконаний шляхом рукописного заповнення печатного бланку. Оскільки крім реквізитів лізингоодержувача та даних про предмет лізингу договір не містить інших відомостей, які б відрізнялись від інших подібних договорів, його не можна вважати унікальним, на підготовку якого могли бути витрачені значні час та зусилля.

Згідно з ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що повязані з порушенням їх прав.

За змістом змін до ст.5 Закону України «Про судовий збір», які прийняті пізніше ніж Закон України «Про захист прав споживачів», з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, що повязані з порушенням їхніх прав, не відносяться до субєктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи за цим законом.

Вирішуючи питання колізії норм вказаних законів щодо врегулювання сплати судового збору споживачами при вирішенні спорів, що повязані з порушенням їх прав, необхідно застосовувати прийняті в теорії права принципи усунення темпоральної та змістовної колізії законодавства, зокрема: принцип переваги спеціального закону над загальним; принцип, за яким закон з того ж питання, прийнятий пізніше, скасовує дію попередніх законів.

Водночас, суд враховує, що споживач, переважно, перебуває у нерівному становищі, що кореспондує обовязок держави забезпечити ефективні процедури розгляду скарг споживачів, що передбачено розділом ІІ Резолюції 39/248 Генеральної асамблеї ОН (1985 р.).

Відтак, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 874,09 грн. (1% ціни позовних вимог майнового характеру, що підлягав сплаті позивачем при зверненні до суду з даним позовом). При цьому, відсутня необхідність для стягнення з відповідача судового збору за частину позовних вимог немайнового характеру щодо визнання недійсним договору як передумови для стягнення коштів, оскільки по суті дві ці вимоги являють собою одну вимогу (п. 16 Постанови Пленуму ВССУ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17.04.2014 року).

Керуючись ст.ст.1, 3, 10, 11, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №1321, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» 24 жовтня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 87409 (вісімдесят сім тисяч чотириста девять) грн. 20 коп. за договором фінансового лізингу №1321 від 24 жовтня 2016 року

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» у дохід держави судовий збіру сумі 874,09 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через даний суд до Апеляційного суду Кіровоградської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г.В. Берднікова