Постанова № 64331092, 19.01.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1283/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

19 січня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Коваль К.В.,

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2016 року позивач - СВК "Поділля" звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 26.09.2016 року у задоволенні вказаного позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, в свою чергу представники відповідача заперечили проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сільськогосподарський виробничий кооператив "Поділля" зареєстрований Немирівською районною державною адміністрацією Вінницької області 29.02.2000 року, перебуває на обліку в Немирівській ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 517589 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 25,26).

Посадовими особами Немирівської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року.

Результати перевірки оформлено актом № 228/17/01238152 від 22.03.2016 року, згідно якого встановлено порушення п. 54.2 ст. 54, ст. 57 п.п. 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 п. 176.1 "е", п. 176.2 "а" ст. 176 Податкового кодексу України щодо перерахування податку на доходи фізичних осіб не у повному обсязі, з порушенням термінів сплати, що призвело до заниження узгодженого податкового зобов'язання, самостійно визначене платником податку та не сплачене до бюджету в сумі 352 243,22 грн.

Відповідальність передбачена абз. 1,2,3 п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України; п.п. 129.1.3 п. 129.1, 129.4 ст. 129, п.п. 1681.2, п.п 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за перевірений період, в результаті чого нарахована пеня в сумі 94 498,01 грн.; ст. 18, ст. 51 п.п. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме за перевіряємий період підприємством було не відображено суми нарахованого та виплаченого доходу за 157 ознакою (дохід, виплачений самозайнятій особі), крім того було невірні податкові номера фізичних осіб, які закриті та які недійсні; п. 1,2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого донараховано єдиного соціального внеску в загальній сумі 1987,28 грн., в тому числі за ставкою 37,26% в сумі 1811,88 грн. та за ставкою 3,6 % - в сумі 175,40 грн. Відповідальність за вказані порушення передбачено п.п. 3, п. 11, ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

На підставі висновків акту перевірки, податковим органом сформовано податкові повідомлення-рішення від 01.04.2016 року № НОМЕР_1, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 640 412,03 грн., з них: 352 243,22 грн. - основне зобов'язання, 193 670,80 грн. - штрафні санкції, 94 498,01 грн. - пеня; № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" в сумі 510 грн. штрафних санкцій.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Податкового кодексу України , прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України ( далі - ПК України).

Відповідно до ст. 21 ПК України визначені обов'язки контролюючих органів, серед яких обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно матеріалів справ, а саме відповідно до акту перевірки позивача за ним рахується сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 640 412,03 грн., з них: 352 243,22 грн. - основне зобов'язання, 193 670,80 грн. - штрафні санкції, 94 498,01 грн. - пеня.

При цьому суму основного зобов'язання складають залишок несплаченої суми податку 339 732,01 грн. станом на 01.01.2013 року та не перерахованої за період, що перевірявся (з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року) суми податку - 12 511,21 грн.

Згідно п.п. 51.1 ст. 51 ПК України платники податків, в тому числі податкові агенти, зобовязані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Згідно із. п.п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 54.2 ст. 54 ПК України грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зокрема зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. (п.п. "а", "б" п. 176.2 ст. 176 ПК України).

За правилами п.п. 54.3.5 п. 54.3 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Суд першої інстанції за наслідками розгляду справи, прийшов до висновку, що залишок несплаченої суми податку на доходи фізичних осіб в розмірі 339 732,01 грн. є узгодженою сумою грошового зобов'язання, оскільки самостійно відображена позивачем в Головній книзі та не включений до податкової звітності і не сплачений у встановлені податковим законодавством строки, а тому правомірно зарахований контролюючим органом до основної суми зобов'язань.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки судом попередньої інстанції було невірно застосовано норми ПК України, а саме положення статті 102.

Главою 9 ПК України визначено порядок погашення податкового боргу платниками податків.

Так, зокрема статтею 102 ПК України, встановлені строки давності та їх застосування.

Відповідно до п. 102.1. вказаної статі, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ж п.102.4. ст. 102 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Отже зазначеними нормами чітко визначено право контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов'язання протягом трьох років (1095 днів) з моменту граничного строку для подачі податкової декларації або строку сплати грошових зобов'язань та право стягнути з платника податковий борг протягом 1095 календарних днів, за умови дотримання строку нарахуванням контролюючим органом грошового зобов'язання.

Отже з метою встановлення правомірності дій відповідача необхідно встановити чи дотримано контролюючим органом строків встановлених вказаною статтею та внаслідок чого чи правомірно нараховано частину суми основного боргу, а саме 339 732,01 грн. наявної на 01.01.2013 року.

За змістом пп. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до п.п. 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Отже, законодавство ставить до податкових агентів вимогу перераховувати податок на доходи фізичних осіб (у випадку нарахування, але невиплати доходу платнику податків) у межах строків, передбачених для місячного податкового періоду, в якому нарахований такий дохід.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Згідно з положеннями підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті ПК України податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Тобто, податок, який підлягає утриманню з нарахованого, але не виплаченого (на наданого) доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки для місячного податкового періоду, тобто 10 календарних днів для сплати податкового зобов'язання, починають розраховуватись після 20 числа (як граничного строку, передбаченого Податковим кодексом для подання місячної податкової декларації), незалежно від того, чи передбачено подання самої декларації.

Отже, посилання пункту 168.1.5 статті 168 ПК України на місячний податковий період слід розуміти так, що податкове зобов'язання податковим агентом повинне бути сплачено протягом 30 днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

У разі несплати узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених Податковим кодексом, податковий агент притягається до відповідальності, передбаченої за таке порушення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про неможливість застосування до даної ситуації положень статті 102 ПК України є помилковими, оскільки граничні строки подання податкової звітності та граничного строку сплати грошових зобов'язань в даному випадку не визначаються, як зазначив суд першої інстанції до 01 травня року, що слідує за звітним, а сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) або перераховується до бюджету податковим агентом протягом 10 календарних днів, при цьому подання самої декларації в такому випадку здійснюється до 20 числа відповідного місяця (як граничного строку, передбаченого Податковим кодексом для подання місячної податкової декларації, що означає, що граничний строк подання звітності та сплати грошових зобов'язань за 2012 рік сплив 31.12.2012 року.

З урахуванням зазначеного, строк протягом якого контролюючий орган міг самостійно визначити суму грошового зобов'язання платника податків, стосовно правомірності нарахування грошових зобов'язань з правовідносин, що виникли до 01.01.2013 року (тобто дати з якої проводилася перевірка ) сплив 31.12.2015 року.

Таким чином, відповідач визначивши під час здійснення перевірки за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, яка проводилася після 31.01.2015 року суму грошових зобов'язань у розмірі 339 732,01 грн, що фактично виникла до 01.01.2013 року порушив вимоги статті 102 ПК України щодо строків самостійного нарахування сум грошового зобов'язання контролюючим органом.

В силу статті 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Під терміном "безнадійний" зокрема розуміється податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, щодо необхідності скасувати оскаржуване податкове повідомлення рішення від 01.04.2016 року № НОМЕР_1 в частині нарахування основного зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 329 085,95 грн, 193 670,80 грн. штрафних санкцій та 94 498,01 пені.

Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з матеріалами справи, позивачем за період, що перевірявся нараховано податку у сумі 192 430,05 грн., та перераховано до бюджету 179 918,84 грн., що свідчить про наявність грошового зобов'язання в сумі 12 511,21 грн.

Однак, за результатом дослідження витребуваних, на підтвердження сум сплаченого до бюджету податку, судом платіжних доручень було встановлено, що платіжними дорученнями № 80 від 30.01.2013 року на суму 5 365,55 грн., № 108 від 29.03.2013 року на суму 4 446,66 грн. та № 158 від 29.07.2013 року на суму 833,85 грн., сплачено суми грошових зобов'язань за 2012 рік.

Таким чином, суму сплачених грошових зобов'язань у розмірі 10 646,06 грн. помилково враховано до суми сплачених до бюджету грошових зобов'язань за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

Враховуючи зазначене, сума фактично не сплаченого позивачем до бюджету грошового зобов'язання становить 23 157,27 грн. та саме з цієї суми необхідно здійснювати розрахунок штрафних санкцій та пені.

В ухвалі від 01.03.2016 року Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що у випадку встановлення судом невідповідності частини рішення субєкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень. Разом з тим, слід врахувати, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Отже, скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення повністю колегія суддів прийшла до висновку про неможливість здійснення розрахунку штрафних санкцій , оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону та давати вказівки, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Що стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішеня від 01.04.2016 року № НОМЕР_2 то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 18 ПК Укаїни, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо зокрема дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно п. 51.1. ст. 51 ПК України, платники податків, в тому числі податкові агенти, зобовязані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Відповідно п.п. б) п.176.2. ст. 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані зокрема подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Статтею 119 ПК України передбачена відповідальність за порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб - платників податків.

Так, відповідно п.119.2. вказаної статті, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобовязань платника податку та/або до зміни платника податку -тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Згідно матеріалів справи, контролюючим органом у акті складеному за результатами проведення перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 18, 51, 176 ПК України, які тягнуть за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

В силу частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позов (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом повністю доведено факт вчинення позивачем вказаного податкового правопорушення, а тому правомірно застосовано до нього відповідальність у вигляді штрафу.

При цьому доводи позивача стосовно неправомірності дій відповідача стосовно притягнення його до відповідальності за вказане порушення мають захисний характер та жодним чином не спростовують його факт та доводи податкового органу, а тому позовні вимоги стосовно скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2016 року № НОМЕР_2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції вирішив скасувати її та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 01.04.2016 року № НОМЕР_1 в частині нарахування основного зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 329 085,95 грн, 193 670,80 грн. штрафних санкцій та 94 498,01 грн пені.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 24 січня 2017 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6