Ухвала суду № 64330734, 25.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 р.Справа № 818/1160/16Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Яковенко М.М.

судді: Лях О.П., Григоров А.М.

секретарі судового засідання: Жданюк А.О.

за участю представника відповідача Шаповал Л.О.

розглянувши в судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Головного управління ДФС Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року по адміністративній справі № 818/1160/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задоволено частково (а.с.202, 203-208).

Визнано протиправним та скасований наказ Головного управління ДФС у Сумській області № 190-о від 11.08.2016 про звільнення ОСОБА_2 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області

Стягнуто з Головного управління ДФС у Сумській області (ідентифікаційний код 39456414) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12 090 грн. 40 коп..

В частині вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю.

Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області, та стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області (ідентифікаційний код 39456414) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 6 649 грн. 72 коп..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту с порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.214-219). Апелянт наголошує, що позивачка працювала в органах податкової служби. В зв'язку з реорганізацією відбулось скорочення посад. Позивачка належним чином була попереджена про наступне звільнення. Відповідно до довідки безпосереднього керівника позивачки, вона виконувала у відділі роботу, що потребує меншої кваліфікації, ніж інші працівники. Крім того, позивачкою завдання виконувались не завжди вчасно та з першого разу без зауважень. Також взято до уваги, що ОСОБА_2 має педагогічну освіту. Економічну освіту отримала в порядку перепідготовки за один рік. Інші працівники відділу мали повну освіту за економічним або юридичним напрямком. В липні 2016 року в районних інспекціях розформовувались підрозділи аудиту, тому вивільнились посади, але перевага у працевлаштуванні надавалась тим особам, які працювали в цих підрозділах. В день звільнення позивачці було запропоновано кілька посад, від яких вона відмовилась. Вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_2 видано правомірно, просить в задоволенні позову відмовити. Також посилається на невірне визначення середнього заробітку, оскільки він підлягає зменшенню на суму отриманої допомоги по безробіттю.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явилась, надіслала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Також просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працювала в податкових органах на різних посадах з листопада 1997 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 6-12). Наказом від 15 лютого 2016 року позивачку переведено на посаду головного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області.

07 червня 2016 року ОСОБА_2 попереджена про наступне звільнення з 08 серпня 2016 року у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників ДФС (а.с. 14, 22). Як вбачається з попередження від 07.06.2016 року, Відповідачем не було запропоновано наявні вакантні (тимчасово вакантні) посади. З наступним звільненням Позивач не погодилась та попросила надати інформацію про наявні вакантні посади в ГУ ДФС у Сумській області, про зробила відповідний запис.

11 серпня 2016 року відповідачем видано наказ № 190-о про звільнення ОСОБА_2 з 15 серпня 2016 року за скороченням штатів відповідно до ст. 40 п. 1 КЗпП України та ст. 87 п.1 пп.1 Закону України "Про державну службу" (а.с. 15).

Відповідно до ст. 87 ч. 1 п.1, ч. 3 закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 1, ч. 2 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що закон України "Про державну службу" та Кодекс законів про працю України передбачають однакові підстави та умови для звільнення працівника. Закон є спеціальним нормативним актом по відношенню до державних службовців, однак процедура звільнення врегульована саме Кодексом законів про працю.

Відповідно до ст. 49-2 ч. ч. 1-3 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ст. 42 ч. 1 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Як було встановлено судами, що до моменту звільнення позивачка обіймала посаду головного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області. Наказами відповідача послідовно вводились в дію зміни до штатних розписів. Так, наказом № 69 від 05 лютого 2016 введено в дію організаційну структуру, відповідно до якої відділ адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб управління податків і зборів фізичних осіб, в якому працювала позивачка, складався з 5 працівників (а.с.138-139). З них один начальник відділу та 4 головних державних ревізори-інспектори (а.с.146).

Відповідно до наказу від 17 травня 2016 року № 343 відділ адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб підлягав реорганізації у сектор чисельністю 2 працівника: на посадах завідувача сектору та головного державного ревізора-інспектора (а.с. 141-142, 155).

Як вбачається, що у відділі, де працювала позивачка, малось чотири посади головного державного ревізора-інспектора. У секторі лише одна посада головного ревізора інспектора. За поясненням представника відповідача в судовому засіданні, будь-які інші накази про скорочення відповідачем не видавались. Доказів того, що скороченню підлягала саме та посада, які обіймала позивачка відповідачем не надано.

Як вже було встановлено, що відповідач попередив ОСОБА_2 про можливе наступне звільнення за два місяці. В цій частині вимоги ст. 49 КЗпП України виконані.

Разом з тим, одночасно з попередженням про звільнення ніяких інших посад позивачці не було запропоновано. Не було їх запропоновано відповідачем і протягом наступних двох місяців до моменту звільнення.

Доказів відсутності можливості працевлаштування позивачки з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення відповідачем також не подано.

З пояснень представника відповідача вбачається, що в липні 2016 року в зв'язку з ліквідацією підрозділів аудиту в районних (міжрайонних) інспекціях з'явились вакантні посади в Головному управлінні ДФС в Сумській області, але перевага надавалась працівникам, звільненим з цих підрозділів в районних інспекціях. Правомірність таких дій, з огляду на вимоги ст. 42 ч. 1 КЗпП України, відповідачем не доведено.

Крім того, на запит самої позивачки відповідачем 18 серпня 2016 року надано відповідь з якої вбачається, що станом на 15 серпня 2016 року мались кілька вакантних посад, частина з яких могла бути запропонована позивачці виходячи з її освіти та досвіду роботи (а.с. 17).

15 серпня 2016 року о 17 год. 50 хв., після вручення копії наказу про звільнення та трудової книжки з відповідним записом, про що позивачкою зазначено власноручно, відповідачем вручено позивачці Додаток до попередження про наступне вивільнення, яким запропоновано чотири вакантних посади.

Від запропонованих посад ОСОБА_2 відмовилась, мотивуючи тиском з боку працівників відповідача та тим, що вже звільнена. (а.с. 82).

Такі дії відповідача суд не вважає належним виконанням обов'язку пропонувати працівнику, посада якого скорочується, усі наявні вакантні посади перед його звільненням. Як зазначила позивачка на самому додатку, що не спростовано відповідачем, така пропозиція зроблена вже після видання наказу про звільнення, вручення його копії ОСОБА_2, вручення трудової книжки з записом про звільнення, тобто після фактичного припинення трудових відносин. Доказів скасування наказу про звільнення чи будь-якого іншого зупинення його дії в зв'язку з виникненням вакантних посад, що можуть бути запропоновані позивачці, відповідачем не подано.

Таким чином, порушення ч.3 ст.49-2 КЗпП, є протиправною подією та однією з підстав для визнання проведення такого звільнення, що відбулось не у спосіб, що передбачений законом, що є наслідком скасування наказу про звільнення, як протиправного та поновлення на роботі.

Також, необхідність вивільнення саме позивачки відповідач обґрунтовує її нижчою кваліфікацією, меншою продуктивністю праці порівняно з іншими працівниками. На підтвердження цього надано службову записку начальника управління податків і зборів з фізичних осіб та його спільну з завідувачем сектору персоналу довідку (а.с. 36-37, 172-188).

З наведених документів вбачається, що відповідачем зроблено висновок про менший рівень освіти позивачки, оскільки освіта за економічним напрямком здобута нею в порядку перепідготовки за один рік, всі інші працівники мають вищу освіту за економічним чи юридичним напрямком.

З копій дипломів вбачається, що ОСОБА_2 (ОСОБА_3.) мала вищу педагогічну освіту. В 1997 році в порядку перепідготовки отримала диплом спеціаліста встановленого зразка за спеціальністю фінанси і кредит, тобто з таким же освітнім рівнем, як і інші працівники управління (а.с. 165-177). Форма здобуття освіти не свідчить про нижчий її рівень чи кваліфікацію. Також в наведених довідках зазначається, що позивачка виконувала в управлінні роботу, яка потребує меншого обсягу знань, меншої кваліфікації, тобто мала меншу продуктивність праці. В зв'язку зі скороченням працівників збільшиться навантаження на тих працівників, що залишаться. За таких обставин доцільним є залишення працівників, яким потрібно вивчати менший обсяг законодавства.

Таке твердження та доводи апелянта колегія суддів вважає також необґрунтованим.

Так, з наведених довідок вбачається, що між працівниками відділу було розподілено обов'язки по окремих видах податку. Зокрема, ОСОБА_2 виконувала обов'язки з адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та транспортного податку. Інші працівники відділу виконували обов'язки з адміністрування інших видів податків, що пов'язано з виконанням більшого обсягу робіт та за висновком відповідача потребує більшої кваліфікації. Разом з тим, відповідачем не подано доказів того, що на позивачку покладено обов'язки з адміністрування податку на нерухоме майно та транспортного податку за її власним бажанням або в зв'язку з відсутністю необхідної кваліфікації. Порівняння робіт, які за висновком самого відповідача відмінні за змістом і обсягом, не дає можливості об'єктивної оцінки продуктивності праці. Крім того, позивачка з 1997 року працювала на різних посадах в податкових органах, неможливість вивчення нею нормативних актів в необхідному обсязі відповідачем не підтверджена ніякими доказами. Суд вважає, що відповідачем не доведено у ОСОБА_2 нижчої, ніж у інших працівників, кваліфікації чи продуктивності праці.

За таких обставин відповідач зобов'язаний був дослідити та врахувати інші обставини, що ст. 42 ч. 1 КЗпП України визначаються як переваги при залишенні на роботі. Як було зазначено вище, та не спростовується відповідачем, позивачка працювала в податкових органах з 1997 року. З наданих відповідачем копій дипломів інших працівників відділу вбачається, що вони здобули вищу освіту в період з 2004 по 2011 рік (а.с. 167-171). Відповідно, ОСОБА_2 має найбільший безперервний стаж роботи в установі. Також відповідачем не було враховано, що сім'я ОСОБА_2 складається з неї та її неповнолітнього сина, що підтверджується довідкою, тобто інших працівників з самостійним заробітком, крім позивачки, сім'я не має. (а.с. 25-27). Відповідачем не подано доказів виконання таких вимог закону та наявності у інших працівників переважного перед позивачкою права для залишення на роботі.

Відповідно до ст. 235 ч. ч. 1, 2 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Наказ № 190-о від 11 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 видано відповідачем протиправно. В зв'язку з цим позивачка повинна бути поновлена на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Сумській області, яку обіймала до звільнення.

Відповідно до довідки відповідача, середньоденний заробіток ОСОБА_2 становить 302 грн. 26 коп. (а.с. 129-130). З огляду на протиправне звільнення, суд першої інстанції з урахуванням ч.2 ст.235 КЗпП України обґрунтовано прийняв рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день розгляду справи судом в розмірі 12090 грн. 40 коп. (302,26 грн.*40 днів).

Доводи апелянта щодо зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на суму одержаної допомоги по безробіттю є безпідставними, з огляду на різний предмет правового регулювання таких відносин. При чому, колегія суддів приймає до уваги правову позицію Верховного суду України викладеної в постанові від 25 травня 2016 року щодо застосування ст..235 КЗпП України.

З урахуванням положень ст..235 КЗпП України, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

При чому, немає необхідності враховувати пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Отже доводи апелянта в цій частині також є безпідставними.

Щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та моральної шкоди у задоволені яких судом було відмовлено, колегія суддів зазначає, що в цій частині постанова суду не оскаржувалась, а тому розгляд апеляційної скарги здійснювався в її межах.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта та надані документи з приводу проведення атестації, не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС Сумської області - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року по адміністративній справі № 818/1160/16- залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.

У повному обсязі складена 27 січня 2017 року.

Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Григоров А.М.