Рішення № 64330721, 26.01.2017, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3418/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ :

16 вересня 2016 року, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд, стягнути з відповідачів на свою користь матеріальну шкоду 94000 грн. (матеріальний збиток 93100 грн. + 900 грн. витрати на проведення експертного дослідження), судовий збір в сумі 1491 грн., витрати за надання правової допомоги в сумі 3750 грн. та стягнути з відповідача ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 25000 грн., спричинену внаслідок ДТП, яке сталося 06.01.2016 р. о 08:05 год., під час якого ОСОБА_2 керуючи а/м «Toyota Prado» д/н НОМЕР_1 по вул. Чорноморців с. Сухий Лиман, Овідіопольського району Одеської області, не вибрав безпечну швидкість, не врахував дорожню обстановку та не впоравшись з управлінням т/з допустив зіткнення з а/м «Hyundai Lantra» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, і який належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію т/з серії САО № 460458 від 07.11.2012 р., внаслідок чого, вказаний автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження, і за що відповідач був визнаний винним у скоєнні вказаної ДТП та постановою Овідіопольського р/с Одеської області від 05.02.2016 р., яка набрала законно сили 16.02.2016 р. був визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу в сумі 340 грн.

Представник позивачки за ордером та договором про надання правової допомоги в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду свою заяву, в якій повністю підтримала позов ОСОБА_1, який просив повністю задовольнити і розгляд справи проводити без його участі, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 44,60).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання і повістка вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відмітками листоноші «за закінченням терміну зберігання», причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 40-41,45-46).

Представник відповідача ОСОБА_4 «СТ «Домінанта» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судових повісток уповноваженому представнику компанії, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду свої письмові пояснення на позов, в яких позов визнав частково на суму 45966,67 грн. з підстав та на підставі розрахунку наведеного у поясненнях з посиланням на Звіт про оцінку пошкодженого т/з № 26-R/21/8 (а.с. 42,47-50).

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Приписами статті 61 ЦПК України передбачено вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1167 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Приписами статті 979 ЦК України передбачено за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 1188 ЦК України передбачено шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може, але не обовязково, бути залучений страховик.

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка - шкода відшкодовується завдавачем шкоди. Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

Сторонами договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобовязання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обовязок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування, в якому потерпілий, так само має право вимоги до боржника - в договірному зобовязанні ним є страховик.

На підставі Законів України від 07.03.1996 р. № 85/69-ВР «Про страхування», від 01.07.2004 р. (зі змінами) № 1961-IV «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 991,979 ЦК України, суд дійшов висновку, що за договором страхування - страхувальник зобовязаний у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначений у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Таким чином, коли виникає страховий випадок, страховик зобовязаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку.

Згідно з «Положенням про порядок та умови проведення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 28.09.1996 р. № 1175 страхувальником відшкодовується третій особі завдана внаслідок пошкодження транспортного засобу саме пряма шкода, в якій враховується вартість пошкоджених деталей транспортного засобу на момент ДТП, а саме з урахуванням фізичного зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей.

Крім того, з урахуванням вищенаведених норм Законів, суд вважає, що відсутність як такого рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховиком своїми правами та мати на меті навмисне затягування строків виконання зобовязань перед страхувальниками чи іншими особами, вказаними у договорі страхування (полісі, сертифікаті).

Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості предявити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно із п. 22.1 ст. 22, ст.ст. 28,30 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, повязана зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням т/з. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, відновлювальний ремонт т/з перевищують вартість т/з до ДТП. Якщо т/з вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю т/з до та після ДТП, а також витрати на евакуацію т/з з місця ДТП.

Суд встановив, що 06.01.2016 р. о 08:05 год., відповідач ОСОБА_2, керуючи а/м «Toyota Prado» д/н НОМЕР_1 по вул. Чорноморців с. Сухий Лиман, Овідіопольського району Одеської області, не вибрав безпечну швидкість, не врахував дорожню обстановку та не впоравшись з управлінням допустив зіткнення з а/м «Hyundai Lantra» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, і який належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію т/з серії САО № 460458 від 07.11.2012 р., внаслідок чого, вказаний автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження, і за що відповідач був визнаний винним у скоєнні вказаної ДТП та постановою Овідіопольського р/с Одеської області від 05.02.2016 р., яка набрала законно сили 16.02.2016 р. був визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу в сумі 340 грн. (а.с. 9-19).

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність винуватця ОСОБА_2 була застрахована у ОСОБА_4 «СТ «Домінанта» згідно полісу № АІ/5941260 (а.с. 51).

Про вказану ДТП страховика було повідомлено ОСОБА_3 (водієм пошкодженого т/з) у встановлені Законом строки, шляхом надіслання на адресу ОСОБА_4 «СТ «Домінанта» відповідного повідомлення про ДТП від 11.01.2016 р. разом із заявою про виплату страхового відшкодування, які були отримані відповідачами згідно штампу (а.с. 26-30).

Згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного т/з від 29.01.2016 р., наданого позивачкою до позову, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ марки «Hyundai Lantra» д/н НОМЕР_2 станом на 29.01.2016 р. з урахуванням ПДВ становить 93100 грн. (а.с. 20-25).

Однак, згідно звіту про оцінку пошкодженого т/з № 26-R/21/8 від 14.07.2016 р. проведеного на замовлення страховика ринкова вартість пошкодженого майна становить 46133,33 грн. (а.с. 52-58).

Таким чином, на думку суду, сума страхового відшкодування, яка має бути сплачена страховою компанією повинна розраховуватись наступним чином : 93100 грн. 46133,33 грн. 1000 грн. (франшиза) = 45966,67 грн., яка належить стягненню з відповідачів ОСОБА_4 «СТ «Домінанта» в межах лімітів відповідальності вказаних у страховому полісі разом із сумою витрат на проведення експертного дослідження в сумі 900 грн., яка підтверджена документально і судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог згідно ст. 88 ЦПК України у розмірі 459,66 грн. (а.с. 31).

В той же час, згідно вищевикладених норм законодавства, залишок суми матеріальної шкоди у розмірі 47133,33 грн. відповідно стягується з винуватця ДТП ОСОБА_2 разом із сумою судовою збору пропорційно задоволених позовних вимог у сумі 471,33 грн.

Крім цього, з відповідача ОСОБА_2 належить стягнути суму моральної шкоди, яка з урахуванням вищевикладених норм законодавства України та моральних страждань позивачки, неможливості використовувати свій автомобіль, пошкоджений з вини відповідача, на думку суду повинна складати 2000 грн., яку суд вважає обґрунтованою і достатньої для покриття моральних страждань позивачки.

При цьому, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову в частині стягнення витрат за надання правової допомоги у розмірі 3750 грн., доказів сплати яких позивачкою суду не надано і вони не підтвердженя документально.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,205,209,212,213,214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 22,1166,1187,1188,1194 ЦК України, Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Законом України «Про страхування», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП задовольнити частково ;

2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (код ЄДРПОУ 35265086) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3) суму страхового відшкодування у розмірі 45966,67 грн., витрат на проведення експертного дослідження в сумі 900 грн. і суму судового збору у розмірі 459,66 грн.;

3.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3) матеріальну шкоду у розмірі 47133,33 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн. та суму судового збору у розмірі 471,33 грн. ;

4.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Гандзій Д.М.