Рішення № 64326514, 26.01.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.01.17р. Справа № 904/10997/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області (м. Дніпро)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна (м. Дніпро)

про зобов'язання укласти договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 1032 від 06.07.2016)

від відповідача: Булаткіна Н.О. - головний спеціаліст відділу (довіреність № 49 від

04.05.2016)

від третьої особи: Скрипченко О.П. - юрисконсульт (довіреність № 4 від 10.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) укласти у письмовій формі договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 терміном на 3 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від підписання із позивачем додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.12.2016.

Від третьої особи надійшло клопотання (вх.суду 77975/16 від 19.12.2016), в якому вона просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 по справі № 904/8913/16 про стягнення з позивача на користь третьої особи заборгованості з орендної плати в сумі 79 523 грн. 98 коп. та з оплати комунальних послуг в сумі 12 812 грн. 79 коп. за спірним договором. Також, третя особа просила суд припинити провадження у справі, оскільки спір між сторонами було вирішено під час розгляду справи № 904/8913/16.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 77979/16 від 19.12.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідачем систематично допускалося порушення умов договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, крім того, в процесі підготовки до підписання додаткової угоди про продовження дії договору оренди було встановлено факт продажу товарів підакцизної групи товарів в орендованому приміщенні, що є порушенням пункту 1.2. договору. Отже, відповідач вказує, що позивач не має переважного права на укладання договору оренди на новий строк, а у відповідача є підстави виступити із ініціативою щодо розірвання договору оренди.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 77837/16 від 19.12.2016), в якому він просив суд витребувати у відповідача матеріали (справу) стосовно оренди нерухомого майна за договором оренди № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 77839/16 від 19.12.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалі справи докази звернення до відповідача щодо наміру продовжити строк дії договору оренди.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 77980/16 від 19.12.2016), в якому він просить суд припинити провадження справі, посилаючись на те, що даний спір між сторонами було вирішено під час розгляду справи № 904/8913/16.

У судове засідання 19.12.2016 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представником позивача у судовому засіданні 19.12.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.12.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Представники відповідача та третьої особи підтримали також своє клопотання про припинення провадження у справі.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У судовому засіданні 19.12.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 11.01.2016; ухвалою суду від 19.12.2016 у відповідності до статті 65 Господарського процесуального кодексу України у сторін витребувані додаткові докази.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 939/17 від 10.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Судове засідання, призначене на 11.01.2017, не відбулося, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 13.01.2017 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.01.2017.

Додатково сторін було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а також вимоги ухвали суду від 13.01.2017 телефонограмами, які були отримані представниками позивача - 16.01.2017, відповідача - 16.01.2017 та третьої особи - 18.01.2017 (а.с.103-105).

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 4092/17 від 23.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалі справи докази звернення до позивача із листом про розірвання спірного договору оренди з 28.10.2016, а також наказ відповідача про його розірвання з 28.10.2016.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 4099/17 від 23.01.2017), в яких він зазначає, що вимога відповідача про припинення договору в односторонньому порядку та вимога щодо повернення об'єкта оренди не може бути задоволена, оскільки зі сторони відповідача відсутня пропозиція про укладення додаткової угоди про припинення договору оренди і відповідно відсутній сам проект додаткової угоди, також відсутнє рішення господарського суду про припинення договору оренди нерухомого майна № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013.

У судове засідання 23.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача; представник третьої особи у вказане судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником позивача у судовому засіданні 23.01.2017 було викладено зміст письмових пояснень, наведено додаткові доводи в обґрунтування позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.01.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Ухвалою суду від 23.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.01.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 5312/17 від 26.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалі справи додаткові докази.

Від представника позивача надійшла заява (вх.суду 5086/17 від 26.01.2017) про відвід судді Фещенко Ю.В. від розгляду справи № 904/10997/16, яка мотивована тим, що суддя Фещенко Ю.В. розглядала справу №904/5142/16 між тими ж сторонами, з приводу того ж предмета, але з іншої підстави. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 904/5142/16, суддя Фещенко Ю.В. у прийнятому рішення визначала свою позицію стосовно такого ж предмету спору. Позивач зазначає, що у даній справі позовна заява містить фактично ідентичну позовну вимогу, яка була по справі № 904/5142/16, окрім строку дії, на який має бути подовжений договір оренди, оскільки змінилася підстава позову. Також сумнів в неупередженості судді по даній справі викликає і та обставина, що під час судового засідання, яке відбулося 23.01.2017 суддя не здійснила огляд матеріалів (справи) стосовно оренди нерухомого майна за договором оренди № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013, яка була витребувана ухвалою суду від 19.12.2016 для огляду у судовому засіданні та не надала можливості оглянути дану справу представнику позивача. Отже, позивач зазначає, що участь одного і того ж судді у розгляді пов'язаних між собою справ неминуче призводить до формування у судді визначеного погляду з приводу того, як потрібно вирішувати господарський спір, у зв'язку з чим його певна позиція з цього приводу може вплинути на його об'єктивність при новому розгляді справи.

Ухвалою суду від 26.01.2017 у задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про відвід судді Фещенко Ю.В. від розгляду справи № 904/10997/16 відмовлено, оскільки обставини, викладені у заяві, є процесуальними діями судді при розгляді даної справи і не свідчать про її упередженість.

У судове засідання 26.01.2017 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

У судовому засіданні 26.01.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представники відповідача та третьої особи просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а також врахувати доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача, відповідача та третьої особи у судовому засіданні 27.01.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.01.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача, відповідача та третьої особи, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.02.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - орендодавець, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, позивач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД (далі - договір, а.с.15-21), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 331,8 кв. м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі одноповерхового (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені Академіка В. Лазаряна (далі - балансоутримувач, третя особа-2), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 08.11.2012 і становить за незалежною оцінкою 705 879 грн. 00 коп. (пункт 1.1. договору).

Майно передається в оренду з метою - інше використання (розміщення автомийки) - 254,2 кв.м., розміщення кафе без права продажу товарів підакцизної групи - 77,6 кв. м. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (пункт 1.2. договору).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовано організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання - передачі майна.

Так, 01.02.2013 на виконання умов договору між орендодавцем (відповідачем) та орендарем (позивачем), за погодженням з балансоутримувачем, було підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення площею 331,8 кв. м. будівлі, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені Академіка В. Лазаряна, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).

У пункті 10.1. сторони визначили, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.02.2013 до 31.01.2014 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.20., може бути продовжений на тих же самих умовах, які передбачені у договорі.

Додатковою угодою від 27.02.2015 про внесення змін до договору оренди сторони погодили абзац 2 пункту 10.1. розділу "10. Строк чинності, умови зміни та припинення договору" викласти у наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 01.02.2015 по 31.01.2016 включно.".

Доказів повернення майна з оренди сторонами суду не надано.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2016 по справі № 904/5142/16 встановлено факт того, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 продовжив свою дію на строк, який був раніше встановлений і на тих самих умовах, з огляду на те, що жодна із сторін за договором оренди про зміну його умов чи про його припинення у зв'язку зі спливом строку, на який його укладено, в період з 01.02.2016 по 29.02.2016 (протягом одного місяця після закінчення терміну його дії) не заявляла.

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2016.

В той же час, суд не приймає до уваги заперечення відповідача та третьої особи в частині того, що спір, який є предметом розгляду у даній справі вже було вирішено під час розгляду справи № 904/5142/16, оскільки предметом спору вказаної справи було зобов'язання відповідача укласти у письмовій формі договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 терміном на 1 рік, а у справі № 904/10997/16 позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти у письмовій формі договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 терміном на 3 роки. Отже, предмет спору у справі № 904/5142/16 та № 904/10997/16 є різним, крім того, у вказаних справах розглядаються різні періоди дії договору.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача на лист Міністерства освіти і науки України від 25.02.2016 № 1/11-2333, згідно з яким, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол № 3 від 12.02.2016), Міністерство надає дозвіл на продовження терміну дії договору оренди від 01.02.2013 № 12/02-5126-ОД, укладеного між відповідачем та позивачем, на частину автогаражу та кафе, загальною площею 331,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до законодавства терміном до 3-х років, оскільки вказаний лист не є обов'язковим до виконання, а також не створює правових наслідків для сторін.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що період, в який було надане вказане погодження, а також інші документи, на обов'язковості аналізу яких наполягав позивач (заявляючи клопотання про витребування матеріалів (справу) стосовно оренди нерухомого майна за договором оренди № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013), відносяться до періоду, який був спірним під час розгляду справи № 904/5142/16. За результатами розгляду вказаної справи прийнято рішення суду від 15.08.2016.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 904/5142/16 було встановлено факт того, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 продовжив свою дію на строк, який був раніше встановлений і на тих самих умовах, з огляду на те, що жодна із сторін за договором оренди про зміну його умов чи про його припинення у зв'язку зі спливом строку, на який його укладено, в період з 01.02.2016 по 29.02.2016 (протягом одного місяця після закінчення терміну його дії) не заявляла, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та набрало законної сили 14.11.2016.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/5142/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, господарський суд виходив також із наступного.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 5.20. договору орендар, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заявку з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні документи про сплату страхового платежу та ін.).

Листом від 15.11.2016 позивач звернувся до відповідача із проханням підписати додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 (а.с.32).

В той же час, відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Стаття 785 Цивільного кодексу України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так, в матеріалах справи наявний лист відповідача № 18-02-05836 щодо відмови від договору оренди № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013. У вказаному листі відповідач зазначає, що позивачем систематично порушуються зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати (а.с.95).

Систематичне порушення позивачем умов спірного договору також підтверджується рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2016 по справі № 904/8913/16 про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна заборгованості з орендної плати в розмірі 79 523 грн. 98 коп. та заборгованості з комунальних послуг 12 812 грн. 79 коп. Вказане рішення суду набрало законної сили 13.12.2016.

Так, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області № 12/02-2/15-ПО від 13.12.2016 договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 вважається розірваним з 28.10.2016 - моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від оренди (а.с.108).

В подальшому, листом № 18-02-00361 від 20.01.2016 відповідач повідомив позивача та третю особу, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 розірвано відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України з 28.10.2016. У вказаному листі також вказано про розмір заборгованості позивача в частині нарахованої орендної плати та збитків, які підлягають до сплати позивачем (а.с.107).

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача укласти у письмовій формі договір про продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5126-ОД від 01.02.2013 терміном на 3 роки, є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись нормами статтями 1, 4-5, 32, 33, 34, 36, 38, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2017.

Суддя Ю.В. Фещенко