Рішення № 64325969, 23.01.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/3126/16 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/783/846/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. П.

Категорія:6

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. і ОСОБА_2,

при секретарі Цапові П.М.,

за участю прокурора Панькевича Р.В.,

ОСОБА_3 Лішнянського сільського голови,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лішнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, філії «Дрогобицький райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор», Лішнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права власності на нежитлову будівлю.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 08.11.2003 року між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб, за період якого, а саме - у 2015-2016 роках за спільні кошти вони побудували нежитлове приміщення загальною площею 45 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 1а, с. Лішня Дрогобицького району Львівської області (в подальшому „спірне нежитлове приміщення). За час будівництва з відповідачкою була домовленість про те, що власником даної будівлі буде позивач, який зобовязався сплатити їй затрачені на будівництво кошти в сумі 80 000 грн. Із вказаної суми коштів позивач уже сплатив відповідачці 50 000 грн. та зобовязується виплатити решту коштів в сумі 30 000 грн. Однак, відповідачка не визнає за позивачем право власності на спірну нежитлову будівлю, мотивуючи це тим, що вона звернулася із заявою у Лішнянську сільську раду про передачу їй в користування земельної ділянки під спірним приміщенням, однак, станом на день подачі позову до суду дана земельна ділянка не приватизована. Зазначав, що таке будівництво ними здійснено без порушення будівельних норм, правил протипожежних вимог та жодним чином не порушує права та інтереси третіх осіб, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на спірну нерухомість (а.с. 2-3, 14).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 45,00 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 1а, с. Лішня Дрогобицького району Львівська області ( а.с. 42-43).

Дане рішення оскаржила Дрогобицька місцева прокуратура.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити, покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що судом не взято до уваги заперечення Лішнянської сільської ради, яка стверджувала, що ні позивач, ні відповідач не звертались до сільської ради «за містобудівними умовами та про присвоєнням поштової адреси», а також звертає увагу на те, що спірна будівля побудована в межах червоної лінії автомобільних доріг, де розташування будь-яких обєктів та будівель не допускається.

Звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні дані щодо звернення позивача та відповідача до органів місцевого самоврядування, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області стосовно узаконення самочинно збудованого приміщення, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання.

Вважає, що позивачем ОСОБА_4 мало місце самовільне захоплення земельної ділянки, власником якої є Служба автомобільних доріг України, та самовільне будівництво на ній.

Вважає, що незаконні та безпідставні дії із самовільним будівництвом та присвоєнням поштової адреси зачіпають інтереси територіальної громади села Лішня та нівелюють її повноваження у вирішенні питань адміністративно-територіального устрою (а.с. 58-63).

Відповідачка ОСОБА_5, будучи своєчасно належним чином повідомленою про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 87), в судове засідання не зявилася і про причини такої неявки суд не повідомила.

Позивач ОСОБА_4, також будучи своєчасно (28.12.2016 року) належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 88), в судове засідання не зявився та подав до суду заяву про відкладення апеляційного розгляду справи, покликаючись у ній на погіршення стану свого здоровя (а.с. 92), однак будь-яких доказів про наведене у цій заяві до неї не долучив, так само, як не подав до суду будь-яких заперечень на апеляційну скаргу прокурора.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності позивача на підставі наявних у справі даних та доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та Лішнянського сільського голови на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як стверджується матеріалами справи, зокрема доводами позовної заяви та долученими до неї матеріалами, позивач сам визнає, що спірне нежитлове приміщення є самочинним будівництвом, а відтак ця обставина доказуванню не підлягає (ч.1 ст. 61 ЦПК України).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд, ухвалюючи це рішення, також виходив з того, що спірне нежитлове приміщення є самочинним будівництвом.

Задоволення позовних вимог суд мотивував тим, що (зокрема) спірне нежитлове будівництво здійснено на земельній ділянці зі згоди користувача цієї ділянки філії «Дрогобицький райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор».

Колегія суддів вважає, що вище наведені висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч.1) і що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3).

Будь-які докази, які можна було б визнати належними та допустимими, про те, що земельна ділянка, на якій збудовано спірне нежитлове приміщення, була наданою у користування чи у власність філії «Дрогобицький райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» у матеріалах справи відсутні.

Так само, як відсутні будь-які докази про надання будь-ким вище згаданої земельної ділянки у користування чи у власність позивачу чи відповідачці.

За вище наведених обставин у суду були відсутніми правові підстави для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на спірне нежитлове приміщення.

Крім цього, Лішнянська сільська рада, як відповідач по справі, подала до суду аргументовані письмові заперечення на позов (а.с. 22-26), яким суд (в порушення вимог частини 3 ст. 215 ЦПК України) жодної оцінки в мотивувальній частині оскаржуваного рішенні не надав.

За вище наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. 4, 314 ч.2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лішнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Дрогобицької місцевої прокуратури 606 грн. 32 коп. понесених нею судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: