Ухвала суду № 64316409, 26.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1][2]

26 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.,

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року,

встановила:

05 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що в 2012 році за усною домовленістю з ОСОБА_2 він зобов'язався створити для останнього програмне забезпечення, а ОСОБА_2в свою чергу повинен був прийняти його та оплатити. Свої зобов'язання зі створення програмного забезпечення він виконав в повному обсязі, що підтверджується розпискою відповідача від 15.05.2014 року. Оскільки відповідач свої зобов'язання не виконав, грошові кошти не сплатив, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості в розмірі 370 999 грн. 82 коп. , що еквівалентно 14 000 доларів США, та 3% річних від простроченої суми станом на 09.03.2016 р. в сумі 13 263 грн. 08 коп. Також просив відшкодувати судові витрати по справі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 370 959,82 грн.; 3% річних від простроченої суми - 13 263,08 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 207, 218, 638, 837, 854 ЦК України, просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої доводи мотивує тим, що суд дійшов хибного висновку, що між сторонами було укладено договір підряду у письмовій формі. Підписана відповідачем розписка не містить посилання на факт укладення договору підряду, в ній не обумовлені строки виконання робіт, порядку їх передачі, остаточної ціни. Розписка не підтверджує які саме підрядні роботи мали би виконуватися. Текст цього документа може свідчити виключно про можливість існування між сторонами намірів укласти договір у майбутньому та провести авансування за виконувані роботи. Відповідач жодних договорів з позивачем не укладав, результатів виконаних робіт не отримував. Оскільки договір є неукладеним, у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем.

Зазначив, що роботи насправді виконувалися третіми особами на замовлення ТОВ «СОФТ ЗІЗІ ВОЛЬФ», про що свідчить копія договору №03/06/2013-ZP про створення службового твору у зв'язку з виконанням трудового договору від 03 червня 2013 року. Суд не залучив до участі третю особу, чим порушив вимоги ст. 35,36 ЦПК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, про поважність причин неявки в судове засідання суду не сповістили.

Клопотання .представника відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі в порядку п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України колегія суддів відхилила, як необґрунтоване, оскільки доказів відкриття провадження у справі, від якої залежало вирішення даного спору, суду надано не було.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору підряду, який виконано позивачем, а відповідач, отримавши виконану на його замовлення роботу, обумовлену ціну не оплатив.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підтвердження існування між сторонами договірних правовідносин підряду позивачем надано копію розписки, оригінал якої було досліджено в судовому засіданні, відповідно до змісту якої 15 травня 2014 року ОСОБА_2 зобов'язався в строк до 31 грудня 2014 року заплатити ОСОБА_1 14 000 доларів США за створення на замовлення програмного забезпечення. Зазначив, що робота виконана. В тексті розписки міститься підпис відповідача (а.с.5).

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка як документ, який підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Доказів на спростування того факту, що у відповідача існує невиконане грошове зобов'язання перед позивачем суду надано не було.

Текст вказаної розписки підтверджує виконання робіт саме з програмного забезпечення, що відповідає правовідносинам договору підряду.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що між сторонами договір підряду укладено не було є необґрунтованими, оскільки підписана відповідачем розписка у розумінні ст. 207 ЦК України є достатнім доказом на підтвердження письмової форми правочину та наявності заборгованості, що підлягає стягненню.

Видача розписки особі, яка є відмінною від особи позивача, не спростовує факт існування у відповідача невиконаного грошового зобов'язання саме перед позивачем, як про це останнім було зазначено у виданій ним розписці.

Наданий відповідачем договір №03/06/2013-ZP від 03.06.2013 р. про створення Службового твору у зв'язку з виконанням трудового договору, укладений між ТОВ «СОФТ ЗІЗІ ВОЛЬФ» та інженерами програмістами ОСОБА_6, ОСОБА_7 (співавтори-працівники), а також акт приймання-передачі робіт від 04 липня 2014 року, за яким роботодавець передає, а співавтори -працівники приймають матеріальний носій, на якому втілено програмне забезпечення з робочою назвою «ZZ FACE», для включення його до створюваного в порядку виконання трудового договору твору, не спростовує факт існування у відповідача невиконаних грошових зобов'язань саме перед позивачем.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа № 22-ц/796/884/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Кричина А.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.