Ухвала суду № 64316290, 26.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/13307/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Виниченко Л.М.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/102/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді: - Ратнікової В.М.

суддів: - Невідомої Т.О.

- Усика Г.І.

при секретарях - Сімаченко А.О., Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Центру захисту дітей «Наші діти», третя особа ОСОБА_9 про відновлення порушеного права, повернення дитини опікуну та зобов'язання передати дитину, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Центру захисту дітей «Наші діти», третя особа ОСОБА_9 про відновлення порушеного права, повернення дитини опікуну та зобов'язання передати дитину відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи і при невірній оцінці наявних в матеріалах справи доказів. Суд дійшов помилкового висновку про те, що обставинам, на які посилається в даному позові ОСОБА_5, вже надавалася оцінка судом при розгляді справи за позовом ОСОБА_5 про відібрання дитини, так як у даній справі предмет спору є інший, а саме: відновлення права, що існувало до порушення. Також не було враховано, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2013 року встановлено той факт, що відібрання Органом опіки і піклування у ОСОБА_5 підопічної ОСОБА_12 відбулося з порушеннями передбаченої законодавством процедури. Не було надано належної оцінки здійсненню ОСОБА_9 своїх опікунських обов'язків, зокрема тому, що остання не прийняла ОСОБА_12 на проживання і виховання в сім'ю, а залишила її проживати в Центрі захисту дітей «Наші діти». Родина ОСОБА_9 з малолітньою дитиною не знайома, а лише обізнані про її існування. Мотивуючи прийняте рішення про відмову у позові тим, що наразі розпорядження про призначення ОСОБА_9 опікуном ОСОБА_12 є чинним і не скасоване, суд першої інстанції не врахував факт невиконання третьою особою своїх опікунських обов'язків та те, що малолітня дитина проживає не в сім'ї опікуна, а в Центрі захисту дітей. Посилалася на те, що за місцем свого проживання у ОСОБА_5 підопічна ОСОБА_12 була забезпечена всім необхідним, їй було створено належні умови для навчання, проживання та розвитку, а тому примусове відібрання дитини у опікуна було безпідставним. Зазначила, що в розпорядженні про припинення у позивача повноважень опікуна не зазначено про відібрання дитини, таким чином, вказана процедура проводилася Органом опіки та піклування без будь-яких підстав, внаслідок свого самостійного рішення, прийнятого з перевищенням повноважень. При цьому оформлення відібрання дитини Актом про знайдену чи підкинуту дитину також було неправомірним, оскільки в момент відібрання дитина перебувала за своїм місцем проживання в квартирі позивача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей Дніпровської районної у м.Києва державної адміністрації Поліщук Олексій Володимирович проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Представник відповідача Центру захисту дітей «Наші діти» та ОСОБА_9 ОСОБА_13, ОСОБА_9 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 15.02.2006 року № 166 ОСОБА_5 було призначено опікуном малолітньої ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно довідки по формі № 3, виданої ЖЕД № 404, позивач та дитина ОСОБА_12 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1.

Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 12.11.2012 року № 486 було припинено опіку ОСОБА_5 над малолітньою ОСОБА_12.

Підставою для прийняття даного розпорядження слугував стан здоров'я опікуна ОСОБА_5, оскільки вона з 31.07.2012 року перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2.

Як вбачається з акту від 31.01.2013 року, малолітня ОСОБА_12 була вилучена у опікуна у зв'язку із припиненням прав опіки за станом здоров'я, загрозою життю та здоров'ю дитини, на підставі розпорядження про вилучення дитини № 486 від 12.11.2012 року.

Після вилучення дитина була направлена до Центру захисту дітей «Наші діти», де проживає і виховується до теперішнього часу.

Розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 20.02.2013 року № 80 опікуном над малолітньою ОСОБА_12 було призначено директора Центру захисту дітей «Наші діти» ОСОБА_9.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 року було задоволено позов ОСОБА_5 до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про скасування розпорядження та скасовано розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 12.11.2012 року № 486 «Про припинення опіки над малолітньою дитиною».

Вказана постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року.

Звертаючись до суду з позовом до Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Центру захисту дітей «Наші діти», третя особа ОСОБА_9 про поновлення порушеного права і відновлення становища, яке існувало до порушення, повернення дитини опікуну та зобов'язання передати дитину, ОСОБА_5 посилалася на те, що розпорядження № 486, яким було припинено її повноваження опікуна над ОСОБА_12, скасовано судовим рішенням, а тому наявні підстави для відновлення її порушеного права шляхом повернення малолітньої дитини їй на виховання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що малолітня ОСОБА_12 перебуває під опікою ОСОБА_9, розпорядження про призначення останньої опікуном не скасовано та є чинним, а тому відсутні правові підстави для відібрання дитини у законного опікуна для передачі позивачу.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 243 СК України, над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування встановлюється опіка чи піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до п. 3.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України N 34/166/131/88 від 26 травня 1999 року, для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник.

Згідно ст. 67 ЦК України, опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

Частина 2 ст. 249 СК України встановлює, що опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Відповідно до п. 4.1 Правил, опікуни (піклувальники) мають право вимагати через суд повернення їм дітей, що перебувають у них під опікою і піклуванням, від будь-яких осіб, які утримують дітей у себе без законних підстав.

Тобто, з системного аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що опікун має право вимагати через суд повернення йому дитини у разі, якщо дитина неправомірно, тобто, без законних підстав, утримується іншими особами.

Статтею 61 ЦК України визначено, що орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

Стаття 63 ЦК України передбачає, що опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

В силу даних положень закону, видання Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією розпорядження від 20.02.2013 року № 80 про призначення ОСОБА_9 опікуном над ОСОБА_12 є передбаченою законом підставою для встановлення опіки над дитиною.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 80 від 20.02.2013 року неодноразово оскаржувалося ОСОБА_5 до суду, проте, станом на дату розгляду справи, вказане розпорядження не скасоване та є чинним.

Враховуючи вищевикладене, оскільки достовірно встановлено, що розпорядження про призначення ОСОБА_9 опікуном над ОСОБА_12 наразі є діючим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що малолітня ОСОБА_12 перебуває у опікуна ОСОБА_9 на підставах, що передбачені законом.

При цьому, так як, в силу положень ст. 67 ЦК України та ст. 249 СК України, опікун має право вимагати повернення дитини лише у разі її утримання іншою особою без правових підстав, суд першої інстанції правильно встановив, що вимоги позову про відібрання дитини є необґрунтованими.

Крім того, стаття 3 Конвенції про права дитини визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В преамбулі Європейської конвенції про здійснення прав дитини зазначається, що дітям для підтримки їхніх прав та їхніх найвищих інтересів має надаватися відповідна інформація та що думкам дитини має приділятися належна увага.

Згідно ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

У відповідності до ст. 224 СК України, при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

У зв'язку з вказаним, судом в судовому засіданні була опитана малолітня ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, з приводу обставин, що є предметом судового розгляду. Малолітня ОСОБА_12 суду повідомила, що станом на дату розгляду справи постійно проживає і виховується в Центрі захисту дітей «Наші діти», директором якого є її опікун ОСОБА_9. В центрі вона забезпечена всім необхідним та має змогу вести активний спосіб життя, приймати участь в різних спортивних заходах, має друзів. Повертатися на проживання до опікуна ОСОБА_5 дитина категорично не хоче, у зв'язку з наявністю негативних спогадів за час їх спільного проживання.

Враховуючи викладене, оскільки за місцем теперішнього перебування і виховання в Центрі захисту дітей «Наші діти» малолітня ОСОБА_12 забезпечена всім необхідним для життя, розвитку, навчання, приймаючи до уваги те, що дитина категорично не бажає повернутися на проживання до опікуна ОСОБА_5, при цьому повноваження її теперішнього опікуна ОСОБА_9 не скасовані і є чинними, виходячи з принципу першочергового забезпечення інтересів дитини при розгляді справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 про повернення дитини опікуну.

Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні спору не було враховано обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, а саме щодо того, що розпорядження про припинення опіки ОСОБА_5 над ОСОБА_12 було прийнято органом опіки та піклування з перевищенням повноважень, а процедура відібрання проведена з порушеннями, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на те, що за правилом ст. 249 СК України, підставою для повернення дитини є утримання її іншою особою не на підставі закону або рішення суду.

Посилання апелянта на неправомірність припинення її повноважень опікуна над малолітньою дитиною та порушення процедури відібрання дитини не впливають на чинність розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 20.02.2013 року № 80 про призначення опікуном над ОСОБА_12 ОСОБА_9, а тому підстав для відібрання дитини і задоволення позову немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_9 фактично не виконує повноваження опікуна, оскільки ОСОБА_12 проживає не разом з нею, а в Центрі захисту дітей «Наші діти», а тому дитина повинна бути повернена позивачу, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Стаття 251 СК України визначає, що особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

У відповідності до ст. 75 ЦК України, за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

З сукупного аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що звільнення особи від обов'язків опікуна відбувається за рішенням суду, за результатами розгляду поданої органом опіки та піклування заяви.

З позовом до ОСОБА_9 про звільнення її від обов'язків опікуна над ОСОБА_12 Орган опіки та піклування до суду не звертався.

Відомостей щодо оскарження дій ОСОБА_9, як опікуна у передбаченому ст. 79 ЦК України порядку, матеріали справи не містять.

Розпорядження про призначення ОСОБА_9 опікуном ОСОБА_12 не скасоване.

При цьому, досліджені судом докази підтверджують наявність належних умов для проживання, навчання, розвитку ОСОБА_12 за місцем її теперішнього проживання в Центрі захисту дітей «Наші діти».

Одночасно, опікун ОСОБА_9 є директором даного Центру, з огляду на що у неї є можливість виконувати передбачені законодавством обов'язки опікуна, мати постійний контакт з дитиною, забезпечувати її умовами для всебічного розвитку, освіти, виховання.

Крім того, у відповідності до положень 244 СК України та ст. 63 ЦК України, при визначенні питання щодо призначення опікуна, враховується також побажання підопічного.

ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто, станом на дату судового розгляду, їй виповнилося 12 років, що є достатнім віком для можливості висловлювання своєї думки з приводу визначення опікуна.

Опитана судом малолітня ОСОБА_12 повідомила, що забезпечена всім необхідним для проживання та навчання в Центрі захисту дітей «Наші діти», має друзів та сформоване коло спілкування, навчається в школі та приймає участь у позашкільній діяльності, і не бажає повертатися в сім'ю опікуна ОСОБА_5.

Вказані обставини та досліджені докази спростовують доводи апелянта щодо неналежного виконання ОСОБА_9 своїх обов'язків опікуна.

Посилання апеляційної скарги на те, що у опікуна ОСОБА_5 підопічна ОСОБА_12 була забезпечена всім необхідним, їй було створено належні умови для навчання, проживання та розвитку, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову у позові, так як, при розгляді справи, суд повинен виходити як з фактичних обставин справи, так і з інтересів дитини, з урахуванням її думки, якщо вік останньої дозволяє свідомо її висловлювати. При цьому ОСОБА_12, яка за віком здатна висловлювати свою думку, як суду першої, так і суду апеляційної інстанції повідомила, що в Центрі захисту дітей «Наші діти» у неї кращі умови для проживання, фізичного і духовного розвиту, навчання, та повертатися до опікуна ОСОБА_5 вона не хоче.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_6 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: