Постанова № 64315590, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/16293/16

Окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просила:

- поновити її на попередній роботі в Державній фіскальній службі;

- стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи 21.09.2016 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначила, що наказом на призначення працівників від 02.04.2013 року № 57-о Міністерства доходів і зборів України (Державна фіскальна служба України) її було призначено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу перевірок якості податкового та митного аудиту управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту.

У відповідності до Наказу № 3196-о від 20.09.2016 року Позивача звільнено з посади головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту, у зв`язку із зміною організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає вказаний Наказ про звільнення неправомірним та таким, що виданий з порушенням вимог чинного законодавства України, з огляду на наступне:

Як зазначає позивач, порівняно з іншими ревізорами - інспекторами, які залишилися працювати у Департаменті аудиту ДФС, на думку позивача, вона має переважне право займати відповідну посаду у Департаменті, оскільки має більш високу кваліфікацію та безперервний стаж роботи в органах податкової служби 12,6 років.

Також, в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказує на те, що під час скорочення чисельності штату, до Департаменту аудиту призначалися на посади інспектори, які раніше не працювали в цьому Департаменті та мають незначний стаж роботи в органах податкової служби: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

19.09.2016 року Відповідач надав Позивачу пропозиції щодо вакантних посад, вказані посади, як зазначено у позові, переважно були «декретними», а тому не вважаються вакантними. Також, в переліку запропонованих вакансій були й такі, які вже не були вакантними та на них або були переведені інші співробітники, або перебували у стані працевлаштування.

Крім того, Позивач вказує на те, що у переліку пропозицій значаться вакансії, які не відповідають її кваліфікації, не відносяться до посад державного службовця та з окладом в два рази меншим, ніж її посадовий.

Також, як зазначено у позові, під час проведення реорганізації та скорочення штатної чисельності на посаду директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом, призначалися, на думку позивача, працівники, які не працювали в ДФС.

Вважає вказані дії відповідача неправомірними та такими, що порушують її конституційне право на працю.

Крім того, оскільки позивача незаконно було звільнено з займаної посади, остання вважає, що Відповідач повинен сплатити на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.09.2016 року.

Просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Під час розгляду справи позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені позовній заяві.

Представник відповідача під час розгляду справи позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову.

В судовому засіданні за згодою позивача, представника відповідача ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 12 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату центрального органу виконавчої влади (якщо інше не передбачено законом).

Підпунктом 14 п. 11 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року № 236, голова ДФС призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату ДФС (якщо інше не передбачено законом).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 1 ст. 87 того ж Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Крім того, у відповідності до приписів ст. 18 Закону України «Про державну службу» державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється структурний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі - служба управління персоналом) з прямим підпорядкуванням керівнику державної служби. Обов'язки служби управління персоналом можуть бути покладені на одного з державних службовців органу.

Служба управління персоналом забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законодавством.

Служба управління персоналом у питаннях реалізації державної політики у сфері державної служби керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Типове положення про службу управління персоналом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно з п.п. 2 п. 1 розділу ІІ Типового положення про службу управління персоналом державного органу, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2016 року № 47, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.03.2016 року № 438/28568, серед основних завдань служби управління персоналом є: реалізація державної політики з питань управління персоналом у державному органі; забезпечення здійснення керівником державної служби своїх повноважень з питань управління персоналом.

Підпунктами 27 та 42 п. 2 розділу ІІ того ж Положення служба управління персоналом відповідно до покладених на неї завдань: забезпечує підготовку матеріалів щодо призначення на посади та звільнення персоналу державного органу та проводить іншу роботу, пов'язану із застосуванням законодавства про працю та державну службу.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України №726/2012 від 24.12.2012 року «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» у зв`язку з утворенням Міністерства доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України призначено в порядку переведення на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу перевірок якості податкового та митного аудиту управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Міністерства доходів і зборів України з посадовим окладом згідно з штатним розписом у розмірі 1785 гривень на місяць, як таку, що перебуває в кадровому резерві. (Витяг з Наказу № 57-о від 02.04.2013 року «Про призначення працівників»).

Відповідно до копії Витягу з Наказу № 1755-о від 17.06.2014 року ОСОБА_1 головного державного ревізора - інспектора відділу перевірки якості податкового та митного аудиту управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Міністерства доходів і зборів України у зв`язку зі змінами організаційної структури та штатного розпису Міністерства доходів і зборів з 17 червня 2014 року переведено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу перевірки якості аудиту управління методології та якості аудиту Департаменту податкового та митного аудиту Міністерства доходів і зборів України з посадовим окладом згідно з штатним розписом у розмірі 1955 гривень на місяць.

З 01.08.2014 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби України» у зв`язку з утворенням Державної фіскальної служби України шляхом перетворення Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_1 переведено з посаду головного державного ревізора - інспектора відділу перевірки якості аудиту управління методології та якості аудиту Департаменту податкового та митного аудиту Міністерства доходів і зборів України на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно - перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України з посадовим окладом згідно з штатним розписом у розмірі 1955 гривень на місяць.

Наказом Державної фіскальної служби України від 30.12.2015 року №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України» з метою виконання постанови КМУ від 21.10.2015 року № 840 «Про внесення змін у додаток 1 до постанови КМУ від 05.04.2014 року №85» та у зв`язку з погодженням 07.12.2015 року Міністром фінансів України затвердженої Головою ДФС Структури Державної фіскальної служби України, скорочена штатна чисельність апарату Державної фіскальної служби України на 30 відсотків, або на 656 шт. одиниць. Введено у дію Структуру апарату Державної фіскальної служби України. Реорганізовано Департамент податкового та митного аудиту (100 шт. од.) у Департамент аудиту (75 шт. од.) та скорочено його штатну чисельність на 25 шт. од. (п. 3.11 Наказу).

Як вбачається з копії Наказу ДФС України від 11.02.2016 року № 129 «Про делегування повноважень» Голова ДФС України ОСОБА_6 уповноважив директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_8 на надання працівникам апарату офіційних попереджень про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та пропозицій щодо працевлаштування працівників апарату відповідно до п. 49-2 КЗпП України.

У відповідності до наданої суду копії Наказу ДФС України від 29.04.2016 року № 1792-о «Про делегування повноважень» Голова ДФС України ОСОБА_6 уповноважив виконуючого обов`язки директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_9 на надання працівникам апарату офіційних попереджень про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України і п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», та пропозицій, в тому числі у письмовій формі, щодо працевлаштування працівників апарату відповідно до п. 49-2 КЗпП України.

20 травня 2016 року ОСОБА_1 отримала попередження про наступне вивільнення із займаної посади головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно - перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України з 20 липня 2016 року згідно з пунктом 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 частини першої ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.

Додатково ОСОБА_1 проінформовано, що на дату попередження про наступне вивільнення в апараті ДФС відсутні рівнозначні або нижчі вакантні посади, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача, та які не потребують обов`язкового проведення конкурсу відповідно до Закону України «Про державну службу».

Також, у судовому засіданні встановлено, що на підставі заяви Позивача від 30.05.2016 року, останній Наказом від 31.05.2016 року №2181-о надано два вільних від роботи дні - понеділок та середа для пошуку нового місця роботи в робочий час до 20 липня 2016 року.

Наказом Голови ДФС України від 17.06.2016 року № 2378-о від 17.06.2016 року директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_10 уповноважено здійснювати заходи щодо попередження працівників апарату ДФС про наступне вивільнення у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України і п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», та працевлаштування працівників апарату ДФС шляхом пропонування посад, у тому числі у письмовій формі, відповідно до статті 49-2 КЗпП України.

Крім того, як вбачається з наданої суду копії Пропозиції ОСОБА_1 - головному державному ревізору - інспектору відділу планування та координації контрольно - перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України, з якою Позивач ознайомлена 19.09.2016 року, останній було запропоновано наступні наявні посади відповідно до штатного розпису ДФС:

- Головного державного інспектора відділу обліку об`єктів оподаткування управління реєстрації та обліку платників Департаменту обслуговування платників на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7 та відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_11;

- Провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- Провідного інспектора відділу документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- Провідного інженера відділу організації будівництва управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- Головного державного інспектора відділу управління майном та соціального забезпечення управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_12;

- Головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_13;

- Головного державного ревізора - інспектора відділу координації та аналізу Департаменту внутрішнього аудиту на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_14;

- Головного державного інспектора відділу бюджетування підвідомчих установ і підприємств та фінансового супроводження в рамках міжнародного співробітництва управління бюджетування та методології Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності.

З переведенням на будь - яку з вище перелічених посад ОСОБА_1 відмовилася, про що свідчить відповідна відмітка та підпис Позивача.

У відповідності до наданої суду копії Наказу від 20.09.2016 року № 3196-о ОСОБА_1 звільнено 20 вересня 2016 року з посади головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно - перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України за п. 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України на підставі попередження про наступне вивільнення.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно - перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби за п. 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України відбулося з дотриманням з боку Відповідача вимог діючого законодавства України та без порушення конституційного права на працю позивача.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача в частині порушення відповідачем ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо порушення строків надання ОСОБА_1 пропозицій наявних посад відповідно до штатного розпису ДФС, оскільки на момент вручення попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1, а саме станом на 20.05.2016 року, як зазначено у самому попередженні, останню проінформовано про те, що вакантні посади, або рівнозначні, або нижчі посади - відсутні.

Також, у судовому засіданні було встановлено, що позивач скористалася своїм правом та їй було надано вільні від роботи днів для пошуку нового місця роботи в робочий час до 20 липня 2016 року. (Наказ ДФС України від 31.05.2016 року № 2181-о).

Крім того, посилання позивача в обґрунтування своїх доводів щодо порушення порядку вивільнення з боку відповідача в частині вручення їй пропозицій щодо наявних вакантних посад лише у вересні 2016 року є безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах діючого законодавства України, оскільки порядок вивільнення з державної служби, як встановлено у судовому засіданні, Відповідачем було дотримано у повному обсязі, на момент попередження про вивільнення ОСОБА_1 вакантних посад у цьому органі не було, після появи посад, позивач була проінформована про це, але відмовилася від жодної пропозиції, про що свідчить її особистий підпис у відповідній графі «пропозицій».

Також, суд критично ставиться до доводів позивача в обґрунтування своїх позовних вимог в частині працевлаштування інших працівників Департаменту аудиту ДФС, оскільки правовідносини між Відповідачем та іншими працівниками Департаменту аудиту ДФС жодним чином не стосуються спірних правовідносин, а посилання позивача на те, що Відповідачем останній пропонувалися посади, які вже були зайняті, спростовуються наданими суду копіями документів.

Крім того, суд не приймає до уваги й посилання ОСОБА_1 про те, що на посаду директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом призначалися працівники, які не працювали в Державній фіскальній службі, оскільки вказані обставини з боку позивача ніякими належними та допустимими доказами не підтверджені, а призначення на посаду чи звільнення з посади є повноваженнями Голови ДФС.

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 21.09.2016 року та по день поновлення на роботі, суд вважає необхідним відмовити у їх задоволенні, у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень ст.. 94 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення суми судового збору у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122,158 - 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Суддя І.А. Качур

Судді В.М. Данилишин

В. І. Келеберда