Постанова № 64315302, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/2272/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №826/2272/16 за позовом Державної казначейської служби України до Департаменту державно виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Державна казначейська служба України (надалі - позивач/ДКСУ) з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач/Департамент ДВС Міністерства юстиції України), в якому просить суд:

1. Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України від 26.01.2016 р. (виконавче провадження №49925395) про відкриття виконавчого провадження.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2016 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №49925395 від 26.01.2016 р. є протиправною та такою, що прийнята відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, оскільки рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами за якими боржниками є державні органи.

В судове засідання відповідач не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, заяв щодо перенесення розгляду справи або слухання справи за його відсутності до суду не подавав, про причини неявки суду не повідомляв.

Зважаючи на відсутність в судовому засіданні представника відповідача, а також приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2016 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49925395 щодо примусового виконавчого листа №757/4944/15-ц, виданого 30.11.2015 р. Печерським районним судом м. Києва щодо стягнення з ДКСУ за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 365 639,80 грн. інфляції та 3% річних у розмірі 102 167,40 грн., судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №49925395 від 26.01.2016 р., вважаючи її протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси позивача, ДКСУ звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №606).

Відповідно до положень ст.1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, ч.2 ст.3 Закону №606 визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В той же час, в п.9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України зафіксовано, що рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №606 та п.9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 03.08.2011 р. №845, якою затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (надалі - Порядок №845).

Відповідно до п.3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

В той же час, згідно п.4 Порядку, органи Казначейства, зокрема: 1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання виконавчого документа суду в повному обсязі такий документ повертається до суду з відміткою про його виконання; 2) вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку; 3) розглядають письмові звернення (вимоги) осіб, які беруть участь у справі, щодо виконання виконавчих документів, а також звернення (вимоги) прокурорів.

Таким чином, як вбачається з аналізу вищевикладених норм законодавства, державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами за якими боржниками є державні органи, а тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Державної казначейської служби України, без участі органів ДВС України.

Зокрема, п.8 ч.1 ст.26 Закону №606 визначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача щодо відсутності у відповідача правових підстав для відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №757/4944/15-ц, виданого 30.11.2015 р. Печерським районним судом м. Києва щодо стягнення з ДКСУ за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 365 639,80 грн. інфляції та 3% річних у розмірі 102 167,40 грн., судові витрати у розмірі 243,60 грн., оскільки стягнення коштів за даним виконавчим документом повинно здійснюється саме позивачем та без участі органів ДВС України, як наслідок суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ч.1, ч.4, ч.5 та ч.6 ст.72 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Крім того, відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Державної казначейської служби України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

2. Скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про відкриття виконавчого провадження ВП №49925395 від 26.01.2016 р.

3. Присудити на користь Державної казначейської служби України понесені судові витрати в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. із видатків Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин