Постанова № 64315283, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/11964/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/11964/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до Державної виконавчої служби України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геос», Публічне акціонерне товариство «Трест Київпідземшляхбуд-2» про скасування постанови про арешт коштів боржника від 11.08.2014 р. ВП №43227787.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит» (надалі - позивач/ПАТ «Банк Національний кредит») з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України (надалі - відповідач/ДВС України), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геос» (надалі - третя особа-1/ТОВ «БК «Геос»), Публічне акціонерне товариство «Трест Київпідземшляхбуд-2» (надалі - третя особа-2/ПАТ «Трест Київпідземшляхбуд-2»), в якому просить суд:

1. Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень ДВС України про арешт коштів боржника від 11.08.2014 р., прийняту на виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/4236/13 від 12.11.2013 р. в частині накладення арешту на кошти ТОВ «БК «Геос» (код ЄДРПОУ 33156172), які обліковуються на депозитному рахунку №26158073553001/980 в ПАТ «Банк Національний кредит», код банку 320702.

2. Звільнити з-під арешту кошти ТОВ «БК «Геос» (код ЄДРПОУ 33156172), які обліковуються на депозитному рахунку №26158073553001/980 в ПАТ «Банк Національний кредит», код банку 320702.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва №826/11964/14 від 19.09.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Водночас, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.03.2016 р., постанову Окружного адміністративного суду м. Києва №826/11964/14 від 19.09.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014 р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Так, 18.03.2016 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Качура І.А. через відділ документального обігу та контролю суду надійшла вказана адміністративна справа.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2016 р. адміністративну справу було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду, крім того, було витребувано від сторін письмові пояснення з документальним підтвердженням щодо обставин, на які було акцентовано увагу Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 01.03.2016 р.

В судове засідання представники позивача, відповідача та третьої особи - 1 не з'явились, про дату. час та місце судового розгляду справи були належним чином повідомлені, заяв щодо перенесення розгляду справи або слухання справи за їх відсутності до суду не подавали, про причини неявки суду не повідомляли.

Водночас, в судове засідання з'явився представник третьої особи-2, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить суд в їх задоволенні відмовити з підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає, що оскаржувана постанова Відділу примусового виконання рішень ДВС України про арешт коштів боржника ВП №43227787 від 11.08.2014 р., винесена на виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/4236/13 від 12.11.2013 р. в частині накладення арешту на кошти ТОВ «БК «Геос» (код ЄДРПОУ 33156172), які обліковуються на депозитному рахунку №26158073553001/980 в ПАТ «Банк Національний кредит», код банку 320702, є правомірною та такою, що прийнята відповідачем з дотриманням положень Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №606).

Зважаючи на неявку в судове засідання представників позивача, відповідача та третьої особи-1, а також приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, дослідивши письмові пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2013 р. між ПАТ «Банк Національний кредит» (Гарант) та ТОВ «БК «Геос» (Принципал) було укладено Договір про надання банківської гарантії виконання робіт №05.1-23/2013/1-5 (надалі - Договір гарантії №05.1-23/2013/1-5 або Основне зобов'язання), відповідно до якого позивач в рахунок забезпечення належного виконання Клієнтом зобов'язань перед ТОВ «ГАРАНТ-Н» видав безвідкличну банківську гарантію, з лімітом відповідальності 11 898 521,73 грн. та терміном дії по 16.09.2014 р.

В той же час, 24.04.2013 р. з метою забезпечення виконання Клієнтом своїх зобов'язань щодо відшкодування суми, яка може бути сплачена Банком за гарантією, між Позивачем та Клієнтом було укладено Договір застави майнових прав №04-256/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) (надалі - Договір застави №04-256/1-1), за яким ТОВ «БК «Геос» передало у заставу Банку майнові права на отримання грошових коштів в сумі 10 166 518,00 грн. та нараховані проценти в розмірі 10% процентів річних, які слідують з Договору про депозитний вклад в національній валюті (без капіталізації процентів) №DU1156/2013-1 від 22.04.2013 р. (надалі - Договір банківського вкладу №DU1156/2013-1).

Згідно абз.2 п.2.1 Договору банківського вкладу №DU1156/2013-1 (в редакції додаткової угоди №1 від 24.04.2013 р.), право вимоги вкладника на депозит та проценти, що внесений на депозитний рахунок №26158073553001/980 в ПАТ «Банк Національний кредит», код Банку 320702, є предметом застави за Договором застави майнових прав №04-256/1-1 від 24.04.2013 р.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача на рахунок того, що кошти у розмірі 10 166 518,00 грн., які обліковуються на депозитному рахунку №26158073553001/980 в ПАТ «Банк Національний кредит», є заставленим майном ТОВ «БК «Геос», а позивач є їх обтяжувачем.

Так, відповідно до п.1.2.5 Договору застави №04-256/1-1 Заставожержатель набуває право звернення стягнення на Предмет застави у випадку, якщо на час настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано належним чином згідно з умовами Основного договору.

Водночас, згідно п.3.3.4 Договору застави №04-256/1-1 звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за цим договором, здійснюється шляхом їх договірного списання Заставодержателем з вкладного (депозитного) рахунку №26158073553001, в рахунок погашення забезпечених заставою вимог.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, у випадку невиконання Клієнтом зобов'язань, що слідують з Договору гарантії №05.1-23/2013/1-5 позивач вправі задовольнити свої вимоги, шляхом звернення стягнення на заставлені кошти в порядку їх договірного списання згідно Договору застави №04-256/1-1.

Так, відповідно до доводів позивача, станом на день подання до суду даного адміністративного позову за ТОВ «БК «Геос» обліковується прострочена заборгованість зі сплати комісійної винагороди за надання гарантії у розмірі 121 629,33 грн., за травень-липень 2014 року (п.4.1 Договору гарантії).

Однак, здійснити її погашення за рахунок заставлених коштів позивач не має можливості, оскільки у Банку з 12.08.2014 р. на виконанні перебуває постанова про арешт коштів боржника від 11.08.2014 р., прийнята Відділом примусового виконання рішень ДВС України на виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/4236/13 від 12.11.2013 р., якою накладено арешт на кошти в межах суми 17 718 402,48 грн., що містяться, зокрема, і на вкладному рахунку №26158073553001/980, який належить ТОВ «БК «Геос».

Не погоджуючись із вказаною вище постановою про арешт коштів ВП №43227787 від 11.08.2014 р., вважаючи таку постанову, в частині накладення арешту на кошти, які містяться на вкладному рахунку №26158073553001/980 протиправною та такою, що підлягає частковому скасуванню, ПАТ «Банк Національний кредит» звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон №606.

Відповідно до ст.1 Закону №606 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.2 Закону №606 примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною 2 ст.2 Закону №606 визначено, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Так, відповідно до ч.1 ст.6 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

В той же час, згідно ч.1 ст.11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема, в п.5 та п.6 ч.3 ст.11 Закону №606 зафіксовано, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей

Так, відповідно до ч.1 ст.52 Закону №606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч.2 ст.52 Закону №606).

Згідно ч.4 ст.52 Закону №606 на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Зокрема, ч.1 ст.57 Закону №606 визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Так, відповідно до ч.2 ст.57 Закону №606 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, державним виконавцем при прийнятті, на виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/4236/13 від 12.11.2013 р., постанови про арешт коштів боржника реалізовано право, передбачене чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» (надалі - Закон №898) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Законом №898 також передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно ч.6 ст.3 Закону №898 у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про заставу» застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Відповідно до положень ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

В той же час, в ст.54 Закону №606 зафіксовано, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі, зокрема: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду у зв'язку з тим, що за ТОВ «БК «Геос» обліковується прострочена заборгованість зі сплати комісійної винагороди за надання гарантії у розмірі 121 629,33 грн. за травень - липень 2014 року.

Водночас, відповідно до Договору застави №04-256/1-1 заставна сума становить 10 166 518,00 грн., в той час як оскаржуваною постановою про арешт коштів боржника ВП №43227787 від 11.08.2014 р. накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках ТОВ «БК «Геос» (в тому числі й на рахунку №26158073553001/980) в межах суми 17 718 402,48 грн.

Так, наведене вище свідчить, що сума спірних коштів, на які накладено арешт оскаржуваною постановою про арешт коштів боржника ВП №43227787 від 11.08.2014 р., є вищою, ніж сума заборгованості ТОВ «БК «ГЕОС» перед позивачем.

Відповідно до ч.5 ст.54 Закону №606 реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 6 ст.54 Закону №606 визначено, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст.43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Зокрема, з аналізу вищезазначених положень Закону №606 вбачається можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що накладення арешту на кошти ТОВ «БК «Геос» не порушує права ПАТ «Банк Національний Кредит», як заставодержателя, враховуючи те, що сума спірних коштів, на які накладено арешт оскаржуваною постановою, є вищою ніж сума заборгованості ТОВ «БК «Геос» перед позивачем, інші стягувачі, які не є заставодержателями, набувають право на задоволення їхніх вимог у тій сумі, яка залишиться після задоволення вимог заставодержателя.

Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 20.03.2014 р. по справі №К/800/29357/13, від 22.05.2014 р. по справі № К/9991/55954/12, від 12.12.2014 р. по справі №К/9991/67548/11.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1 та 2 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Крім того, відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір відшкодуванню позивачу не підлягає.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Національний кредит» до Державної виконавчої служби України - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин