Ухвала суду № 64312656, 25.01.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

25 січня 2017 року о 09 год. 45 хв.Справа № 808/3669/16 м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Бірюкової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ (далі - позивач, ДДУВС) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача витрати пов'язані з її утриманням у ДДУВС у сумі 22441,74 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

За таких обставин та керуючись приписами ч.4 ст.122, ч.2,4 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників сторін. На підставі приписів ч.6 ст.12 та ч.1 ст.41 КАС України у зв'язку із неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 01.08.2012 №98 ос ОСОБА_1 зараховано з 01.08.2012 курсантом першого курсу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на факультет міліції громадської безпеки по ГУМВС України в Запорізькій області.

29 травня 2015 року відповідач отримала освітній ступень «бакалавр», кваліфікацію - бакалавр з права, та отримала диплом факультету підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки ДДУВС, що підтверджується наказом ректора ДДУВС №235.

Крім того, 29 травня 2015 року наказом ГУМВС в Запорізькій області №195 о/с «По особовому складу» лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-151925) призначено з 30.05.2015 слідчим слідчого відділення Мелітопольського міського відділу, як прибувшу після закінчення Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 07.06.2016 №208 о/с «По особовому складу» слідчого Мелітопольського відділу поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

На підставі п.2.3.6 договору №1646 про підготовку фахівця у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ від 01.08.2012, укладено між відповідачем, ДДУВС та ГУМВС України в Запорізькій області, відповідачу направлено лист від 25.10.2016 №5090 з вимогою відшкодувати витрати пов'язані з утриманням відповідача у ДДУВС в розмірі 24441,74 грн., у зв'язку з тим, що відповідач звільнилась зі служби в поліції за власним бажанням до спливу встановленого договором та законодавством України три річного строку.

У зв'язку з тим, що відповідачем в добровільному порядку не було відшкодовано витрати пов'язані з її утриманням у ДДУВС, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 названої статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, правовий аналіз пунктів 1 - 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак, і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 названої частини, який є складовою норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справах №№П/811/3781/14, 804/6131/14.

Даний спір виник щодо правомірності отримання ОСОБА_1 безоплатного утримання у Дніпропетровському ДУВС під час її навчання та стягнення вартості такого утримання у сумі 22441,74 грн. на підставі договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підписаного між позивачем та відповідачем 01 серпня 2012 року.

Відтак даний спір виник з договірних відносин, а тому має приватноправовий, а не публічний характер.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Оскільки законом встановлений інший порядок вирішення спірних правовідносин, які є предметом розгляду даної адміністративної справи, компетенція адміністративних судів не поширюється на такі спори, а даний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку, що зазначену справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 165, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №808/3669/16 за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про стягнення заборгованості.

Роз'яснити Дніпропетровському державному університету внутрішніх справ його право на звернення з даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати сторонам.

Роз'яснити позивачу, що на підставі ч.3 ст.157 КАС України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали (якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то в 5-денний строк з дня отримання цією особою копії ухвали) апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко