Рішення № 64308498, 19.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ [1]

19 січня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.,

суддів - Чобіток А.О., Крижанівської Г.В.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боріс» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року,

встановила:

у березні 2016 року позивач, яка є матір'ю та законним представником ОСОБА_3 (народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 р.) звернулася до суду з позовом, в якому просила відшкодувати їй матеріальну шкоду в розмірі 8 902 грн. та моральну шкоду в розмірі 300 000 грн., посилаючись на те, що 08.07.2014 р. вона звернулась до ТОВ «Боріс» в зв'язку з погіршенням здоров'я своєї доньки, однак їй не було надано належної медичної допомоги, в зв'язку з чим 09.07.2014 р. її стан погіршився і вона була госпіталізована до відділення реанімації та інтенсивної терапії Київської обласної дитячої лікарні, де їй було встановлено діагноз - цукровий діабет 1 типу. В зв'язку з цим вона просила відшкодувати їй вартість двох путівок на санаторно-курортне лікування в сумі 8 902 грн. та моральну шкоду.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що 08.07.2014 р. вона звернулась до клініки ТОВ «Боріс», яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Бажана, 12-А через різке погіршення стану своєї дочки ОСОБА_4, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 р. Після огляду лікар ОСОБА_6 встановила діагноз «Реконвалесцент ветряной оспы. Астено-вегетативный синдром. Диспакреатизм» та призначила клізму і внутрішньовенне введення розчину Рінгера, фізіологічного розчину, цитофлавіну, 5% розчин глюкози та вітаміну С.Після проведених медичних втручань вони з дозволу лікаря поїхали додому, а на ранок стан дочки ще більше погіршився і її було госпіталізовано до відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії Київської обласної дитячої лікарні, де їй було встановлено діагноз: цукровий діабет 1 типу, тяжка форма, діабетичний кето ацидоз 11 ст., дискінезія жовчовивідних шляхів, вторинна кардіопатія, фурункул волосяної частини голови. Оскільки дочці було призначено санаторно-курортне лікування, вона придбала дві путівки до санаторію «Березовий гай» (м. Миргород Полтавської обл..) вартістю 4 240 грн. та 4 662 грн. В зв'язку з цим позивач просила відшкодувати їй вартість путівок та моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення відносно ОСОБА_3 неправомірних дій з боку відповідача, наявності вини та доказів того, що відповідачем порушено вимоги закону щодо надання кваліфікованої медичної допомоги.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права і вказаний висновок не відповідає встановленим по справі обставинам.

Як видно з матеріалів справи, позивач звернулась до клініки ТОВ «Боріс» 08.07.2014 р. близько 23.00 через різке погіршення стану дочки ОСОБА_4. Лікарю ОСОБА_6 вона повідомила про стан дочки і після огляду лікарем було призначено клізму та внутрішньовенне введення розчину Рінгера, фізіологічного розчину, цитофлавіну, вітаміну С та 5% розчину глюкози. В Консультативному заключенні педіатра, яке було видано лікарем ОСОБА_6 не зазначено про будь-які запропоновані та проведені діагностичні дослідження. В рекомендаціях лікаря вказано лише про дієтичне харчування та лікарські препарати: Тенотен, Енторожермина, Панкреатин.

Даних про те, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження діагностичних досліджень відповідачем не надано. В поясненнях представник відповідача в суді першої інстанції вказувала, що лікарем було проведено лише аналіз сечі із застосуванням тест-смужки «на ацинот та цукор», який показав результат «низький рівень»(а/с 55) та запропоновано проведення повного обстеження дитини з перебуванням у стаціонарі протягом двох діб загальною вартістю 6 000 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Основ) кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Згідно ст. 3 Основ невідкладним станом людини є раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

В ст. 14-1 Основ закріплено, що галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є:стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) - сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;

клінічний протокол - уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність.

Галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров'я.

Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов'язковим для всіх закладів охорони здоров'я, а також для фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики.

Медична допомога відповідно до ст. 33 Основ надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію.

В ст. 35 Основ законодавства екстрена медична допомога визначається як медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

В ст. 35-1 Основ зазначається, що первинною медичною допомогою є медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики - сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров'я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Ст. 39 Основ передбачено право батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного. Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я. Згода інформованого відповідно до ст. 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Складений лікарем ОСОБА_6 Акт відмови від медичних послуг (а/с 66) не є належним доказом по справі щодо відмови ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_3 від медичних послуг, оскільки був складений лікарем після закінчення чергування у відсутність ОСОБА_1 та не містить переліку запропонованих лікарем діагностичних досліджень та медичних заходів, від яких відмовилась позивач.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» екстрена медична допомога це медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

Наказом МОЗ України №254 від 27.04.2006 р. було затверджено Протоколи надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія», в переліку яких містяться: Протокол надання медичної допомоги дітям хворим на цукровий діабет та Протокол надання медичної допомоги дітям із гострим ускладненням цукрового діабету. Відповідно до цих Протоколів клінічними критеріями цукрового діабету є: поліурія, полідіпсія, поліфагія, втрата маси тіла, головний біль, біль в черевній порожнині та інші, а параклінічними, обов'язковими лабораторними є гіперглікемія, глюкозурія, кетонурія.

Посилання представника відповідача на той факт, що у лікаря ОСОБА_6 не було підстав проводити дослідження крові на глікемію, оскільки матір дитини повідомила лише про скарги на біль у животі, також не можуть бути підставою вважати її дії такими, що відповідали Стандартам організації надання медичної допомоги хворим з гострими захворюваннями черевної порожнини, до переліку яких відноситься гострий апендицит, гострий холецистит, гострий панкреатит, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я №297 від 02.02.2010 р. Відповідно до Розділу «Організація лікувально-діагностичної допомоги на догоспітальному етапі» при підозрі на гостре хірургічне захворювання органів черевної порожнини категорично протипоказане: а) використання аналгетичних засобів; б) використання місцевих та загальних теплових процедур; в) промивання шлунка; г) використання проносних засобів, клізм. При категоричній відмові хворого від хірургічного огляду та госпіталізації він та його родина повинні бути попереджені про можливість виникнення негативних наслідків із відповідним занотуванням у медичній карті, підписаній хворим.

У випадку самовільного залишення хворим приймального або хірургічного відділення до встановлення діагнозу або виконання операції, необхідно сповістити про це поліклініку за місцем проживання для активного відвідування хворого хірургом поліклініки вдома.

Наказом МОЗ України від 26.05.2010 р. №438 були затверджені Протоколи діагностики та лікування захворювань органів травлення у дітей, серед яких міститься Протокол лікування захворювань підшлункової залози у дітей. Відповідно до даного Протоколу первинними дослідженнями є: клінічний аналіз крові та сечі, цукор крові, ліпаза крові і сечі, копро грама, еластаза калу, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини.

Таким чином, лікарем ОСОБА_6 не було запропоновано та проведено обов'язкового діагностичного дослідження стану ОСОБА_3, не встановлено правильного діагнозу її захворювання, не визначено її стан як невідкладний, що потребувало вжиття невідкладних лікувальних засобів, спрямованих на врятування і збереження життя дитини.

Більше того, без визначення рівня глюкози у крові лікарем було призначено введення 5% розчину глюкози, що може мати місце лише при стані гіпоглікемії - зниження рівня глюкози нижче норми (Протокол надання медичної допомоги дітям хворим на цукровий діабет). Вказані дії призвели до погіршення стану дитини, що стало причиною її госпіталізації через 6 годин до Відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії у тяжкому стані.

Оскільки відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, відповідальність за шкоду, завдану лікарем ОСОБА_6, має бути покладено на ТОВ «Боріс».

Позивач зазначала, що моральна шкода була заподіяна як її доньці, якій не було своєчасно надано належної медичної допомоги, що призвело до погіршення її стану, так і батькам - їй та її чоловіку ОСОБА_7, оскільки вони зазнали душевних страждань через хвилювання за стан доньки, яка була госпіталізована у тяжкому стані. Однак позивач не є представником ОСОБА_7 і він особисто до суду з позовними вимогами не звертався.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування визначається судом в сумі 20 000 грн. відповідно до глибини фізичних страждань позивача та її неповнолітньої доньки, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, вимоги, заявлені позивачем щодо відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з вартості двох путівок до санаторію, задоволенню не підлягають, оскільки захворювання у ОСОБА_3 мало місце ще до звернення її до клініки ТОВ «Боріс», а призначення їй санаторно-курортного лікування не є наслідком ненадання їй належної медичної допомоги.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 р. скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: 08702, АДРЕСА_1) задовольнити частково та стягнути на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «Боріс» (код ЄДРПОУ 21522748, місцезнаходження: 02081, м. Київ, пр. Бажана, 12-А) моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів

Головуючий

Судді

№ справи: 753/5834/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1262/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.