Рішення № 64308473, 17.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Соколової В.В., Оніщука М.І.,

при секретарі Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів.

Свої вимоги обґрунтував тим, що в квітні 2015 року між ним на відповідачем була досягнута домовленість, згідно якої відповідач брав на себе обов'язок продати керамічну бруківку в кількості 1000 м.кв. за ціною 270,00 грн. за метр квадратний на загальну суму 270000,00 грн. за умови здійснення позивачем попередньої оплати повної вартості керамічної бруківки на підставі сформованого відповідачем рахунку.

Як вказував позивач, було погодження, що керамічна бруківка буде виготовлена та доставлена у період від 30 до 60 днів, але не раніше дня оплати її вартості. Вказаний обов'язок був виконаний позивачем в повному обсязі.

В травні 2015 року сторонами погоджено поставку та придбання керамічного бордюру у кількості 12 500 штук за ціною 13,00 грн. за одиницю на загальну суму 162 500,00 грн. за умови здійснення попередньої оплати повної вартості керамічного бордюру на підставі сформованого рахунку. Також сторонами було визначено період поставки вказаного товару, а саме від 30 до 60 днів з дня його оплати.

Позивач вказував, що ним в повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак відповідачем було порушено строки поставки товару.

25 серпня 2015 року між сторонами був укладений договір поставки № 1/1 у письмовій формі. 29 вересня 2015 року була поставлена частина товару, а саме керамічна бруківка у кількості лише 133,6 м. кв.

Справа № 755/21586/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/945/2017Головуючий у суді першої інстанції: Катющенко В.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. Посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного договору та попередніх усних домовленостей, ОСОБА_1 просив розірвати договір поставки № 1/1 від 25 серпня 2015 року, стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь суму сплачених за товар коштів в розмірі 487 500,00 грн., 3 % річних від вказаної суми в розмірі 721,23 грн., проценти за користування чужими грошима в сумі 52 197, 26 грн.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року позов задоволено частково.

Розірвано договір поставки №1/1 від 25 серпня 2015 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплачених за товар кошів в розмірі 487 500 грн., 3% річних в сумі 721, 23 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зазначав, що після укладення договору від 25.08.2016 позивач перерахував на рахунок відповідача лише 55 000, 00 грн. та будь-яких інших оплат за керамічну бруківку та керамічний бордюр останній не здійснював.

Вказував, що суд помилково прийняв до уваги надані позивачем квитанції від 09.04.2015, оскільки вказані квитанції не стосуються виконання умов договору, який був укладений між сторонами лише 25.08.2015, а також безпідставно судом була взята до уваги квитанція від 06.05.2015 на суму 162 500 грн., оскільки платником є не позивач, а інша особа, яка не є стороною договору.

Наголошував, що суд не звернув уваги на надані відповідачем докази виконання умов договору, а саме акти виконаних робіт від 08.06.2015 та 20.06.2015, претензію від 10.02.2016 та відповідь на претензію від 24.02.2016.

Враховуючи наведене, вважав, що саме позивач порушив умови договору поставки від 25.08.2015 та Порядок приймання продукції, який передбачений Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю.

Таким чином, відповідач просив заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просила апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу відхилити з огляду на її безпідставність.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 25 серпня 2015 року між сторонами даної справи був укладений договір поставки № 1/1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати товар (передавати у власність покупця), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах укладеного договору (а.с. 16-19, т. 1).

Відповідно до п.п. 1.2. п. 1 договору поставки, постачання товару відбувається за замовленням покупця. Замовлення оформлюється сторонами у вигляді специфікацій, які підписуються сторонами зі скріпленням підписів відбитками печаток та є невід'ємною складовою цього договору. Строк погодження замовлення з боку постачальника не повинен перевищувати 1 (одного) робочого дня з моменту надходження.

Згідно п.п. 2.1. п. 2 договору поставки, предмет поставки є керамічна бруківка та керамічний бордюр в асортименті.

Відповідно до п.п. 4.2. п. 4 договору поставки, оплата окремої партії товару здійснюється покупцем шляхом передоплати - перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок постачальника у сумі, визначеній специфікацією, впродовж 3 (трьох) банківських днів з моменту узгодження специфікації та надання рахунку-фактури.

Так, 25 серпня 2015 року сторонами було погоджено найменування, кількість, ціну поставленого товару, а саме: керамічна бруківка у кількості 1000 за ціною 300,00 грн. на загальну суму 300 000, 00 грн., керамічний бордюр у кількості 12500 за ціною 15,00 грн. на загальну суму 187 500,00 грн., що підтверджується специфікацією № 1 та специфікацією № 2 (а.с.18, 19).

29 вересня 2015 року відповідачем було сформовано рахунок на оплату №79 за керамічний бордюр та бруківку у розмірі 55 000 грн. (а.с.20).

29 вересня 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був складений акт про поставку товару неналежної якості, відповідно до якого поставлений 29 вересня 2015 року ФОП ОСОБА_2 товар не відповідав вимогам якості, що полягали в наступному: було поставлено керамічну бруківку у кількості 133,6 м.кв., при цьому 45% бруківки мали тріщини та крихкість при незначному навантаженні (а.с.22).

30 вересня 2015 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію, в якій вимагав здійснити заміну керамічної бруківки неналежної якості протягом десяти календарних днів з дати отримання даної претензії (а.с. 23-24, т.1).

Згідно наявного в матеріалах справи дублікату чека від 07.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив суду 55000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_2 (а.с. 21, т.1)

29 жовтня 2015 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію про відмову від договору та повернення сплаченої за товар грошової суми у розмірі 487 500, 00 грн. (а.с. 27-30).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були порушені умови договору в частині належного виконання зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги позивача про розірвання договору поставки № 1/1 від 25 серпня 2015 року, укладеного між сторонами підлягають задоволенню.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається зі змісту п.п. 1.2. п. 1 договору поставки №1/1 від 25 серпня 2015 року постачання товару відбувається за замовленням покупця. Замовлення оформлюється сторонами у вигляді специфікацій, які підписуються сторонами зі скріпленням підписів відбитками печаток.

Так, 25 серпня 2015 року сторонами було погоджено найменування, кількість, ціну товару, а саме: керамічна бруківка у кількості 1000 за ціною 300,00 грн. на загальну суму 300 000, 00грн., керамічний бордюр у кількості 12500 за ціною 15,00 грн. на загальну суму 187 500,00 грн., що підтверджується специфікацією № 1 та специфікацією № 2 (а.с.18, 19).

Відповідно до п.п. 4.2. п. 4 договору поставки, оплата окремої партії товару здійснюється покупцем шляхом передоплати - перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок постачальника у сумі, визначеній специфікацією, впродовж 3 (трьох) банківських днів з моменту узгодження специфікації та надання рахунку-фактури.

29 вересня 2015 року відповідачем було сформовано рахунок на оплату №79 за керамічний бордюр та бруківку у розмірі 55 000 грн. (а.с.20), згідно якого ОСОБА_1 сплатив вказану суму лише 07.10.2015 р(а.с. 21 т.1).

29 вересня 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був складений акт про поставку товару неналежної якості, відповідно до якого поставлений 29 вересня 2015 року ФОП ОСОБА_2 товар не відповідав вимогам якості, що полягали в наступному: було поставлено керамічну бруківку у кількості 133,6 м.кв., при цьому 45% бруківки мали тріщини та крихкість при незначному навантаженні (а.с.22).

Вказаний акт не може бути прийнятий судом як доказ на підтвердження поставки товару неналежної якості з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, ст. 8 вказаного Закону передбачено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Виходячи зі змісту вказаної правової норми, вбачається, що наявність недоліків товару може бути встановлена певними засобами доказування, зокрема, за висновком експертизи.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що відповідна експертиза не проводилася, а на місці був лише складений акт, який направлявся на адресу відповідача.

При розгляді справи судом позивачем також не заявлялося клопотання про призначення експертизи з метою перевірки якості поставленого товару.

Крім того, як вже вказувалося судом, 07.10.2015, відповідно до наявної в матеріалах справи копії квитанції, позивачем було здійснено оплату за поставку керамічного бордюру та бруківки у розмірі 55 000 грн. (а.с.21), що суперечить твердженням позивача про порушення відповідачем умов договору в частині поставки товару належної якості та свідчить про погодження із вказаними умовами.

Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення відповідачем умов укладеного сторонами даної справи договору, а відтак, відсутні підстави, передбачені нормами чинного законодавства, для розірвання договору з ініціативи однієї із сторін та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачених за договором коштів в сумі 55000,00 грн.

Також, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача суму сплачених за товар коштів в розмірі 432 500 грн. з огляду на наступне.

Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на його користь суму сплачених за товар коштів в розмірі 487 500, 00 грн., 3 % річних в сумі 721, 23 грн., проценти за користування чужими грошима в сумі 52 197, 26 грн., які були сплачені ним у квітні-травні, а також у листопаді 2015 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однак, кошти в розмірі 432 500,00 грн. були перераховані позивачем до укладення сторонами договору поставки. Позивачем не визначено правову природу вказаних коштів, не надано суду доказів на підтвердження того, що вказані кошти були перераховані ФОП ОСОБА_2 без належної правової підстави.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вказані кошти були перераховані за товар, який в подальшому не був поставлений, не підтверджені жодними доказами.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми та відсотків за користування коштами є похідними від вимог про стягнення 487 500, 00 грн., вказані вимоги також задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо порушення відповідачем прав позивача та наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 60, 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог банку.

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

В задоволені позову ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: