Ухвала суду № 64307325, 16.01.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6643/16 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/419/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю - представника апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби ЛМУЮ від 17 березня 2016 року ВП № 49108988, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася в суд із скаргою, в якій просила поновити їй строк на оскарження постанови заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 17.03.2016 року ВП № 49108988, оскільки такий пропущений з поважних причин, визнати неправомірною та скасуватизазначену постанову у частині винесення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 03.11.2015 р. та постанови про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією і проведенням виконавчих дій від 16.03.2016 року.

В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку на оскарження вказаної вище постанови посилається на те, що раніше вона вже зверталася у суд із аналогічною скаргою, однак така ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04.07.2016 року була залишена без розгляду в силу відсутності поданого клопотання про поновлення строку на оскарження та обґрунтування причин пропуску такого строку. Відповідно, після набрання зазначеною ухвалою суду законної сили вона скористалась своїм правом на подання скарги повторно, але уже із відповідним обґрунтованим клопотанням про поновлення строку на оскарження. Ще вказує на ту обставину, що копії оскаржуваної постанови не одержувала, так як за адресою, куди така державним виконавцем надсилалась, вона не проживає, а про існування такої їй стало відомо лише 30.06.2016 року, під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження.

В обґрунтування самої скарги посилається на наявність ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 20.01.2016 року про прийняття відмови стягувача ОСОБА_4 від примусового виконання судового рішення, яким на користь останнього з неї стягнено 206302 грн. 63 коп. боргу за договором позики, тобто в якому вона виступає боржником. Відповідно, виконавче провадження було закінчене з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», яка не передбачає виділення в окреме провадження постанови у частині сплати виконавчого збору.

Зазначає, що при наведених обставинах виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 03.11.2015 року та про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій від 16.03.2016 року підлягало закінченню одночасно з основним виконавчим провадженням, чого зроблено не було.

З огляду на вказане, вважає такі дії посадової особи органу державної виконавчої служби неправомірними, а оскаржувану постанову у відповідній частині незаконною, у звязку з чим і звернулася у суд із даною скаргою.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 17.03.2016 року ВП № 49108988 у частині винесення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 03.11.2015 року та постанови про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій від 16.03.2016 року.

Не погоджуючись з даною ухвалою, Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області оскаржив таку в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, незаконною, ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не досліджено та не зясовано усі обставини справи і прийнято за доведені ті обставини, які фактично є недоведеними. Покликається на приписи ст. 210 ЦПК України, на положення Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції, на Інструкцію з організації примусового виконання рішення, а також на існуючу у подібних правовідносинах практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та не залучено до участі в розгляді даної скарги усіх сторін виконавчого провадження, а, основне - судовий розгляд відбувся без участі державного виконавця, що суперечить вимогам ст. 386 ЦПК України.

При розгляді даної справи судом не всебічно досліджено правові підстави відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець мав усі законні підстави винести в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та витрат.

Вважає, що боржником ОСОБА_3 подано скаргу на постанову про закінчення виконавчого провадження із порушенням встановлених законом строків. Жодних поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду скаржником не наведено, відтак, суд безпідставно поновив боржнику строк на звернення із скаргою до суду і не дослідив належно цього питання.

Вказує, що дії державного виконавця вжиті у межах та у спосіб, визначений законом, а постанова про закінчення виконавчого провадження винесена з чітким дотриманням вимог законодавства.

Просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні скарги повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обовязків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ст. 4 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтересиюридичних осіб,державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В силу ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, котрі спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства, 02.04.2012 року затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, котра є чинною.

У свою чергу, статтею ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, виданих судами.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухваленого 06.04.2015 року у цивільній справі № 466/2527/14-ц., провадження № 2/466/127/15 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, 19.10.2015 року видано виконавчий лист, згідно з яким з боржника ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_4 підлягав до примусового стягнення борг та нарахування за договором позики у розмірі 206302 грн. 63 коп.. Відповідне виконавче провадження відкрито заступником начальника Шевченківського відділу ДВС Львівського МУЮ ОСОБА_2 26.10.2015 року.

Встановлено й те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова постановленою 20.01.2016 року у вказаній вище справі, прийнято відмову стягувача ОСОБА_4 від примусового виконання згаданого судового рішення. Відповідно, постановою заступника начальника Шевченківського відділу ДВС Львівського МУЮ від 17.03.2016 року ВП № 49108988, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/466/127/15 від 19.10.2015 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено. Одночасно пунктом 2 зазначеної постанови винесено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору від 03.11.2015 року та постанову про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій від 16.03.2016 року.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду, а відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору можливе лише у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 47 , п. п. 2, 8 ч.1 ст. 49 зазначеного Закону. Таким чином суд вважав, що виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 03.11.2015 року та про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій від 16.03.2016 року підлягало закінченню одночасно з основним виконавчим провадженням.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується у повній мірі з таким висновком суду першої інстанції, так як судом залишились поза увагою згадані вище положення ст. ст. 1, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» у сукупності з положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, п. п. 3.7.4. якої регламентує, що закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених у тому числі й пунктом 1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.

Як розяснюється у п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді відповідних справ за скаргами суди повинні керуватись положеннями Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, положеннями ЦПК України, Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Тобто мова йде про системний підхід у застосуванні норм законодавства та інших норм під час розгляду скарг на дії та рішення державного виконавця.

Зазначених вище положень чинного законодавства та розяснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд першої інстанції не дотримався.

Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що під час розгляду скарги ОСОБА_3 судом першої інстанції не були витребувані та не досліджувались належним чином матеріали виконавчого провадження ВП № 50561433, як і матеріали виконавчого провадження ВП № 49108988 (щодо стягнення з боржника виконавчого збору).

Вказане фактично позбавило суд надати належну оцінку дійсним обставинам справи, зокрема й у частині визначення поважності причин пропуску звернення ОСОБА_3 до суду із даною скаргою, так як у згаданих вище матеріалах виконавчого провадження, належно засвідчені копії котрих витребувані судом апеляційної інстанції і знаходяться у матеріалах справи, містяться докази на підтвердження одержання скаржницею копії оскаржуваної постанови у встановлений спосіб, як і одержання копії постанови про стягнення з боржника виконавчого збору. Відповідно, обставини щодо дати, коли скаржниці стало відомо про існування оскаржуваної постанови, слід дослідити з урахуванням наявних матеріалів копії виконавчого провадження.

Крім того, скарга ОСОБА_3 всупереч положенням ч. 1, 2 ст. 386 ЦПК України розглянута судом 06.09.2016 року без участі державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, чи їх представників.

До участі у справі за скаргою на рішення державного виконавця судом не залучена також і інша сторона виконавчого провадження. Зазначені обставини стверджуються журналом судового засідання у справі та технічною фіксацією такого засідання.

Відтак, має місце порушення судом першої інстанції порядку, встановленого для розгляду скарги на рішення державного виконавця чи посадової особи органу державної виконавчої служби.

За приписами п. 3 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

З огляду на вказане, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст.303, 304, п. 3 ч.1 ст. 312, ст. 313, ст. ст. 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року скасувати та передати питання щодо розгляду скарги ОСОБА_3 на постанову заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби ЛМУЮ від 17 березня 2016 року ВП № 49108988 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що в силу вимог ст.324 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_5