Ухвала суду № 64305661, 25.01.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/828/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

25 січня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Кожух О.А., Кондора Р.Ю.

за участю секретаря Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА на рішення Рахівського районного суду від 22 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Рахівської РДА та Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що 31.01.2011 року вона була призначена на посаду директора Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської районної державної адміністрації (далі по тексту - Центр). ОСОБА_3 №47/04-р від 06.04.2015 року т.в.о. голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області ОСОБА_4 вона звільнена з посади директора Центру за одноразове грубе порушення позивачем трудових обовязків, згідно вимог п. 1 ст. 41 КЗпП України. Підставою прийняття рішення про звільнення, зазначено: лист управління соціального захисту населення райдержадміністрації від 31.03.2015 року №984/06-07, лист погодження департаменту соціального населення облдержадміністрації від 03.04.2015 року №486/01-12, акти складені працівниками Рахівської РДА від 31.03.2015 року та від 02.04.2015 року. Звільнення вважає незаконним і необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України звільнення є заходом стягнення, яке застосовується до працівника за порушення трудової дисципліни. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмового пояснення, однак ця норма при її звільненні дотримана не була. Крім того, звільнення відбулося у період її тимчасової непрацездатності, оскільки з 03.04.22015 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в Яремчанській центральній міській лікарні Івано-Франківської області, що підтверджено листком непрацездатності. У звязку з наведеним просила скасувати розпорядження про її звільнення, поновити на посаді директора Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області та стягнути з Рахівської РДА в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.04 2015 року до дня поновлення її на роботі.

У процесі розгляду справи, ухвалою Рахівського районного суду від 01.03.2016 року залучено до участі в даній справі у якості співвідповідача Ясінянський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА.

Рішенням Рахівського районного суду від 22 листопада 2016 року даний позов задоволено.

ОСОБА_3 т.в.о. голови Рахівської РДА № 47/04-р від 06.04.2015 р. про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА скасовано. Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА. Стягнуто з Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА на користь ОСОБА_2 68256,73 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішено питання про судові витрати. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2

На дане рішення Центр подав апеляційну скаргу в якій просить, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування фактичних обставин справи, неналежну оцінку доказів, необєктивний та упереджений розгляд. Зокрема, вказує, що до Центру ОСОБА_2 жодних вимог не предявляла, а тому суд своїм рішенням фактично змінив позовні вимоги та порушив принцип диспозитивності. Вказує, що на день звільнення позивачки, будь-яких даних щодо перебування її на лікарняному не було, а про таке стало відомо лише після звернення до суду, що у свою чергу позбавляло роботодавця змінити дату звільнення. Звільнення позивачки з роботи в період її тимчасової непрацездатності відбулося із причини того, що така не повідомила роботодавця про свою тимчасову непрацездатність. Також не погоджується з висновком суду про те, що Центром не зазначено в чому виразилося одноразове грубе порушення трудових обовязків, позаяк дані обставин чітко викладені в листах управління соціального захисту населення Рахівської РДА. При цьому дати письмові пояснення щодо даних обставин ОСОБА_2 відмовилася. Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку зазначає, що після звільнення позивачка працевлаштувалася, а тому вимушений прогул становить лише 18 днів. Вважає, що суд не врахував, розяснення викладені в п. 32 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року за №9 «Про практику розгляду трудових спорів».

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи і підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, працювала на посаді директора Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на підставі розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації від 30.12.2013 року №135/05 (Т.1, а.с. 27).

ОСОБА_3в.о. голови Рахівської РДА № 47/04-р від 06.04.2015 р. ОСОБА_2 було звільнено з посади директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обовязків. Підставою для цього зазначено лист управління соціального захисту населення райдержадміністрації від 31.03.2015 № 984/06-07, лист погодження департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації від 03.04.2015 №468/01-12, акти, складені працівниками райдержадміністрації від 31.03.2015 та від 02.04.2015 (Т.1, а.с. 31).

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2015 року т.в.о голови державної адміністрації ОСОБА_4 доручив Управлінню соціального захисту населення райдержадміністрації вивчити факти, що наведені у скаргах громадян району щодо грубих порушень у діяльності Рахівського та Ясінянського територіальних центів. Управління соціального захисту населення на виконання зазначеного доручення провело перевірку Ясінянського територіального центру, та, згідно листів №977 від 30.03.2015 року та №984/06-07 від 31.03.2015 року, встановила порушення, які носили системний характер протягом тривалого часу: існували випадки грубого поводження з підопічними з боку працівників Ясінянського ТЦ, перевищення службових повноважень директора Ясінянського ТЦ ОСОБА_2, неналежного контролю за роботою працівників ТЦ і створення конфліктної ситуації серед підопічних та трудового колективу, грубої поведінки працівників УСЗН РДА та брутального ставлення до начальника УСЗН РДА, заборона управлінню здійснювати моніторинг з надання соціальних послуг працівниками терцентру. Протягом часу перебування на посаді директора Центру ОСОБА_2 не притягувалася до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни (Т.1, а.с.53-56).

Листом від 03.04.2015 року за №468/01-22 Департамент соціального захисту населення обласної державної адміністрації погодив звільнення ОСОБА_2 з посади директора Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА (Т.1, а.с. 57).

Згідно акту від 31.03.2015 року ОСОБА_2 була ознайомлена з результатами перевірки УСЗН Рахівської РДА за фактами наведеними у скаргах громадян району та Позивачу було запропоновано надати пояснення, які вона погодилася надати 01 квітня 2015 року, однак бажала їх написати на своєму робочому місці (Т.1, а.с. 58).

Згідно з актами від 02 квітня 2015 року та 06 квітня 2015 року, ОСОБА_2 не надала ні усних, ні письмових пояснень по фактам грубих порушень, викладених у листах УСЗН Рахівської РДА (Т.1, а.с. 59, 60).

Також із матеріалів справи вбачається, що з 03.04.2015 по 16.04.2015 року включно ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в Яремчанській міській поліклініці, що підтверджується листом непрацездатності (Т.1, а.с. 32).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача є незаконним, оскільки не мало місця одноразового грубого порушення трудових обовязків, та, крім того, ОСОБА_2 звільнили в період тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 1982 року, яка ратифікована Україною 04.02.1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Таким чином, у разі предявлення позову про поновлення на роботі працівника, звільненого з ініціативи роботодавця, саме на останнього покладання тягар доведення законності такого звільнення. Будь-які сумніви в законності такого звільнення повинні тлумачитися в користь працівника.

Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Пунктами 22, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 06.11.1992 р. розяснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обовязків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обовязків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обовязку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обовязку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного звязку між невиконанням працівником трудових обовязків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, розпорядження про звільнення не міститься чітко сформульованого одноразового порушення з боку ОСОБА_2, яке стало підставою її звільнення, обставини, за яких була звільнена ОСОБА_2 не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Так, у розпорядженні від 06.04.2015 р. не міститься формулювання в чому конкретно полягає одноразове грубе порушення ОСОБА_2 трудових обовязків, а лише міститься посилання на лист №984/06-07 від 31.03.2015 року, у якому на думку апелянта викладено відповідні обставини.

Однак вданому листі також чітко не сформулювало суть одноразового грубого порушення трудових обовязків. Викладені в ньому обставини мають ознаки системних та триваючих дій, без конкретизації періодів їх вчинення, такі обставини викладені у виді загального формулювання без належної конкретизації (дата вчинення та опис обєктивної сторони вчиненої дії/бездіяльності).

Тобто, суд вірно зазначив, що в даному випадку, вказані роботодавцем підстави для звільнення ОСОБА_2 не мають такої ознаки як одноразовості. Відсутність же конкретизації щодо вчинених ОСОБА_2 дій не дає суду можливості встановити факт конкретного одноразового грубого порушення трудових обовязків.

Таким чином суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України, для звільнення ОСОБА_2. Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду першої інстанції.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, так як здійснено в період її тимчасової непрацездатності.

Так, за положеннями частини другої статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Тобто, положення частини третьої статті 40 КЗпП України слід застосовувати також до випадків звільнення працівника з підстав частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Як уже було сказано, у момент звільнення ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в Яремчанській центральній міській лікарні Івано-Франківської області.

Усі твердження апелянта із претензіями до вказаного листа непрацездатності (порушення Інструкції, наявність виправлень у ньому) є голослівними та не спростовують його доказову силу.

При цьому, Центр оскаржував такий листок непрацездатності в судовому порядку. Та з ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 12.01.2016 року вбачається, що в задоволенні даного позову відмовлено з тих підстав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту (Т.1, а.с. 172-176). Однак, в мотивувальній частині ухвали зазначено, що згідно журналу обліку (реєстрації, госпіталізації) хворих Яремчанської ЦМЛ, ОСОБА_2 була госпіталізована 03.04.2015 року о 23:10 годині в гінекологічне відділення.

Зазначене, підтверджує дані викладені в листі непрацездатності щодо перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні починаючи з 03.04.2015 року.

При цьому підлягає відхиленню посилання апелянта на те, що роботодавцю в момент звільнення не було відомо про перебування ОСОБА_2 на лікарняному, оскільки норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України імперативно забороняє звільняти працівників з ініціативи власника в період їх тимчасової непрацездатності без жодних винятків, а відтак та обставина відомо було чи, ні власнику про тимчасову непрацездатність працівника не має правого значення.

Таким чином, можна дійти висновку, що для звільнення ОСОБА_2 за п. 1 ст. 41 КЗпП України не було жодних правових підстав, і при цьому таке здійснено в період тимчасової непрацездатності, а відтак таке звільнення є незаконним.

Також колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині стягнення середнього заробітку.

Судом наведено у своєму рішенні відповідний розрахунок середнього заробітку і такий зроблено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

Зокрема, судом взято до уваги заробітну плату ОСОБА_2 за повні два робочі дні, які передували звільненню (лютий та березень 2015 року), визначено середньоденну заробітну плату та помножено її на кількість робочих днів вимушеного прогулу. Розрахунок суду не викликає сумнівів у колегії суддів, апелянтом по суті не оспорюється, а відтак береться до уваги.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на порушення судом принципу диспозитивності зважаючи на наступне.

У прохальній частині позовної заяви позивач дійсно просив стягнути середній заробіток із Рахівської РДА.

Однак, у подальшому до участі в справі залучено співвідповідача Ясінянський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА. При цьому таке залучення відбулося за клопотанням позивача, що свідчить про наявність у нього певних претензій до залученого відповідача, а відтак стягнення з такого відповідача середнього заробітку не свідчить про порушення судом принципу диспозитивності, не зважаючи на те, що в первісній позовній заяві до Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА жодних претензій не предявлялося.

Також безпідставним є посилання апелянта на те, що внаслідок працевлаштування ОСОБА_2 після звільнення вимушений прогул становить лише 18 днів, оскільки абз. 1 п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 06.11.1992 р., в якому викладено відповідне розяснення, було виключено ще 25.05.1998 р., у звязку з чим такий не підлягає застосуванню.

Тобто, не зважаючи на працевлаштування працівника після звільнення чи отримання ним допомоги по безробіттю, вимушеним прогулом вважається весь час, починаючи з дати незаконного звільнення до поновлення працівника на роботі (дата ухвалення судом рішення), і за весь цей період підлягає стягненню середній заробіток.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у звязку із чим апеляційна скарга, відповідно до ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без мін.

Приймаючи до уваги наведене та керуючись приписами статей 307, 308, 313, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу Ясінянського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рахівської РДА, відхилити.

Рішення Рахівського районного суду від 22 листопада 2016 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання законної сили.

Суддя-доповідач

Судді