Ухвала суду № 64296210, 25.01.2017, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа №539/535/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017 Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі: головуючого судді - Жаги Е. Г.

при секретарі судового засідання - Гусак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Лубенського міськрайонного суду зі скаргою на рішення головного державного виконавця Лубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник посилається на те, що постановою Головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 від 26 грудня 2016 року з неї, як боржника, стягнуто витрати на проведення виконавчих дій в сумі 55 грн. Вважає постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій незаконною, оскільки постанова про стягнення витрат винесена в рамках виконавчого провадження №51656865, відкритого постановою того ж державного виконавця 14 липня 2016 р. на підставі виконавчого листа № 539/535/16-ц, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області 12 липня 2016 р. Тобто в той час, коли діяв старий Закон України «Про виконавче провадження». Згідно з цією постановою її зобов'язано укласти оплатний договір найму з власником квартири АДРЕСА_1 С.В., при вселенні до вказаної квартири.

В постанові державний виконавець Шуляченко Л.В. посилається на статтю 42 нового Закону України «Про виконавче провадження», що набрав чинності 5 жовтня 2016 року, що є неправомірним, так-як виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим новим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності новим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до нового Закону. Тобто,виконавче провадження, відкрите згідно постанови державного виконавця від 14 липня 2016 р., повинно продовжуватися за Законом, який діяв до 5 жовтня 2016 р.

У постанові наведено відповідні суми витрачені на конверт без марки, марку, папір тощо. Дані розрахунки вона вважає нічим не підтвердженими.

Постановою головного державного виконавця Шуляченко Л.В. від 29 грудня 2016 р. відкрито виконавче провадження № 53217139 по виконанню вказаної постанови держвиконавця від 26 грудня 2016 р. про стягнення з неї витрат на проведення виконавчих дій у сумі 55 грн.

Вважає цю постанову незаконною у зв'язку з тим, що вона є похідною від постанови про стягнення витрат від 26 грудня 2016 р. в розмірі 55 грн. Якщо постанова про стягнення витрат буде визнана судом неправомірною, то підстави для відкриття виконавчого провадження відпадуть.

Прохала суд визнати неправомірною постанову Головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 від 26 грудня 2016 р. про стягнення з неї витрат на проведення виконавчих дій у сумі 55 грн.

Зобовязати головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 усунути порушення закону шляхом скасування вказаної постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 від 29 грудня 2016 р. про відкриття виконавчого провадження № 53217139 про стягнення з неї витрат на проведення виконавчих дій в сумі 55 грн.

Зобов'язати головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 усунути порушення закону шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 53217139.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», постановити ухвалу про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови №51656865 від 26 грудня 2016 р. головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 про стягнення з неї витрат на проведення виконавчих дій в сумі 55 грн., постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 грудня 2016 р. у виконавчому провадженні №53217139.

В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_3 вимоги, заявлені у скарзі, підтримали.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 проти задоволення скарги заперечував.

Головний державний виконавець Лубенського ВДВС ГТУЮ у Полтавській області в судове засідання не зявився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином та завчасно, що підтверджується поштовим повідомленням.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про те, що дана скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом, постановою головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 від 26 грудня 2016 р. з ОСОБА_1, як боржника, стягнуто витрати на проведення виконавчих дій в сумі 55 грн. Скаржник ОСОБА_1 вважає постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій незаконною, оскільки постанова про стягнення витрат винесена в рамках виконавчого провадження №51656865, відкритого постановою того ж державного виконавця 14 липня 2016 р. на підставі виконавчого листа №539/535/16-ц, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області 12 липня 2016 р. Тобто в той час, коли діяв ЗУ «Про виконавче провадження» (Відомості ВР України, 1999, № 24, ст. 207 із наступними змінами). Згідно з цією постановою її зобов'язано укласти оплатний договір найму з власником квартири АДРЕСА_1 С.В., при вселенні до вказаної квартири.

У своїй постанові, як на юридичне обґрунтування своїх дій, державний виконавець Шуляченко Л.В. посилається на статтю 42 нового Закону України «Про виконавче провадження», що набрав чинності 5 жовтня 2016 року, що є неправомірним, так-як відповідно до частини 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Це означає, що виконавче провадження, відкрите згідно постанови державного виконавця від 14 липня 2016 р., повинно продовжуватися за Законом, який діяв до 5 жовтня 2016 р. Така позиція повністю узгоджується зі ст. 58 Конституції України, де зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У постанові наведено відповідні суми, витрачені на конверт без марки, марку, папір тощо. Проте, не наведено розрахунок цих витрат, ціни за якими було придбано ці товари по кожній позиції.

Скаржник ОСОБА_1 в судовому засіданні надала суду свої розрахунки витрат.

Державний виконавець в судове засідання не зявився, заперечень щодо вимог скаржника суду не надав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до положення п. 1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Даний строк скаржником не порушено.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до ч. 2 ст. 384 ЦПК, скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

У п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено - відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

У п. 7 вказаної Постанови Пленуму ВССУ вказано, що відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», частини другої статті 384 ЦПК України, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, та керуючись змістом статті 383 ЦПК України, справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до розгляду в порядку цивільного судочинства, (абзац другий пункту 7 у редакції постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 4).

Враховуючи обставини викладені вище, суд дійшов до висновку , що вимоги скаржника ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 57, 58, 59. 64, 383-385 Цивільного процесуального кодексу України, пунктами 4, 7 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» , суд, -

УХ В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області - задоволити.

Визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_6 від 26 грудня 2016 р. про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у сумі 55 грн.

Зобов'язати головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 усунути порушення закону шляхом скасування вказаної постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 від 29 грудня 2016 р. про відкриття виконавчого провадження № 53217139 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій в сумі 55 грн.

Зобов'язати головного державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_2 усунути порушення закону шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 53217139.

Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до апеляційного суду Полтавської області через Лубенський міськрайонний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення .

Суддя Лубенського

міськрайонного суду ОСОБА_7 Е. Г.