Ухвала суду № 64292651, 22.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2016 р. м. Київ К/800/17022/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016

у справі № 826/24542/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ікомнет») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.10.2015 №0006652202 та №0006662202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2016 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку ТОВ «Ікомнет», за результатами якої 21.09.2015 складено акт №844/26-54-22-02/37423041 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» за період з 01.06.2012 по 30.04.2014.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на суму 525172,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на суму 537942,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 19.10.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0006662202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 754524,00 грн., у тому числі основний платіж - 503016,00 грн. та штрафні (фінансові санкції) - 251508,00 грн.; №0006652202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 787758,00 грн., у тому числі основний платіж - 525172,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 262586,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставного формування відповідних сум податкового кредиту та валових витрат, оскільки господарські операції між підприємствами не мали місце та оформлені лише документально, це може слугувати підставою для висновку про те, що ці підприємства свідомо беруть участь у діях, спрямованих на шахрайське ухилення від сплати податків.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Лайк Трест» (Виконавець) укладено ряд договорів: №0503-2 від 05.03.2013; №0503-1 від 05.03.2013; №1103-1 від 11.03.2013; №2003-1 від 20.03.2013; №0104-1 від 01.04.2013; №0204-1 від 02.04.2013; №2204-1 від 22.04.2013; №0305-1 від 03.05.2013; №1305-1 від 13.05.2013; №0306-1 від 03.06.2013; №1906-1 від 19.06.2013; №2106-1 від 21.06.2013; №0107-1 від 01.07.2013; №0307-1 від 03.07.2013; №2607-1 від 26.07.2013; №0108-1 від 01.08.2013; №0209-1 від 02.09.2013; №1209-1 від 12.09.2013; №0110-1 від 01.10.2013; №0310-1 від 03.10.2013; №1309-1 від 13.09.2013; №0111 -1 від 01.11.2013; №0411-1 від 04.11.2013; №0212-1 від 02.12.2013; №0312-2 від 03.12.2013; №0512-1 від 05.12.2013; №1701-1-14 від 17.04.2014, відповідно до умов яких, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з надання різних послуг.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Лайк Трест» були виписані акти надання послуг, видаткові та податкові накладні всього на суму ПДВ 1011767,05 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту.

ТОВ «Лайк Трест» було укладено договір з ТОВ «Радікал Пост» про відступлення права вимоги №0704-14-01 від 07.04.2014, відповідно до якого Первісний кредитор (ТОВ «Лайк Трест») передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором за Договором №2003-1 від 20.03.2013, укладеним між Первісним кредитором та ТОВ «Ікомнет».

Крім того, судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» (Виконавець) було укладено ряд договорів: №1206-1 від 12.06.2012; №0207-1 від 02.07.2012; №1607-1 від 16.07.2012; №0108-1 від 01.08.2012; №0309-1 від 03.09.2012; №0409-1 від 04.09.2012; №0110-1 від 01.10.2012; №2210-1 від 22.10.2012; №0111 -1 від 01.11.2012; №0711-1 від 07.11.2012; №0312-1 від 03.12.2012; №0201-1 від 02.01.2013; №1401-1 від 14.01.2013; №0102-1 від 01.02.2013; №0402-3 від 04.02.2013 на виконання робіт та надання послуг.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» були виписані акти надання послуг, видаткові та податкові накладні всього на суму ПДВ 190950,48 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21.01.2011 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27.03.2012 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, а саме - копій: господарських договорів, актів надання послуг, видаткових та податкових накладних по відносинам із зазначеними контрагентами та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується наданими позивачем та наявними в матеріалах справи договорами укладеним між ПАТ «Київметробуд» та ТОВ «Ікомнет» з додатками, та видатковими накладними.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Як правильно вказано судом першої інстанції, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.10.2015: №0006662202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 754524,00 грн., у тому числі основний платіж - 503016,00 грн. та штрафні (фінансові санкції) - 251508,00 грн.; №0006652202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 787758,00 грн., у тому числі основний платіж - 525172,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 262586,00 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2016.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис) О.А. Веденяпін (підпис) В.П. Юрченко