Постанова № 64291231, 23.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р. Справа № 917/1006/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3463 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.16 у справі

за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", м. Полтава.

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава,

про стягнення 4030628,45 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.10.2016 року (суддя Кульбако М.М.) позовні вимоги ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" задоволені.

Стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (вул. Комарова, буд. 2а, м. Полтава, 36008, ідентифікаційний код 03338030) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (вул. Козака, буд. 2-а, м. Полтава, 36020, ідентифікаційний код 03351912) 3 930 521,78 грн. пені, 302 107,72 грн. 3% річних; 941 904,56 грн. інфляційних втрат та 77 618,01 грн. витрат з оплати судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, субєктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (далі за текстом- позивач) та Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (надалі - відповідач) було укладено Типовий договір розподілу природного газу. Договір укладений шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання №1-02/02/14-Р від 30.12.2015 року до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до умов вказаного договору позивач (оператор ГРМ) зобов'язується надати споживачу (відповідачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач (відповідач) зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та у порядку, визначені цим договором (п. 2.1 Договору).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач зазначає, що в зв'язку із не проведенням своєчасної оплати за отримані послуги з розподілу природного газу, ПАТ "Полтавагаз" 24.03.2016 року звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" основного боргу.

Період нарахування заборгованості основного боргу становить з січня 2016 року по березень 2016 року включно.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.06.2016 року по справі №917/497/16 позовні вимоги ПАТ "Полтавагаз" задоволено повністю, стягнуто з ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" на користь ПАТ "Полтавагаз" заборгованість в розмірі 15 195 721,93 грн. основного боргу.

Відповідно до ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В обґрунтування своїх вимог Позивач вказує, що оскільки судове рішення про стягнення з відповідача 15 195 721,93 грн. основного боргу, не виконано, позивач вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 302 107,72 грн. 3% річних за період з 01.02.2016 р. по 20.09.2016 р. (включно); 3 930 521,78 грн. пені за період з 01.02.2016 р. по 20.09.2016 р. (включно) та 941 904,56 грн. інфляційних втрат за період лютий - травень 2016 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про правильність наданого позивачем розрахунку позовних вимог та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати послуг.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-Пбгсії, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

ПАТ "Полтавагаз" (Оператор ГРМ) належним чином виконало умови Договору, а ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" неналежно виконало взяті на себе зобов'язання по оплаті за отримані послуги з розподілу природного газу.

Договором укладеним між сторонами чітко встановлений термін виконання зобов'язання за відповідний звітний період.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати за даним договором, передбаченого розділом 6 (Порядок розрахунків) Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід врахувати викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, колегія суддів вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає положенням договору та приписам законодавства про порядок та строки нарахування.

Відповідачем не спростовано обставини вказані в обґрунтування позовної заяви.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Посилання Відповідача в апеляційній скарзі щодо дії постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року, якою регулюється механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, є безпідставними, оскільки, вказана постанова не припиняє обов'язку Відповідача оплатити отримані послуги та не є підставою для ухилення від оплати вартості послуг розподілу отриманого природного газу.

За п. 8 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обовязки, затвердженого вказаною постановою, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.

В п. 11 вказаного Порядку передбачено, що заборгованість за використаний теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями з 1 вересня 2015 р. природний газ для виробництва теплової енергії враховується для розрахунку нормативів перерахування коштів.

Отже, даний Порядок не позбавляє обов'язку Відповідача своєчасно проводити оплату за отримані послуги в порядку та строки, передбачені договором.

Крім того слід зазначити, що встановлений Порядком Алгоритм, визначає послідовність дій підприємства та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств.

Цей Алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості розподіленого газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного суду України в справі № 4/803-10/50 за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення грошових коштів.

Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111- 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне, на думку апелянта, відхилення місцевим господарським судом його клопотання про зупинення провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідачем в ході розгляду справи господарським судом Полтавської області заявлялось клопотання про зупинення провадження у справі (вх. 8377 від 06.07.2016 р.), в обґрунтування якого він посилався на розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва справи за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання п. 6.4 Типового договору розподілу природного газу не чинним. Відповідач зазначає, що оскаржуване положення є однією з норм, на яких ґрунтуються вимоги по даній справі, а відтак постановлене рішення про визнання п. 6.4 Типового договору не чинним, суттєво вплине на прийняття рішення у справі №917/1006/16.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У разі зупинення провадження у справі за відсутності достатніх підстав, передбачених частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину та передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сам лише факт оспорювання відповідачем умов Типового договору не свідчить про недійсність його положень.

В заявленому клопотанні відповідачем не наведено обставин, які, з урахуванням зазначених положень статті 204 Цивільного кодексу України, унеможливлюють розгляд даної справи до вирішення Окружним адміністративним судом м. Києва справи про визнання п. 6.4 Типового договору розподілу природного газу не чинним, а саме такі обставини, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу є підставами для зупинення провадження у справі.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження, а доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права - не знайшли свого підтвердження.

Щодо заявленого відповідачем в господарському суді першої інстанції клопотання про зменшення пені на 90% та доводів апеляційної скарги з цього питання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З огляду на те, що правомірність вимог позивача до відповідача за основним боргом підтверджується рішенням господарського суду Полтавської області від 03.06.2016 року по справі №917/497/16, колегія суддів зазначає про незадовільний ступінь виконання зобов'язання відповідачем, необґрунтованість, з підстав наведених вище, причин невиконання відповідачем зобов'язання, та невжиття відповідачем заходів щодо виконання зобов'язання та добровільного усунення порушення та його наслідків.

Значність прострочення та відповідність розміру стягуваної неустойки вбачається із фактичного розміру позовних вимог у даній справі (3 930 521,78 грн. пені, 302 107,72 грн. 3% річних; 941 904,56 грн. інфляційних втрат) та основного боргу відповідача, встановленого рішенням у справі №917/497/16 (15 195 721,93 грн.).

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, про відсутність винятковості даного випадку, а тому - погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про пені на 90%.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до приписів п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати послуг, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.01.2017 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.