Постанова № 64291029, 17.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

Дата ухвалення
17.01.2017
Номер справи
910/17026/16
Номер документу
64291029
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа№ 910/17026/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Шапрана В.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2016р.

у справі № 910/17026/16 (суддя: Мудрий С.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес"

до приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

про стягнення 30 336,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 30 336,29 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2016 р. у справі № 910/17026/16 припинено провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 507,00 грн., в іншій частині позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" задоволено частково: стягнуто з приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бланк-експрес" основний борг в розмірі 23 873 грн. 00 коп., пеню в розмірі 2 438 грн. 00 коп., індекс інфляції в розмірі 1 861 грн. 85 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено порушення відповідачем умов договору поставки щодо вчасного розрахунку за отриманий товар, а тому вимоги про стягнення основної заборгованості, яка залишилась після часткової оплати, пені в розмірі 10% за умовами договору та інфляційних є обґрунтованими та доведеними.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту " звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2016 р. у справі № 910/17026/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції безпідставно було задоволено позовні вимоги, оскільки згідно чинного законодавства суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду на зменшення розміру штрафних санкцій закріплене в ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п.3 ст. 83 ГПК України. Крім того, судом першої інстанції безпідставно було взято до уваги видаткові накладні, надані позивачем як підтвердження здійснення поставки товару, оскільки вони не є належними доказами підтвердження поставки товару, так як суперечать вимогам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 р. апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду.

17.01.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про долучення додаткових документів до справи.

У судове засідання 17.01.2017 року представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином (а.с.123,124).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача, за наявними у справі доказами.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.02.2015 року між ТОВ "Бланк-експрес" (постачальник) та ПАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (покупець) укладено договір №23/02-15.(а.с.9)

За умовами п.1.1, 1.2 договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю (передати у власність покупцю) канцелярські товари, бланки та дрібну побутову техніку (товар) згідно з додатками, які підписуються обома сторонами та є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його. Період поставки товару - протягом терміну дії договору.

Пунктом 3.2 договору визначено, що загальна ціна договору становить 500 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 83 333,33 грн.

Крім того, пунктами 5.3 та 5.4 договору передбачено, що поставка товару здійснюється силами, транспортом постачальника.

Приймання товару здійснюється на території покупця (відокремлених структурних підрозділів покупця, на які постачається товар) за кількістю та якістю.

За кількістю - на підставі актів приймання-передачі товару та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затв. постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. N П-6) (із змінами від 29.12.1973 р. та від 14.11.1974 р.).

За якістю - на підставі візуального огляду, лабораторного аналізу та відповідності стандартам кожної одиниці партії товару, а також сертифікату (паспорту) якості виробника та сертифікату відповідності, який постачальник повинен надати представнику покупця на кожну партію товару. Якість товару повинна відповідати вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затв. постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 р. N П-7) (зі змінами, внесеними постановами Держарбітражу СРСР від 29 грудня 1973 р. N 81 від 14 листопада 1974 р. N 98), діючих державних стандартів, умовам цього договору .

Строк дії договору визначений пунктом 10.1 договору, за яким договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2015 року.

В подальшому, 28.12.2015 року між сторонам було підписано додаткову угоду № 1 (а.с.13), якою п.10.1 договору було викладено в новій редакції: цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2016 року.

Також, додатковою угодою №1 сторонами внесено зміни до п.3.2 договору, а саме: загальна суму договору становить 1 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку, а відповідачем отримано товар на загальну суму 43 535,93 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.14-20), які належним чином підписані та скріплені печатками підприємств.

Позивачем направлено відповідачу претензію-вимогу №19 від 05.07.2016 року, в якій зазначено, що станом на 05.07.2016 року заборгованість по видатковим накладним становить 37 655,00 грн. (а.с.21)

Проте, відповідач відповіді на претензію не надав та здійснив оплату частково в розмірі 13 275,00 грн. Тобто, станом на момент звернення до суду основний борг становить 24 380,00 грн., а відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 19 158,93 грн.

Оскільки відповідач зобов'язання щодо сплати за отриманий товар належним чином не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в частині стягнення основного боргу в розмірі 507,00 грн., провадження підлягає припиненню у відповідності до ст. 80 ГПК України, оскільки відповідачем зазначену суму було сплачено за отриманий товар, в іншій частині стягнення основного боргу в сумі 23 873,00 грн. вимоги належним чином доведені, документально підтверджені та не спростовані відповідачем. Також, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, часткового задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. ст. 662-664 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як видно з умов договору № 23/02-15, а саме п.4.1. та п. 4.2 договору розрахунки за товар по цьому договору покупець здійснює поетапно, за кожну партію товару, що буде постачатися постачальником. Покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати покупцем товару не може бути більше 15 календарних днів з дня отримання покупцем товару.

Здійснення поставки товару позивачем товару підтверджується видатковими накладними (а.с. 14-20) на суму 43 535,93 грн., відповідач здійснив оплату частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 37 655, 00 грн. за поставлений, але неоплачений товар.

Після отримання претензії позивача щодо сплати заборгованості відповідач відповіді не надав, але частково розрахувався за отриманий товар в розмірі 13 275,00 грн.

Отже, на момент звернення до суду першої інстанції, відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 19 158,93 грн., а основний борг становить 24 380,00 грн., відповідно до видаткових накладних (а.с.50-56).

Також, суд першої інстанції при розгляді справи вірно врахував, що відповідно до платіжних доручень (а.с. 39-43) відповідачем частково сплачено заборгованість за поставлений товар на загальну суму 507,00 грн.

Відповідно п. 1-1 ч. 1 статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором № 23/02 від 23.02.2015 року у розмірі 507,00 грн. спростовано, так як, відповідачем сплачено заборгованість, отже, судом першої інстанції правомірно було припинено провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 507,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В іншій частині основної заборгованості в розмірі 23 873,00 грн. за договором поставки №23/02-15 від 23.02.2015 року позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, відповідачем не спростовані, тому правомірно були задоволенні судом першої інстанції.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження здійснення поставки товару, не можуть бути належними доказами підтвердження поставки товару, оскільки оформлені з порушенням вимог ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зважаючи на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як видно зі змісту видаткових накладних зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами уповноважених осіб на накладних. Також , вищевказані видаткові накладні посвідчені печатками відповідача та позивача, при цьому зауважень, щодо кількості, якості товару в них не зазначено.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09 квітня 2013 року у справі №5023/5085/12.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не заперечує проти того, що печатка на видаткових накладних є дійсно печаткою приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту», що є доказом отримання товару за договором № 23\02-15, пролонгованого додатковою угодою №1 до вищевказаного договору від 28.12.2015 року.

Відносно позовних вимог про стягнення пені в розмірі 4 094,44 грн. у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки, а саме простроченням оплати за поставлений товар, колегія суддів погоджується про часткове задоволення позовних вимог в цій частині зважаючи на наступне.

За умовами п.7.2.2 договору поставки, на вимогу постачальника покупець в разі несвоєчасної оплати за товар, обумовленої цим договором, зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми заборгованості.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання .

У відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Перевіривши розрахунок пені за період нарахування з 17.02.2016 року по 23.06.2016 рік, та враховуючи пункт 7.2.2. договору в частині обмеження розміру пені не більше 10% від суми заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 438,00 грн., в іншій частині вимог в розмірі 1 656,44 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в зменшенні пені у відповідності до приписів ст.83 Господарського процесуального кодексу України зважаючи на наступне.

Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до ч.4 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За приписами ч.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, як вбачається зі змісту зазначених правових норм, зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014 та від 29.04.2014 Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Пунктом 3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та п.7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, відповідно до вимог ст.. 34 ГПК України, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру пені, а розмір основної заборгованості та сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача є співрозмірними. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позовні вимоги про стягнення пені були задоволені частково.

Стосовно позовних вимог про стягнення індексу інфляції в розмірі 1 861,85 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних погоджується, з висновком суду першої інстанції, що він є вірним, тому вимоги щодо стягнення індексу інфляції за період з 02.03.2016 року по 30.04.2016 року в розмірі 1 861,85 грн. є вірними та обґрунтованими та правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року у справі № 910/17026/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року у справі № 910/17026/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року у справі № 910/17026/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/17026/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді В.В. Шапран

Є.Ю. Пономаренко

Попередній документ : 64291027
Наступний документ : 64291030