Рішення № 64289591, 25.01.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.01.17р. Справа № 904/151/17

За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" (м. Київ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

про стягнення суми попередньої оплати за договором № 09/9-Е-16 від 09.09.2016 у загальному розмірі 8 226 грн. 07 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) суму попередньої оплати за договором № 09/9-Е-16 від 09.09.2016 у загальному розмірі 8 226 грн. 07 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 5 988 грн. 50 грн. - основний борг;

- 1 032 грн. 49 коп. - пеня;

- 926 грн. 59 коп. - штраф;

- 278 грн. 49 коп. - інфляційні втрати;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 09/9-Е-16 від 09.09.2016 в частині своєчасного та повного надання послуг щодо видання друкованої продукції, а також неповерненням попередньої оплати, здійсненої позивачем 20.09.2016, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 5 988 грн. 50 грн. За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 05.10.2016 по 21.12.2016 в сумі 1 032 грн. 49 коп., а також штраф в сумі 926 грн. 59 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня по листопад 2016 року у сумі 278 грн. 49 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.01.2017.

Від позивача електронною поштою надійшли клопотання (вх.суду 3453/17 та 3481/17 від 19.01.2017), які в подальшому надійшли в оригіналі (вх.суду 4543/17 від 24.01.2017), в яких він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 3455/17 від 19.01.2017), в якому він просив суд розглянути справу без участі його представника, посилаючись на його зайнятість в іншому судовому процесі.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 25.01.2017 не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представник відповідача причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.01.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2017 була отримана відповідачем 14.01.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930005697141 (№ 4901804219074), на якому міститься відповідна відмітка про її отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 05.01.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом майже двох тижнів з моменту отримання ухвали суду від 05.01.2017 не подав. Суд прийшов до висновку, що відповідач з 14.01.2017 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві, а також будь-яких клопотань.

В той же час, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд приходить до висновку, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 09.09.2016 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір № 09/9-Е-16 (далі - договір, а.с.14-17), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець зобов'язується надати "Послуги щодо видання друкованої продукції, інші", код 58.19.1 за ДК 016-2010 (друкована продукція на замовлення, код 22458000-5 за ДК 021-2015) (друкована продукція на замовлення), а замовник зобов'язується, надані належним чином послуги, прийняти та оплатити. Послуги, визначені в пункті 1.1. договору, включають в себе:

- виготовлення виконавцем друкованої продукції на замовлення замовника;

- постачання виконавцем друкованої продукції замовнику відповідно до переліку друкованої продукції (додаток 1) до договору (пункти 1.1. та 1.1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили термін дії договору, а саме: договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і скріплення печатками та діє до 31.12.2016, але у будь-якому випадку - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Докази зміни або визнання недійсним вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами пункту 1.2. договору найменування, асортимент та кількість друкованої продукції визначено в Переліку друкованої продукції (додаток 1) до договору, що є його невід'ємною частиною.

У відповідності до вказаних умов до договору було підписано додаток № 1 - Перелік друкованої продукції (а.с.18-20).

У пункті 2.2. договору сторони визначили, що сума договору становить 14 197 грн. 00 коп. без ПДВ (розділ 14 статті 293 пункту 293.3. підпункту 2 Податкового кодексу України) відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (додаток 2), що є його невід'ємною частиною.

У розділі 3 сторонами був визначений порядок надання послуг, зокрема:

- місце надання послуг - територія виконавця (пункт 3.3. договору);

- строк надання послуг - протягом 14 календарних днів з дати перерахування попередньої оплати замовником згідно з пунктом 2.3. договору (пункт 3.5. договору);

- поставка виготовленої продукції здійснюється на умовах DDP - склад замовника (відповідно до вимог Міжнародних правил "Інкотермс-2010") за адресою: 02100, м. Київ, вул. Віфлеємська (Шліхтера), 30 (пункт 3.6. договору);

- приймання-передача наданих послуг здійснюється сторонами за Актом приймання-передачі наданих послуг та видатковою накладною (пункт 3.8. договору);

- зобов'язання виконавця щодо надання послуг вважаються виконаним з моменту підписання сторонами Актами приймання-передачі наданих послуг та видаткової накладної (пункт 3.12. договору).

З урахуванням умов пункту 3.5. договору, судом встановлено, що граничний строк виконання відповідачем зобов'язань за договором є 04.10.2016.

Відповідно до пункту 2.3. договору розрахунок здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця попередньої оплати в розмірі 50% від суми договору на підставі виставленого рахунку-фактури.

У відповідності до вказаних умов відповідачем було виставлено рахунок № 133 від 16.09.2016 на суму 14 497 грн. 00 коп. (а.с.22).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

На виконання умов пункту 2.3. договору, позивачем було здійснено попередню оплату в сумі 7 248 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 4329 від 20.09.2016 на суму 7 248 грн. 50 коп. (а.с.23).

В той же час, відповідачем умови договору були виконані лише частково, що підтверджується видатковою накладною № 134 від 30.09.2016 на суму 1 260 грн. 00 коп. (а.с.24).

Так, відповідно до пункту 5.2. договору замовник має право у разі невиконання зобов'язань виконавцем достроково, в односторонньому порядку, розірвати договір, письмово повідомивши про це виконавця не пізніше ніж за 20 календарних днів до бажаної дати розірвання договору.

Враховуючи вказане, позивач звернувся до відповідача із листом № 15/6-2329 від 10.11.2016, в якому повідомив відповідача про припинення договору з 10.12.2016, у зв'язку з порушенням строків надання послуг, а також просив відповідача повернути суму попередньої оплати, з урахуванням індексу інфляції та сплатити штрафні санкції (а.с.26-27). Вказаний лист було отримано відповідачем 15.11.2016, що підтверджується квитанцією та поштовим повідомленням, наявними в матеріалах справи (а.с.28).

У пункті 6.4. договору сторони визначили, що у разі затримки надання послуг більш, як на один місяць понад строк передбачений договором, замовник має право в односторонньому порядку достроково припинити дію договору (повідомивши про це виконавця письмово) без будь-якої компенсації за збитки, які виконавець може понести у зв'язку з таким розірванням договору. В цьому випадку виконавець повертає замовнику попередню оплату у 3-денний термін з дня її вимоги з урахуванням індексу інфляції.

Отже, порушення відповідачем зобов'язань за договором № 09/9-Е-16 від 09.09.2016 в частині своєчасного та повного надання послуг щодо видання друкованої продукції, а також неповерненням попередньої оплати, здійсненої позивачем 20.09.2016, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 5 988 грн. 50 грн. і є причиною звернення із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Як встановлено судом, на виконання умов пункту 2.3. договору, позивачем було здійснено попередню оплату в сумі 7 248 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 4329 від 20.09.2016 на суму 7 248 грн. 50 коп.

Отже, позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов'язань за ним.

З урахуванням умов пункту 3.5. договору, судом встановлено, що граничний строк виконання відповідачем зобов'язань за договором є 04.10.2016.

В той же час, відповідачем умови договору були виконані лише частково, що підтверджується видатковою накладною № 134 від 30.09.2016 на суму 1 260 грн. 00 коп. Доказів виконання договору в обсязі, визначеному в додатку № 1 до договору - Переліку друкованої продукції, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Так, відповідно до пункту 5.2. договору замовник має право у разі невиконання зобов'язань виконавцем достроково, в односторонньому порядку, розірвати договір, письмово повідомивши про це виконавця не пізніше ніж за 20 календарних днів до бажаної дати розірвання договору.

Враховуючи вказане, позивач правомірно звернувся до відповідача із листом № 15/6-2329 від 10.11.2016, в якому повідомив відповідача про припинення договору з 10.12.2016, у зв'язку з порушенням строків надання послуг.

У пункті 6.4. договору сторони визначили, що у разі затримки надання послуг більш, як на один місяць понад строк передбачений договором, замовник має право в односторонньому порядку достроково припинити дію договору (повідомивши про це виконавця письмово) без будь-якої компенсації за збитки, які виконавець може понести у зв'язку з таким розірванням договору. В цьому випадку виконавець повертає замовнику попередню оплату у 3-денний термін з дня її вимоги з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки надання послуг, приймаючи до уваги здійснення їх попередньої оплати позивачем, господарський суд встановив, що строк виконання зобов'язань за договором у відповідача настав 04.10.2016, отже станом на 10.11.2016 (лист № 15/6-2329) у відповідача існувало прострочення з 05.10.2016 по 10.11.2016 (більше місяця), що відповідно до пункту 6.4. надавало право позивачу відмовитися від договору та вимагати повернення попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції, що і було здійснено позивачем.

Лист позивача відповідач отримав 15.11.2016, але його вимоги виконані ним не були.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повного виконання зобов'язань за договором, як і доказів повернення попередньої оплати, відповідач суду не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 5 988 грн. 50 коп. (7 248,50 - 1 260,00), шляхом надання належних доказів, не спростував. З урахуванням індексу інфляції за жовтень та листопад 2016 року (278 грн. 49 коп.) вказаний борг складає 6 266 грн. 99 коп.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором № 09/9-Е-16 від 09.09.2016 у відповідача перед позивачем в сумі 6 266 грн. 99 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення боргу в сумі 6 266 грн. 99 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у пункті 6.2. договору сторони визначили, що у разі невиконання, неналежного виконання зобов'язань щодо строків надання послуг, або надання їх в неповному обсязі, виконавець сплачує штраф у розмірі 0,1 % від вартості ненаданих послуг за кожен день порушення виконання зобов'язань за договором, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від вартості ненаданих послуг.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 05.10.2016 по 21.12.2016 в сумі 1 032 грн. 49 коп., а також штраф в сумі 926 грн. 59 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що позивач вірно визначив у ньому період прострочення, в межах вказаного періоду здійснив арифметично вірний розрахунок. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу в сумі 926 грн. 59 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та фактичним обставина справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 1 032 грн. 49 коп. та штрафу в сумі 926 грн. 59 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03055, м.Київ, проспект Перемоги, будинок 35; ідентифікаційний код 03328913) - 6 266 грн. 99 коп. попередньої оплати, з урахуванням індексу інфляції, 1 032 грн. 49 коп. - пені, 926 грн. 59 коп. - штрафу, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко