Постанова № 64288244, 15.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м.Київ 810/2925/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Служби у справах дітей Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект, про скасування рішення.

Суть спору: ОСОБА_3 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28013430 від 01.02.2016, яким зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Коллект на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 08.11.2016 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Службу у справах дітей Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що квартира №31, загальною площею 51,00 кв. м. є єдиним житлом позивача та її малолітньої доньки, ОСОБА_4, що в розумінні положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення в іноземній валюті є передумовою для застосування встановленого цим законом мораторію на звернення стягнення на відповідний обєкт нерухомого майна.

Крім того, позивач зазначив про те, що оспорюване рішення було прийнято за відсутності необхідних документів, зокрема, дозволу органів опіки та піклування як того вимагає Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей.

Також позивач зауважив про те, що відповідно до положень іпотечного договору №70777 від 23.11.2007, який був укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк, звернення стягнення на вищевказаний обєкт нерухомого майна здійснюється виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте, такий договір укладений не був, а тому прийняття рішення про державну реєстрацію права власності №28013430 від 01.02.2016 за його відсутності не відповідає вимогам Закону України Про іпотеку.

Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначило про помилковість посилань позивача на Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не встановлює заборони щодо державної реєстрації речових прав на відповідний обєкт нерухомого майна, а визначає неможливість посадових осіб та орган, які здійснюють примусове виконання рішень, вживати дії щодо стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, третя особа зазначила, про те, що позивач, як боржник за договором іпотеки №70777 від 23.11.2007, підписавши вказаний договір, надав згоду на проведення дій щодо держаної реєстрації за ТОВ Кей-Колект права власності на квартиру №31, що розташована за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, буд. 8, у випадку невиконання ним обовязків за зазначеним іпотечним договором, а тому подання під час державної реєстрації права власності на відповідний обєкт нерухомого майна окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в даному випадку не є обовязковим.

Також третя особа вказала на те, що можливість державної реєстрації речових прав на іпотеку безпосередньо встановлена Законом України Про іпотеку.

ТОВ Кей-Колект також зазначило про відсутність необхідності під час прийняття оспорюваного рішення отримувати дозвіл від служби у справах дітей, оскільки на момент укладення договору іпотеки №70777 від 23.11.2007 місце проживання жодної малолітньої дитини не було зареєстровано за відповідною адресою.

13.12.2016 на адресу суду від представника позивача надійшла заява б/н від 13.12.2016 (вх.№18639/16 від 13.12.2016), до якої додано документи по справі, які були прийняті судом.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення, у судове засіданні не зявився, про причини неявки суду не повідомив.

До Київського окружного адміністративного суду від представника Служби у справах дітей Виконавчого комітету Бориспільської міської ради надійшло клопотання №01-12-767 від 22.11.2016 (вх.№17755/16 від 29.12.2016) про здійснення розгляду справи за відсутності представника третьої особи.

Присутні у судовому засіданні представники позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект заявили клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вказані клопотання представників позивача та третьої особи були задоволені судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

У звязку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з п.10 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.11 листа Вищого адміністративного суду України від 30.11.2009 № 1619/10/13-09 визначено, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (Банк) та ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11256986000, за умовами якого банк зобовязався передати позичальнику однією сумою, а позичальник зобовязався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 72000,00 (сімдесят дві тисячі) доларів США 00 центів (еквівалент в гривні 363600,00) та сплатити проценти за його користування шляхом внесення анутеїтних платежів в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2 договору надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 23 листопада 2007 року. Позичальник у будь-якому випадку зобовязаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 23 листопада 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 12 цього договору на підставі будь-якого з пп.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4,10.2, 10.14 договору.

Позичальник зобовязується повернути суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати анутеїтних платежів у розмірі 1095 (одна тисяча девятсот пять) доларів США 00 центів антеїтних платежів.

Згідно з п.п.1.3.1 п.1.3 договору за використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється у розмірі 13,4% річних. По закінченню 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до п.10.2 даного договору.

Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених п.10.2 Договору (п.п.1.3.2. п.1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору встановлено, що кредит надається позичальнику для особистих потреб (безпосередньо не пов'язаний з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника), а саме на: іпотечний кредит.

Відповідно до п.2.1 договору у забезпечення виконання зобовязань позичальника за даним договором банком приймається застава нерухомості, а саме іпотека, згідно договору іпотеки №70777 від 23.11.2007; порука, згідно договору поруки №160144 від 23.11.2007.

Згідно з п.3.1 договору банк зобовязується надати кредит позичальнику відповідно до умов даного договору.

Позичальник зобовязується використати кредит на зазначені у цьому договорі цілі, повернути одержаний кредит та сплатити нараховані банком проценти та інші платежі у порядку і терміни, встановлені договором (п.4.1 договору).

Відповідно до п.10.1 договору у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором, відшкодування заборгованості перед банком за цим договором проводиться шляхом стягнення з поручителя/гаранта (у разі їх наявності), чи шляхом звернення стягнення на заставлене майно, що є забезпеченням за даним договором та/або активи (кошти і майно) позичальника на вибір банка.

З метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 23.11.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №70777, зареєстрований в реєстрі за номером 1604, за умовами якого іпотекодавець зобовязався передати в іпотеку нерухоме майно (далі - предмет іпотеки), а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 51,00 кв. м. (жилою площею 30,20 кв. м.), що розташована на 8-му поверсі 10-ти поверхового будинку, яка належить іпотекодавцю на праві власності, та розташована за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 18397873.

Відповідно до п.1.1 договору предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №930709, виданого Бориспільською міською радою Київської області від 03.04.2007, на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 19.12.2006 за №906 та право власності на вказане майно зареєстроване в Комунальному підприємстві Бориспільське бюро технічної інвентаризації у книзі №63, номер запису 17525 і не має жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на предмет іпотеки.

Згідно з п.1.4 договору іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду/лізинг/довічне управління не переданий. Іпотекодавець свідчить, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість в тому числі не порушені права дітей. Іпотекодавець стверджує, що на момент придбання майна, яке передається в іпотеку, вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, та діє за його згодою.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобовязання за цим договором або будь-якого зобовязання забезпеченого іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Звернення стягнення здійснюється на підставі, зокрема, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України Про іпотеку (п.4.2 договору).

Відповідно до п.5.2 договору позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому законом України Про іпотеку; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підстав договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя і у порядку встановленому Законом України Про іпотеку.

Згідно з п.6.1 договору цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і діє з моменту такого посвідчення до повного виконання зобовязань за договором, що обумовлюють основне зобовязання.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що цей договір укладається з реєстрацією обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек, витрати по реєстрації в цьому реєстрі несе іпотекодавець.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу стало відомо про те, що 01.02.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було прийнято рішення №28013430 про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект права власності на квартиру, загальною площею 51 кв. м. (з яких житлова площа становить 30,20 кв. м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до інформації з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстр заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна №75497212 від 12.12.2016, підставою прийняття відповідачем вказаного рішення є договір іпотеки №70777 від 23.11.2007.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV від 01.07.2004 (далі-Закон №1952, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).Відповідно до ст.2 Закону №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №1952 заява про державну реєстрацію прав та оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1952 державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону №1952 документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.1 ст.24 Закону №1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч.2 ст.24 Закону №1952).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1952 записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі-Порядок №1127).

Відповідно до п.9 Порядку №1127 разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Згідно з п.18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Пунктом 56 Порядку №1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Відповідно до п.57 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України Про іпотеку 898-IV від 05.06.2003 (в редакції, яка була чинна на момент підписання спірного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Згідно з ч.1 ст.37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Як зазначено вище, відповідно до п.4.2 договору іпотеки №70777 від 23.11.2007, зареєстрованого за реєстраційним номером №1604, звернення стягнення здійснюється на підставі, зокрема, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України Про іпотеку.

Відповідно до п.5.2 вказаного договору позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому законом України Про іпотеку; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підстав договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя і у порядку встановленому Законом України Про іпотеку.

Отже, набуття ТОВ Кей-Колект права власності на предмет іпотеки квартиру №31, яка розташована за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 8, здійснюється виключно за наявності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Під час розгляду справи відповідачем та ТОВ Кей-Колект не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про укладення між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (Товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект) окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що свідчить про невідповідність оспорюваного рішення вимогам ст.37 Закону України Про іпотеку.

Крім того, відповідно до п.1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті №1304-VII від 03.06.2014 (далі-Закон №1304) протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до п.4 Закону №1304 протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Пунктом 3 Закону №13047 передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобовязання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільний кодекс України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобовязання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 28.05.2015 (справа №6-57цс15), від 11.11.2015 року (справа №6-9цс15), від 15.04.2015 року (справа №6-46цс15).

Відповідно до ч.2 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Абз.2 ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, мораторій на стягнення майна, яке перебуває в іпотеці, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником відповідних зобовязань, а тимчасово забороняє примусове стягнення відповідного майна.

При цьому, звернення стягнення майна є можливим, виключно за умови наявності згоди власника обєкта нерухомого майна.

Судом встановлено, що квартира №31, яка розташована за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, буд.8, загальною площею 51,00 кв. м. (житлова площа 30,20 кв. м.), яка була передана в іпотеку для забезпечення виконання умов кредитного договору №11256986000 від 23.11.2007, є місцем проживання ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_4, 13.08.2008, про що свідчить акт обстеження житлово-побутових умов громадян ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_4 №50 від 21.11.2016, який погоджений начальником служби у справах дітей та сімї Бориспільської міської ради.

При цьому, зазначена квартира є єдиним нерухомим житловим майном позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою №75497212 від 12.12.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.За таких обставин, враховуючи те, що протягом дії вказаного Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, судом встановлено, що у відповідача не було підстав для прийняття спірного рішення.

Крім того, мотивуючи необхідність скасування оспорюваного рішення, позивач зазначила про те, що квартира №31 є постійним місцем проживання її малолітньої доньки ОСОБА_4, а тому державна реєстрації права власності на вказаний обєкт нерухомого майна передбачає наявність дозволу органів опіки та піклування, який, як зауважила позивач, наданий не був.

Згідно з ч.3 ст.17 Закону України Про охорону дитинства від 26.04.2001 №2402-III батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей від 02.06.2005 №2623-IV (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Частиною 4 ст.12 вказаного Закону встановлено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Відповідно до довідки, виданої Комунальним підприємством Житлово-експлуатаційна контора №1 №1958 від 14.12.2016, в квартирі №31, яка розташована за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, буд.8, зареєстровані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. Датою реєстрації є 30.12.2008.

Отже, на момент прийняття спірного рішення у вищевказаній квартирі була зареєстрована малолітня донька позивача, ОСОБА_4.

Проте, служба у справах дітей та сімї Бориспільської міської ради не надавала дозвіл на реєстрацію за ТОВ Кей-Колект права власності на відповідний обєкт нерухомого майна, що підтверджується листом цієї Служби №01-12-767 від 22.11.2016.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що прийняття оспорюваного рішення було здійснено за відсутності вказаного дозволу, що в свою чергу, не відповідає вимогам Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Водночас суд вважає непереконливими твердження позивача про порушення відповідачем пунктів 1.8, 1.9 гл. 2 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, оскільки при прийнятті спірного рішення відповідач здійснював реєстраційну, а не нотаріальну дію.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що при прийнятті спірного рішення ним була врахована відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також вищевказані обмеження та перешкоди в проведенні державної реєстрації права власності на обєкт нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, які встановлені Законами України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, Про охорону дитинства та Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір в сумі 964 грн.60 коп. підлягає стягненню на його користь з Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 №28013430 від 01.02.2016 про держану реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (08300, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в сумі 964 (девятсот шістдесят чотири тисячі) грн. 60 коп. за рахунок Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 33, офіс 2).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.