Рішення № 64286349, 26.01.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/6985/16

2/639/289/17

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2017 Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Іванової І.В.

за участю секретаря Тущенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, суд

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, який згодом уточнив та просив ухвалити рішення, відповідно до якого виселити відповідача із квартири АДРЕСА_4 в його приватизовану квартиру за адресою АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у 2012 році його сестра ОСОБА_3 надала йому нотаріально завірену довіреність представляти її інтереси для оформлення розірвання шлюбу з її чоловіком ОСОБА_2 Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.06.2013 року шлюб між його сестрою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_2 розірвано. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24.09.2013 року рішення Жовтневого суду м. Харкова від 18.06.2013 року - залишено без змін. Його сестра ОСОБА_3 двічі викликала робітників міліції для звільнення квартири від присутності її колишнього чоловіка ОСОБА_2, але їй було відмовлено на підставі того, що необхідно рішення суду про виселення ОСОБА_2 У зв'язку з зазначеним робітниками міліції були складені протоколи. ОСОБА_2 відмовився залишати квартиру ОСОБА_3 та звернувся до суду з позовом про розділ квартири, незважаючи на те, що квартира приватизована ОСОБА_3 ще до знайомства з ОСОБА_2 Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 травня 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні його позову. 29 липня 2013 року ОСОБА_3 склала договір довічного утримання на його ім'я, та він став власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5. 20 березня 2014 року він звернувся до Жовтневого районного суду з позовом про виселення ОСОБА_2 з вищезазначеної квартири. На час розгляду справи про розділ квартири, справа про виселення ОСОБА_2 була зупинена. 15 травня 2014 року ОСОБА_2 умовив ОСОБА_3 повернутися у свою квартиру та 17 травня 2014 року ОСОБА_2 від її імені подав заяву про розірвання договору довічного утримання. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від ІНФОРМАЦІЯ_1 року договір довічного утримання було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла проживаючи з ОСОБА_2, який не дозволяв її відвідувати та спілкуватися по телефону. Взагалі про її смерть стало відомо від її подруги. Через шість місяців він звернувся з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини. 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про визнання спадщини недійсною. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.09.2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду харківської області залишено без змін, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено. ОСОБА_2 подав скаргу до Вищого спеціалізованого суду України, який відмовив ОСОБА_2 у позові та повернув справу до апеляційного суду Харківської області. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2016 року ОСОБА_2 було відмовлено у позові. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 серпня 2016 року знято заборону на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_6. Позивач зазначив, що на теперішній час ОСОБА_2 продовжує проживати у квартирі ОСОБА_3, яка на його думку, належить йому. За час свого незаконного проживання в зазначеній квартирі ОСОБА_2 не сплачує за квартиру та комунальні послуги, у результаті чого були накопичені великі борги по квитанціям. Позивач зазначив, що з липня 2013 року по теперішній час він не має доступу до квартири, ОСОБА_2 не пускає його та його рідних навіть у під'їзд, тому він був вимушений звернутись до суду з даним позовом.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні вищенаведеним.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що він проживає у зазначеній квартирі зі згоди своєї померлої дружини, між ними були доброзичливі стосунки, вона не була проти його проживання у спірній квартирі, а тому він вважає, що має законні підставі для проживання у квартирі та просить у задоволенні позову відмовити. Також пояснив, що мешкає у квартирі щоб охороняти від позивача рухоме майно , яке було придбано ним та дружиною ОСОБА_3 протягом багатьох років.

Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статті 58 та 59 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними та допустимими.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 29.07.2013 року належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.07.2013 року №7104400. (а.с.10)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.08.2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 29.07.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Іващенко АА., реєстровий №197. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як роз'яснено у п. 33 постанови ПВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є братом ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Як вбачається із наданих суду матеріалів, ОСОБА_1 не є власником спірної квартири АДРЕСА_3 .

У судовому засіданні позивач підтвердив той факт, що договір довічного утримання, укладеного між ним та ОСОБА_3 29.07.2013 року у судовому порядку , за заявою останньої було розірвано, рішення набрало законної сили, однак рішення суду від 12 серпня 2014 року про розірвання договору довічного утримання не було надано для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено у судовому засідання позивач не є власником зазначеного житлового приміщення, а тому не має правових підстав вимагати виселення відповідача з квартири.

Доводи позивача , який стверджує , що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.07.2013 року , він є власником спірної квартири, не можуть бути прийняті судом , оскільки спростовуються доказами по справі , а саме рішенням Жовтневого районного суду від 12 серпня 2014 року.

На думку суду , наданий позивачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.07.2013 року , є не належним доказом у розумінні ст. 58 ЦПК України.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову про виселення, тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 7, 10, 57, 59, 60, 61, 208, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 317,391 ЦК України, п. 33 ППВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення, особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Іванова І.В.