Постанова № 6428550, 04.02.2009, Рівненський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а10399/08/1770

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» лютого 2009 року 16 год. 59 хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Жуковської Л.А. при секретарі судового засідання Королі О.В. та за участю сторін і інших осіб, які беруть участь у справі від:

позивача: не зявився ; відповідача: не зявився ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій неправомірними, зобовязання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, згідно якого просить визнати дії неправомірними та зобовязати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у вигляді підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, встановленої законом про Державний бюджет України на 2006-2008 роки, за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року, в сумі 2413 (дві тисячі чотириста тринадцять) грн. 67 коп.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він наділений правовим статусом дитини війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Протягом 2006-2007 років позивачеві така допомога не нараховувалася та не виплачувалася, а за період з травня по жовтень 2008 року йому була нарахована та виплачена вказана допомога у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В судове засідання позивач не зявився, просить у позовній заяві розгляд справи здійснювати без його участі.

Відповідач адміністративний позов заперечив, подав письмові заперечення, в яких зазначив, що позивачеві як дитині війни правомірно підвищення до пенсії протягом 2006 2007 років не нараховувалося та не виплачувалося. Виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів Державного бюджету України в межах видатків, затверджених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими було передбачено виплату підвищення до пенсії позивачеві тільки з 1 січня 2008 року у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи також і те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю та розглянути справу без участі представника.

Дослідивши письмові докази у справі, давши їм достатню і обєктивну оцінку, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що позивач наділений правовим статусом дитини війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с. 7) із проставленим у ньому штампом «дитина війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 1.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно із п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року виключено п.17 ст.77. Проте Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року дію статті 6 відновлено (з 02.04.2006 р.) у зв'язку з виключенням пункту 17 статті 77 Закону України від 20.12.2005 р. N 3235-IV. Таким чином, з 02.04.2006 року по 31.12.2006 року позивач має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно із п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 цього Закону, відповідно до якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Проте рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9.07.2007 року у справі №1-29/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону. Положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у звязку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 9.07.2007 року, а позивачеві у 2007 році не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону України, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо зобовязання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня до 31 грудня 2007 року.

Відповідно до п. 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, який набрав чинності 1.01.2008 року, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Проте рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у звязку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, а позивачеві у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалося у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобовязання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 року №80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року №5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року) управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

А відтак, беручи до уваги те, що згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, а зокрема заперечень відповідача, довідок № 69 від 17.01.2007 та № 402 від 06.03.2008 р., виданих відповідачем ( копії а.с. 8,9), позивач у періоди з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. не отримував підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», хоча мав на це право.

Отже, твердження позивача щодо нарахування та невиплати йому, як дитині війни, державної соціальної грошової допомоги у вигляді підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, встановленої законом про Державний бюджет України у зазначені періоди є обґрунтованими та підставними.

Доводи відповідача щодо відсутності затвердженої законодавством величини мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни, а мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом і застосуванню для обчислення розміру підвищення до пенсій особам, які мають статус «дитина війни» відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не підлягає, не беруться судом до уваги як безпідставні з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.

Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2006, 2007, 2008 рр.). Так, прожитковий мінімум для вказаної категорії осіб становив: 350 грн. - в період з 01.01. по 31.03.2006 р.; 359 грн. в період з 01.04. по 30.09.2006 р.; 366 грн. в період з 01.10. по 31.12.2006 р.; 380 грн. в період з 01.01. по 31.03. 2007р.; 410,06 грн. в період з 01.04.по 30.09.2007р.; 415,11 грн. в період з 01.10.по 31.12.2007р.; 470 грн. в період з 01.01. по 31.03.2008 р.; 481 грн. в період з 01.04. по 30.06.2008р.; 482 грн. в період з 01.07. по 30.09.2008р.; 498 грн. в період з 01.10. по 01.12.2008р.

Отже, величиною мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни, є встановлений законом прожитковий мінімум.

Пунктом 8 Постанови КМ України від 28.05.2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом. А відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі виникнення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом, застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у звязку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання субєктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, не приймається до уваги.

Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 02.04 по 31.12.2006 р., з 09.07 по 31.12.2007 року та з 22.05. по 31.12.2008 р. є протиправними.

З врахуванням розміру мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки, сума не отриманого позивачем підвищення до пенсії в зазначені вище періоди з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 р. по 31 жовтня 2008 року включно становить 2413,67 грн. і підлягає до задоволення повністю.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, то воно є необґрунтованим та не береться судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, проте цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Згідно із ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 року (з наступними змінами і доповненнями) суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відповідно до ст. 9 ч. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що порушення щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії є триваючим, і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, суд через аналогію закону приходить до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 02.04.2006 по 31.12.2006 р., з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.10.2008 р. встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати (судовий збір), понесені позивачем, підлягають присудженню останньому з Державного бюджету на підставі ч. 2 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 94, 160163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. 1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. 2. Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо не нарахування в періоди з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 09 липня по 31 грудня 2007 року та нарахування не в повному обсязі в період з 22 травня по 31 грудня 2008 року позивачу ОСОБА_1 щомісячної соціальної державної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у вигляді підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, встановленої законом про Державний бюджет України на 2006-2008 роки, протиправними.

3. 3. Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне (33018, Рівненська область, м. Рівне, вул. Відінська, 41, код ЄДРПОУ 21098440) провести нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у вигляді підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, встановленої законом про Державний бюджет України на 2006-2008 роки, за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року, в сумі 2413 (дві тисячі чотириста тринадцять) грн. 67 коп.

4. 4. Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1) сплачений нею судовий збір в сумі 24 (двадцять чотири) грн. 13 коп. за позовними вимогами майнового характеру та 3 (три) 40 грн. за позовними вимогами немайнового характеру.

5. 5. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після апеляційного розгляду справу.

Суддя Л.А. Жуковська

Повний текст постанови складено та підписано суддею "07" лютого 2009 року.