Рішення № 64282910, 24.01.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/7598/14-ц

Провадження №2/0203/86/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», про поділ майна подружжя, стягнення коштів,

у с т а н о в и в:

28 листопада 2014 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Порше Лізинг Україна», про поділ майна подружжя. ОСОБА_3 вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі від 12.06.2010 року. Під час шлюбу за лізинговим договором сторонами було придбано автомобіль марки «AUDI A6» (реєстраційний номер АА6991МЕ), право власності на який відповідач оспорює. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання за нею права власності на ? частину спірного автомобіля (т. 1 а.с.а.с. 2, 3, 10 12, 19, 20).

ОСОБА_3 заява неодноразово уточнювалася. В останній редакції заяви позивачка просила стягнути з відповідача ? частину витрат, понесених нею при оплаті за спірний автомобіль, у сумі 711010,81 грн. (т. 1 а.с.а.с. 122, 123, 187, 188, т. 2 а.с.а.с. 40, 41, 160, 161).

08 грудня 2015 року судом було ухвалене заочне рішення, яким позов був задоволений (т. 2 а.с.а.с. 61 63).

02 лютого 2016 року суд своєю ухвалою скасував заочне рішення від 08.12.2015 року, призначивши справу до розгляду у загальному порядку (т. 2 а.с. 106).

У судовому засіданні позивачка, її представник підтримали позов у повному обсязі.

Відповідач, його представник до суду вдруге не зявилися, повторно звернувшись із заявою про відкладення розгляду справи. Раніше у судових засіданнях представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Представник третьої особи до суду також не зявився, неодноразово звернувшись із заявами про розгляд справи за його відсутності (т. 2 а.с.а.с. 14, 65).

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що сторони перебували у шлюбі від 12.06.2010 року (т. 1 а.с. 4).

03 липня 2012 року між відповідачем та третьою особою було укладено договір про фінансовий лізинг №00005239, за яким відповідачеві було передано автомобіль марки «AUDI A6» (реєстраційний номер АА6991МЕ, кузов №WAUZZZ4G5DN010425). Поручителькою за укладеним договором стала позивачка. Вартість предмету лізингу за договором склала 56581,84 доларів США (т. 2 а.с.а.с. 16 30).

Вартість автомобіля було повністю сплачено 11.11.2013 року, про що свідчить лист третьої особи (т. 2 а.с. 15).

30 листопада 2013 року (тобто після оплати вартості автомобіля) між відповідачем та третьою особою було укладено додаткову угоду №3 до договору про фінансовий лізинг №00005239, згідно з якою лізингоодержувача було замінено ОСОБА_4 (братом відповідача) (т. 2 а.с. 15).

07 грудня 2013 року первинне право власності на спірний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_4 (довідка-рахунок серії ВІА №081723 від 29.11.2013 року, свідоцтво про реєстрацію серії САТ №656228, реєстраційний номер АЕ5150НК) (т. 1 а.с.а.с. 88, 89).

08 серпня 2014 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська шлюб між сторонами було розірвано. При цьому судом було встановлено, що сторони не вели спільного господарства від липня 2013 року (т. 2 а.с.а.с. 78 81).

14 жовтня 2014 року ОСОБА_4 продав спірний автомобіль ОСОБА_5 (довідка-рахунок серії ВІА №769090 від 11.10.2014 року, свідоцтво про реєстрацію серії СХХ №417556, реєстраційний номер ВЕ4424ВА) (т. 1 а.с.а.с. 88, 89).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 60, Сімейного кодексу України (далі СК) майно, придбане подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з подружжя не мав за поважною причиною самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Подружжя мають рівні права на володіння, користування й розпорядження майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Аналогічні положення містить у собі частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Згідно з частиною 1 статті 61 СК обєктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, крім виключених з цивільного обігу.

У відповідності з частиною 1 статті 69, частиною 1 статті 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За правилами частини 1 статті 71 СК майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Судом встановлено, що договір про фінансовий лізинг №00005239 був укладений в інтересах сімї, з участю сторін (подружжя), кожна з яких взяла безпосередню самостійну участь у внесенні коштів за укладеним договором, кінцевою метою якого було придбання спірного автомобіля.

Той факт, що ? частина коштів за договором була сплачена відповідачем позивачкою у судових засіданнях не оспорювався.

Натомість, незважаючи на заперечення відповідачем участі позивачки у виконанні укладеного договору, вона підтверджується зібраними у справі доказами.

Так, про те, що позивачка у період виконання договору мала самостійний заробіток, який дозволяв їй здійснювати відповідні платежі, свідчать відомості, надані Головним управлінням державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, а також Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, відповідно до яких позивачка у 2012 2013 роках отримала сукупний дохід у сумі 652541,78 грн. (т. 3 а.с.а.с. 24 73, 112, 116 141).

Таким чином, ураховуючи те, що відповідач використав предмет лізингу (спірний автомобіль) на свій розсуд проти волі позивачки і не в інтересах сім'ї, уклавши додаткову угоду від 30.11.2013 року №3 про переведення на його брата прав лізингоодержувача (який у свою чергу здійснив відчуження автомобіля іншій особі), з відповідача підлягає стягненню половина коштів, сплачених сторонами до липня 2013 року, відколи сторони припинили ведення спільного господарства.

Сума, що має бути стягнуто з відповідача, дорівнює 711029,31 грн. відповідно до наступного розрахунку:

((56581,84 х 25,570599) 24770,91) ? 2 = 711029,31 грн., де:

-56581,84 вартість предмету лізингу за договором у доларах США;

-25,570599 офіційний курс гривні щодо долара США станом на 12.04.2016 року (складення останньої редакції позовної заяви);

-24770,91 сума, самостійно сплачена відповідачем від липня 2013 року у гривнях (т. 2 а.с. 157).

Між тим, керуючись принципом диспозитивності, ураховуючи те, що позивачка просить стягнути з відповідача 711010,81 грн., суд вважає за необхідне розвязати спір саме у межах заявлених позивачкою вимог.

При цьому суд критично ставиться до посилань відповідача та його представника на інше джерело коштів, сплачених за договором фінансового лізингу договір позики від 22.12.2011 року №22/12-11 на суму 106000,00 доларів США, укладений між відповідачем та ОСОБА_6 (т. 2 а.с.а.с. 131 134).

Так, згідно з текстом вказаного договору позики його було укладено 22.12.2011 року, тобто більше ніж за шість місяців до укладення договору фінансового лізингу.

Зміст договору позики жодним чином не свідчить про взаємоповязаність переданої позики з придбанням спірного автомобіля. При цьому у контексті твердження відповідача та його представника про отримання позики саме для придбання спірного автомобіля залишається незрозумілим, чому було укладено договір фінансового лізингу, розрахований на придбання предмету лізингу протягом пяти років, а не договір купівлі-продажу (за умови, що кошти на придбання автомобіля відповідач мав).

Безпідставність посилань представника відповідача на договір позики додатково підтверджується й динамікою правової позиції відповідача протягом розгляду справи у суді.

Так, протягом багатьох судових засідань від моменту відкриття провадження у справі 20.03.2015 року (т. 1 а.с.а.с. 96, 97) аж до 22.02.2016 року (майже за рік) жоден з представників відповідача, даючи пояснення, заявляючи клопотання про забезпечення тих чи інших доказів, не повідомляв суд про існування договору позики від 22.12.2011 року.

Крім того, подаючи 18.01.2016 року заяву про перегляд заочного рішення і зазначаючи нові обставини, що можуть свідчити про незаконність рішення, ані відповідач, ані його представник також не вказали на таку істотну обставину, як укладення договору позики від 22.12.2011 року. Більше того, у цій заяві відповідач по суті визнав право позивачки на половину сплачених на автомобіль коштів, заперечуючи тільки щодо поділу витрат, понесених після припинення ведення спільного господарства (т. 2 а.с.а.с. 69 72).

Уперше довід про інше походження коштів, сплачених за предмет лізингу, зявився 22.02.2016 року у письмових поясненнях відповідача, що безсумнівно свідчить про спробу змінити схему захисту від висунутих позовних вимог (т. 2 а.с.а.с. 128 130). Жодних доказів того, що кошти, отримані за договором позики, були спрямовані саме на придбання спірного автомобіля, ані відповідачем, ані його представниками надано не було.

Відтак, суд вважає за необхідне заявлений у справі позов задовольнити у повному обсязі.

У порядку статті 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню компенсація її судових витрат у сумі 365,40 грн. (т. 1 а.с.а.с. 1, 16).

Крім того, з відповідача на користь держави необхідно стягнути компенсацію судових витрат, недоплачених позивачкою при зверненні до суду, в сумі 5724,60 грн.

Керуючись статтями 4 11, 15, 18, 57 60, 79, 88, 169, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_3 Олександрівни до ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», про поділ майна подружжя, стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) частину вартості автомобіля марки «AUDI A6» (реєстраційний номер АА6991МЕ, кузов №WAUZZZ4G5DN010425) у сумі 711 010,81 грн., компенсацію судових витрат у сумі 365,40 грн., разом 711376,21 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь держави компенсацію судових витрат у сумі 5 724,60 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 25 січня 2017 року.

Суддя М.О. Католікян