Ухвала суду № 64282049, 16.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

16 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» про захист прав споживача, відшкодування збитків,

в с т а н о в и л а :

Подільський районний суд м. Києва рішенням від 26 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року залишила без змін.

У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статей 22, 526, 625, 1058 ЦК України та статей 60, 61 ЦПК України.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав постанову Вищого господарського суду України від 4 березня 2005 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року, 13 січня й 1 червня 2016 року.

У заяві міститься клопотання, в якому ОСОБА_4 просить звільнити його від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 82 ЦПК України та частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», посилаючись на те, що він є особою пенсійного віку, постійно проживає на тимчасово окупованій території України, у зв'язку з чим перебуває у скрутному майновому стані.

Відповідно до частин першої, третьої статті 82 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1847/ed_2016_01_01/pravo1/T041618.html?pravo=1> суд, враховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Колегія суддів вважає, що наведені заявником причини для звільнення від сплати судового збору є поважними та враховуючи положення статті 82 ЦПК України клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання і розгляд заяви про перегляд судових рішень підлягає задоволенню.

Разом з тим, перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що кошти, які ОСОБА_4 просить стягнути з банку, а саме курсову різницю валют за період розгляду справи про стягнення вкладів за договорами банківського вкладу і до фактичного виконання судового рішення, ухваленого в цій справі, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України. При цьому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму заборгованості за депозитними договорами позивачем заявлені не були.

Надана для порівняння постанова Вищого господарського суду України від 4 березня 2005 року прийнята в справі, предметом позову в якій є стягнення збитків на підставі статті 611 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов поставки.

Ухвалу від 13 січня 2016 року постановлено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в справі про стягнення суми банківського вкладу, а ухвалу від 1 червня 2016 року - про стягнення збитків у вигляді інфляційних витрат за невиконання грошового зобов'язання, визначеного судовим рішенням у грошовій одиниці України - гривні.

Постанова Вищого господарського суду України від 4 березня 2005 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня й 1 червня 2016 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки постановлені в справах з іншим предметом спорів, підставами позовів у порівнянні зі справою, яку просить переглянути заявник.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 грудня 2015 року на підставі статті 338 ЦПК України скасував судове рішення суду апеляційної інстанції, справу передав на новий розгляд до цього суду, оскільки судом порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року також не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Доводи, які наведені в заяві, на підтвердження неоднаково застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 82, 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору задовольнити, звільнити його від сплати судового збору за подання і розгляд заяви про перегляд судових рішень.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 допублічного акціонерного товариства «Акцент Банк» про захист прав споживача, відшкодування збитків за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року, рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко