Ухвала суду № 64282012, 10.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

10 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Кривенди О.В.,

суддів: Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення в адміністративній справі за його позовом до Софіївсько-Борщагівської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконним та скасування повідомлень виборчої комісії, визнання бездіяльності протиправною,

в с т а н о в и л а:

Києво-Святошинський районний суд Київської області постановою від 11 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та залишив позов без розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 жовтня 2016 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження у справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд, як видно зі змісту заяви, з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 КАС.

У заяві ОСОБА_2 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 2, 3, 5, 7, 8, 11, 49, 65, 71, 99, 100, 137, 172, 198 КАС, статей 8, 14, 19, 21, 22, 41, 55, 58 Конституції України, статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законів України «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про судоустрій і статус суддів», «Про вибори народних депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про місцеве самоврядування в Україні», Інструкції з діловодства Центральної виборчої комісії, затвердженої постановою Центральної виборчої комісії від 13 лютого 1998 року № 70, Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 1-2/2002, Рішення Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 року «Мироненко і Маренко проти України» та невідповідність оскаржуваного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2011 року, 8, 12 лютого, 6 червня, 12 вересня 2013 року (справи №№ А/9991/47/11, П/800/99/13, А/800/4/13, П/800/236/13, П/800/551/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права та копію постанови Верховного Суду України від 2 липня 2013 року № 21-208а13 - на підтвердження невідповідності оскаржуваного судового рішення викладеному у цій постанові висновку.

Проте долучені рішення Вищого адміністративного суду України не можна вважати такими, що дають підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 КАС, оскільки рішення від 8 лютого, 6 червня, 12 вересня 2013 року постановлені Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції, а від 9 грудня 2011 року та 12 лютого 2013 року - як судом апеляційної інстанції.

Не суперечить оскаржуване судове рішення й викладеному у постанові Верховного Суду України висновку.

Так, в оскаржуваному рішенні суду касаційної інстанції, цей суд, з урахуванням встановлених обставин, вирішував питання дотримання строку звернення до адміністративного суду на підставі статей 99, 100 КАС у редакції, чинній станом на червень 2015 року.

Натомість у постанові Верховного Суду України викладений висновок щодо застосування норм цих же статей, але в іншій редакції, яка була чинною станом на червень 2009 року, та за інших обставин.

У постанові Верховного Суду України викладено висновок щодо застосування частини першої статті 100 КАС, яка передбачала, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

Проте Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» цю частину статті викладено в новій редакції згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Обговоривши доводи заяви та дослідивши додані до неї матеріали, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що подана заява є необґрунтованою та її доводи не підтверджуються доданими до неї матеріалами.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до Софіївсько-Борщагівської сільської виборчої комісії Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконним та скасування повідомлень виборчої комісії, визнання бездіяльності протиправною за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кривенда

Судді: О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін