Ухвала суду № 64281853, 18.01.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 1570/3969/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача - Гладишевої Ольги Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІНФОРМ БЕЗПЕКА» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІНФОРМ БЕЗПЕКА» (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області (далі ДФС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 червня 2012 року №0001012200, №0001022200 та №0001002200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року позовні вимоги було задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду ДФС подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що в період з 07 травня 2012 року по 21 травня 2012 року співробітники Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси провели планову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами цієї перевірки 12 червня 2012 року відповідач склав акт № 3352/22-50/33659565, яким встановлені порушення позивачем, зокрема:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змінами та доповненнями, п.135.2 ст.135, п.137.1 п.137, п.138.1 ст.138, п.139.9 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 1888908,00 грн..

- пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.4, п.198.5 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено ПДВ на загальну суму 750066,00 грн..

- пп.3.1.3 п.3.1 ст. 3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.9.12.2 п.9.2 ст.9, пп.16.3.5 п.16.3 ст.16, абзацу «а» п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час проведення перевірки питань щодо правильності нарахування та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за грудень 2010 року у сумі 183,75 грн.;

- пп.163.1.2 п.163, пп.164.2.2 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.177.6 ст.177, абзацу «а» п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за листопад 2011 року у сумі 630,00 грн..

На підставі цього акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- 0001012200 від 21.06.2012 року, яким позивачеві за порушення п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.2 ст.135, п.137.1 п.137, п.138.1 ст.138, п.139.9 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1769854,00 грн., у тому числі за основним платежем 1594493,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 175361,00 грн.;

- № 0001022200 від 21 червня 2012 року, яким позивачеві за порушення п.135.2 ст.135, п.137.1 п.137, п.138.1 ст.138, п.139.9 ст.139 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 200015,00 грн.;

- 0001002200 від 21 червня 2012 року, яким позивачеві за порушення пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.4, п.198.5 ст.198 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 613954,00 грн. у тому числі за основним платежем 498236,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 115718,00 грн..

Винесення вказаних податкових повідомлень рішень і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про відсутність у контрагентів позивача майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, не є доказом несумлінності платника податку ТОВ, оскільки чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань. Крім того, судом було зазначено, що з наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивачу поставлялися товари, виконувалися роботи та надавалися послуги, а позивач в свою чергу здійснював оплату за ці товари, виконані роботи та надані послуги з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до положень ст.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальними умовами формування платником своїх валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів, та зв'язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ та ПП «Река», ПП «АМГ Групп», ПП «Інфопроект», ПП «Об'єктив», ТОВ «Норвиг-Юг», ПП «Альянс-ЛВД», ТОВ «Дімаркет», ПП «Компанія Гефест», ПП «ТД «Преміум», ТОВ «Інтер-Груп», ТОВ «С.В.Б.», ПП «Партнер-Буд і К», ПП «Союз РО», ТОВ «Кварц Люкс», ПП «Кратос Плюс», ТОВ «Дюна ЛТД», ТОВ «Інтерграф», ТОВ «Тіса Інвест», ТОВ «Колосок Плюс» в період, який було досліджено ДФС, укладались наступні правочини: договір несення служби на об'єкті, що охороняється; договір про надання послуг по відбору, підготовці та перепідготовці персоналу; договори про надання послуг диспетчерського контролю; договори на розробку тендерної пропозиції; договори про надання маркетингових послуг; договір на консультаційне обслуговування; договори перевірки за несенням служби на об'єкті, що охороняється; договори про надання інформаційно-консультаційних послуг; договори про виконання робіт; договори на виконання консультаційних послуг; договори поставки.

Матеріали справи містять відомості, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вищенаведеними контрагентами, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04, 17 січня 2011 року, 07 березня 2011 року, 07, 08 квітня 2011 року, 12, 13, 14 січня 2011 року та інші; рахунки-фактури від 30 квітня, 28 лютого, 31 січня 2011 року №300411, 228011, 131009; запити від директора ТОВ на адресу ПП «АМГ Групп», ПП «Інфопроект» про забезпечення на відповідних об'єктах цілодобового контролю, патрулювання та монтаж кнопок тривожного виклику мобільних груп спостереження.

Крім того, реальність господарських відносин та безпосереднє отримання позивачем послуг підтверджується інформаційними звітами до договору №29 на надання маркетингових послуг від 23 вересня 2010 року (т.1 а.с.154-155, 160-161) за темами: структура ринку охоронно-детективних послуг та діяльність приватних детективів та охоронних підприємств в ближньому зарубіжжі.

Також, на вимогу ТОВ та з метою формування останнім податкового кредиту контрагентами позивача були виписані податкові накладні, зокрема, від 01, 09, 10 березня 2011 року №17,164,183, від 08, 30 квітня 2011 року №149, 626, від 05, 10, 11 січня 2011 року №105001, 110004, 11003 та інші податкові накладні.

Проведення оплати за поставлені послуги підтверджується Звітами про транзакції по рахунку позивача, Виписками по рахунку, Картками рахунку ТОВ та іншими банківськими документами, які містяться в матеріалах справи (т.3 а.с.91-160).

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження висновків відповідача про відсутність у контрагентів позивача майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, у зв`язку з чим вказані висновки не можуть вважатися безперечним доказом несумлінності платника податку ТОВ.

Колегія суддів зазначає, що платник податків не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність (протиправні) своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки виключно для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат та формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, чинним податковим законодавством не поставлено в залежність право на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб, в тому числі і контрагента платника податків, зокрема, внаслідок виявлення порушень чинного законодавства при укладанні правочинів контрагентом позивача та іншими суб'єктами господарювання. Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, надання податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Вказані положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, постановою Одеського окружного адміністративного суду (справа № 2а/1570/10428/2011) та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2012 року, задоволено позовні вимоги TOB «АМГ Груп» в частині визнання протиправними дій ДПІ у Малиновському районі м.Одеси щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «АМГ Груп» з питань формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ за січень-квітень 2011 року, а також в частині визнання протиправними дій ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо включення до акту перевірки №301/23-214/37280436 висновків щодо нікчемності правочинів, укладених TOB «АМГ Груп» при придбанні товарів (послуг), за якими сформовані податковий кредит та податкове зобов'язання цього підприємства з ПДВ за січень-квітень 2011 року та відсутності факту передачі за цими угодами. Зазначені обставини також частково спростовують висновки податкового органу з приводу недобросовісності TOB «АМГ Груп» при провадженні господарської діяльності в період, який було перевірено ДФС по даній адміністративній справі та відносно позивача.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності та оскільки договори позивача з контрагентами в судовому порядку недійсним не визнавалися, підстав для визнання їх нечинними із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат по взаємовідносинам з відповідними суб'єктами господарської діяльності.

Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ТОВ про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 21 червня 2012 року № 0001012200, №0001022200 та №0001002200 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а самі податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук