Ухвала суду № 64281575, 16.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

16 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

суддів: Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року та рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Ласточка» про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину майна, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року залишено без змін.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначених судових рішень з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 60, 61, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 3 червня 2015 року.

Перевіривши наведені в заяві ОСОБА_3 доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Постановляючи ухвалу від 13 липня 2016 року, про перегляд якої порушує питання ОСОБА_3, касаційний суд в частині відмови задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, та виходив з того, що стаття 74 СК України діє з 2004 року, а факт спільного проживання позивач просить встановити з 1996 року, тому ці вимоги не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання права власності, оскільки позивач не довів, що відповідачка вклала до статутного капіталу ТОВ «Ласточка» саме спільні кошти; крім того, частка ОСОБА_4, що перейшла до неї у зв'язку з перерозподілом часток у статутному капіталі товариства, так само, як і її частка, внесена на момент створення товариства, була особистою власністю відповідачки на той час та надавала їй відповідні особисті корпоративні права; позивач не довів, що набув прав власності на частину статутного капіталу ТОВ «Ласточка».

Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що автомобіль, гараж, земельна ділянка та обладнання були придбані сторонами під час зареєстрованого шлюбу й відповідач не довів, що це майно належить йому на праві особистої власності, а тому зазначене майно є спільним сумісним майном подружжя. Водночас касаційний суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання та визнання гаража спільною сумісною власністю подружжя з підстав допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, не встановили в повному обсязі обставини щодо участі позивача у набутті спірного гаража (внесення власних грошових коштів). Крім того, касаційний суд указав на те, що Кодекс про шлюб та сім'ю України не містив положень щодо проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з визнанням майна, набутого ними за час спільного проживання їх спільною сумісною власністю.

Отже, порівняння наведеного судового рішення суду касаційної інстанції, наданого заявником для порівняння, із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. За результатами перегляду справи Верховний Суд України скасував судове рішення суду касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд з тих підстав, що цей суд не звернув уваги на походження джерела коштів, які були внесені у статутний капітал товариства; не врахував, що згідно з поясненнями позивачки внесок у статутний капітал товариства зроблено позивачем зі спільних коштів подружжя, та не перевірив цих доводів належним чином, у зв'язку з чим був позбавлений можливості правильно застосувати до спірних правовідносин у вказаній частині статтю 60 СК України.

Таким чином, висновки зроблені Верховним Суд України у постанові від 3 червня 2015 року не суперечать висновкам зробленим касаційним судом у справі про перегляд якої подано заяву.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску вказаної вище справи до провадження Верховного Суду України в частині перегляду судового рішення суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Ласточка» про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину майна, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року та рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко