Ухвала суду № 64279961, 24.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа 758/15715/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/1730/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Калашнікова Л.Д. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

24 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Саліхова В.В., Прокопчук Н.О.

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» страхове відшкодування у розмірі 64 904 грн.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність особи, яка не з'явилася.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що у грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування шкоди,заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 23 серпня 2014 року між ПрАТ СТ «Іллічівське» та ТОВ НТУ Сервіс, був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого є страхування транспортного засобу «ФІАТ», державний номер НОМЕР_1.

24 квітня 2015 року в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ФІАТ», державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу «РЕНО», д.н. НОМЕР_2 від керуванням ОСОБА_3

Згідно постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2015 року, ДТП сталася з вини відповідача.

24 квітня 2015 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про подію, що має ознаки страхової.

Позивачем на підставі звіту № 95 від 13 травня 2015 року та рахунку-фактури № СФ- 0000040 від 5 травня 2015 року, складено страховий акт та розрахунок суми страхового відшкодування, що належить до виплати страхувальнику.

Зазначив, що страховою компанією виплачено страхове відшкодування в розмірі 64 904 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

2 жовтня 2015 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія, яка залишилась без задоволення.

У зв'язку із викладеним, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «СК «Іллічівське» суму 64 904 грн. по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2014 року між ПрАТ СТ «Іллічівське» та ТОВ НТУ СЕРВІС, був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № ЦО-05-0000012458. Предметом даного договору є страхування транспортного засобу «ФІАТ», державний номер НОМЕР_1.

24 квітня 2015 року в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ФІАТ», державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу «РЕНО», д.н. НОМЕР_2 від керуванням ОСОБА_3

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2015 року ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

24 квітня 2015 року до позивача звернувся страхувальник із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Позивачем на підставі Звіту № 95 від 13 травня 2015 року про оцінку транспортного засобу та рахунку - фактури № СФ- 0000040 від 5 травня 2015 року складено страховий акт та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 64 904 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 7274 від 27 травня 2015 року, № 1306 від 3 червня 2015 року, № 1332 від 4 червня 2016 року, № 7503 від 5 червня 2015 року, № 1384 від 8 червня 2015 року, № 7669 від 9 червня 2015 року, № 1415 від 10 червня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача 2 жовтня 2015 року направлено претензію про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, однак станом на момент розгляду справи вказана претензія залишена відповідачем поза увагою.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача за правилами ст. 993 ЦК України виникло право вимоги на відшкодування шкоди з відповідача.

Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги, не враховано, що на момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована, що підтверджується полісом АС/089277 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між відповідачем та СК «Статус» 23 червня 2014 року,з огляду на наступне.

Так, статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування є суброгацією.

Таким чином, до позивача, в межах фактично здійсненої страхової виплати, перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки, - до ОСОБА_3, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача, як з винної у ДТП особи, на користь позивача на відшкодування понесених витрат по виплаті страхового відшкодування 64 904 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при вирішенні спору безпідставно не було застосовано положення статті ст. 22 Закону України «Про обов'язкове старування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не відмовлено у позові у зв'язку з непред'явленням вимог до страховика цивільно-правової відповідальності «Страхова компанія «Статус», правильність висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на наступне.

Правовідносини з приводу переходу до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, права вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах фактичної виплати, є суброгацією, та за своєю правовою природою передбачають лише зміну кредитора в уже наявному зобов'язанні. Обсяг прав на відшкодування в результаті зміни активного суб'єкта зобов'язання не зменшується.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За таких обставин, незважаючи на зміну кредитора в уже існуючому зобов'язанні по відшкодуванню шкоди, обсяг прав позивача на відшкодування понесених витрат, які перейшли до останнього в порядку ст. 993 ЦК України від потерпілого, не може бути зменшеним з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована.

Також колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що виплати проведені не за страховим полісом, який знаходиться в матеріалах справи, а за іншим, що сума відновлювального ремонту автомобіля значно завищена, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень представник апелянта не надав ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.

Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді