Ухвала суду № 64279851, 18.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 761/16556/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/667/2017Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У червні 2015 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому просили стягнути солідарно з відповідачів 3 359,5 доларів США заборгованості за кредитним договором, 239,60 грн. пені та судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що 09.08.2007 року банком було укладено кредитний договір № 659/447044 з ОСОБА_1 Відповідачу надано кредит у сумі 16 454,00 доларів США зі строком повернення до 08.08.2013 р. у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності. Відповідно до умов Договору встановлена процентна винагорода за користування кредитом щомісячно у розмірі 11,4% річних у валюті кредиту. ОСОБА_1 зобов'язався щомісячно не пізніше 26 числа сплачувати мінімально необхідний платіж в розмірі, передбаченому графіком погашення кредиту. Крім того, в якості належного виконання відповідачем зобов'язання за даним кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком по обов'язках позичальника. В подальшому до кредитного договору вносились зміни та доповнення згідно із договором про внесення змін та доповнень № 1 від 12.01.2012р. Оскільки відповідачі припинили належним чином виконувати свої зобов'язання, позивач звернувся до суду із позовом.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року позов задоволено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачі подали апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування та неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм процесуального права, просили рішення скасувати.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянти послалися на те, що суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не повідомив відповідачів належним чином про розгляд справи та про судове засідання про перегляд заочного рішення, що, на думку апелянтів, призвело до ухвалення помилкового рішення.

Так, на момент подачі заяви про перегляд заочного рішення, між боржником та банком було досягнуто угоди про часткове прощення боргу, у результаті чого усі взяті зобов'язання перед банком були виконанні.

Апелянти вважають, що оскільки у них відсутні будь які зобов'язання перед позивачем, то рішення суду першої інстанції варто скасувати.

У судовому засіданні представник відповідачів підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину своєї неявки до суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника позивача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом встановлено, що 09.08.2007 року банком було укладено кредитний договір № 659/447044 з ОСОБА_1

Згідно умовами Кредитного договору банк надав, а відповідач ОСОБА_1 прийняв грошові кошти в розмірі 16 454,00 доларів США зі строком повернення до 08.08.2013 р. у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності. Відповідно до умов Договору встановлена процентна винагорода за користування кредитом щомісячно у розмірі 11,4 % річних у валюті кредиту.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.3, 1.4 Кредитного договору відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати платежі за кредитом та нараховані проценти до 26 числа кожного місяця, згідно Графіку погашення заборгованості.

Крім того, 09.08.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком по обов'язках позичальника.

12.01.2012 р. було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 09.08.2007 року, відповідно до якого доповнено розділ 5 п, 5.3, змінено п. 1.2.

Станом на 09.06.2015 р. заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 3 359,50 доларів США та 239 грн. 60 коп. Заборгованість складається з: заборгованості за кредитом у сумі 3 185,32 доларів США, заборгованість за відсотками 40,41 доларів США, заборгованість за комісією - 103,12 долари США та пеня - 239 грн. 60 коп., що підтверджується наданим представником позивача розрахунком.

Вимоги позивача від 17.02.2015 р. та 09.04.2015 р. про дострокове повернення кредиту відповідач ОСОБА_1 залишив поза увагою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а відповідачі не виконують належним чином своїх зобов'язань, у результаті чого виникла прострочена заборгованість, яка підлягає стягненню в примусовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції правильно розглянув справу на основі заявлених вимог та наданих суду доказів і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги проте, що рішення суду підлягає скасуванню, оскільки станом на день постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення між сторонами було укладено додаткову угоду про часткове прощення боргу та у відповідачів відсутні зобов'язання перед банком.

Так, згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту та тягар доказування лежить саме на сторонах спору.

Відповідачі в своїй апеляційній скарзі самі вказують та погоджуються з тим, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення 09 вересня 2015 року вони дійсно мали заборгованість перед позивачем у розмірі 3 359,5 доларів США та 239,60 грн. пені.

Тобто, відповідачі підтверджують, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції воно було законним і обґрунтованим.

Згідно ч.ч.1,2 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апелянти не вказують жодного доказу, який не був досліджений, чи який був неправильно досліджений судом першої інстанції на момент розгляду справи. Також апелянтами не надано жодного доказу, який існував на момент розгляду справи, який суд першої інстанції мав би врахувати під час її розгляду.

Та обставина, що станом на 12 квітня 2016 року відповідачі повністю погасили свою заборгованість перед банком та не мають перед ним зобов'язань, не може бути підставою для скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року, оскільки дана обставина не існувала на час розгляду справи та не могла бути врахована судом першої інстанції під час її розгляду.

Колегія суддів роз'яснює, що у разі відсутності зобов'язань відповідача, які були підставою для звернення до суду позивачем, останній, відповідно до положення ч.1 ст.174 ЦПК України, може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

Проте, позивач не звертався до судів з відповідною заявою.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу на основі заявлених вимог та доказів, які існували та були надані суду на час розгляду справи, а тому немає підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Таким чином належних доводів та обґрунтувань про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді