Ухвала суду № 64278700, 23.01.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/6887/15 Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О.

Провадження № 22-ц/783/468/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 49

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Павлишина О.Ф.

секретаря Брикайло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

встановила:

В червні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який зареєстрований 21 квітня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Личаківського районного управління юстиції м. Львова, актовий запис № 87.

Вимоги обґрунтовувала тим, що подружні стосунки між ними не склались з вини відповідача, через психологічний та моральний тиск, фізичне насилля. Відповідач постійно вчиняє сварки, які негативно впливають на виховання дітей. Від шлюбу народилося двоє дітей син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти проживатимуть з позивачкою. Крім цього, ОСОБА_3 просила суд не давати термін на примирення, оскільки сторони з 2007 року проживають окремо, спільне господарство не ведуть.

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 липня 2016 рокупозов задоволено.

Розірвано шлюб, укладений 21.04.2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Личаківського районного управління юстиції м. Львова, про що зроблено запис в книзі реєстрації актів про одруження № 87.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2, вважає таке незаконним та необґрунтованим, оскільки не був присутній у судовому засіданні при проголошенні оскаржуваного рішення через неналежне повідомлення про розгляд справи, поштове повідомлення повернулось без вручення адресату, що на думку апелянта порушило засади змагальності.

Покликаючись на спільні з сім»єю відпочинки за кордоном, стверджує, що доводи позивача про відокремлене проживання та відсутність спільного господарства, не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що до подання позову дружиною сім»я перебувала виключно на його фінансовому забезпеченні.

На думку апелянта, суд мав би надати строк на примирення, враховуючи те, що в шлюбі народжені двоє дітей та короткий час, який сторони не перебували у сімейних відносинах.

Звертає увагу на те, що і надалі вживає заходи для примирення, можливості спільного проживання заради дітей.

Крім цього, збереження сім»ї, захист інтересів дітей є одним з обовязків суду.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 липня 2016 рокута передати справу на новий розгляд із залученням сторін.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5, а також відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 23.01.2017 року не прибули, представник позивача подала заперечення на апеляційну скаргу, позивач подала заяву про розгляд справи у її відсутність, у заяві зазначила, що на примирення не згідна, оскільки відносини мають гостро-ворожий характер, просить шлюб розірвати, а відповідач подав заяву про відкладення розгляду справи у зв»язку з тим, що викликаний як сторона по іншій справі, проте доказів на підтвердження зазначених у клопотанні обставин не подав.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів приходить переконання, що подану апеляційну скаргу необхідно відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Статтею 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить висновку, що оскаржуване рішення місцевого суду відповідає зазначеним вище вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що спільне життя позивача з відповідачем не склалось, разом сторони не проживають довгий час, тому подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони 21.04.2001 року зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадського стану Личаківського районного управління юстиції м. Львова, про що зроблено запис в книзі реєстрації актів про одруження № 87 (а.с.11).

Від шлюбу у сторін є двоє дітей, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 5, 6).

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім»ї.

Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Виходячи із змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Добровільність шлюбу це одна з його основних засад.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції, фактично в порушення розяснень, які викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не застосовував заходи для примирення подружжя, однак на думку судової колегії вирішення даної справи по суті не відбулось з порушенням норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування оскаржуваного рішення та відповідно порушень прав сторін, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Звертаючись з позовними вимогами позивач покликалась на те, що з 2007 року сторони не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільне господарство, що на думку останньої, зважаючи на психологічний та моральний тиск з боку відповідача, є підставою для розірвання шлюбу.

Оскаржуючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову та розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_2 доводів позивача не спростував, належних та допустимих доказів на спростування таких не навів, крім цього, останній фактично підтверджує той факт, що сторони певний час не перебували в сімейних відносинах.

Більше того, відповідач зазначає, що вживає заходи для примирення задля проживання однією сім»єю в інтересах дітей, що на думку колегії суддів може призвести до порушення однієї із ключових засад шлюбу, його добровільності, оскільки ні позивач, ні сам відповідач не говорять про можливі почуття між ними та бажання продовжувати сімейні відносини задля самих себе.

Також, в поданій заяві позивач категорично пояснила, що подальше збереження шлюбу та примирення не можливе за жодних обставин, звернула увагу на те, що відносини між сторонами мають гостро-ворожий характер.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що на даний час у сторін склалися різні характери та погляди на життя, сімя фактично розпалася, сімейного господарства сторони не ведуть, подружніх відносин не підтримують, подальше спільне життя подружжя і збереження сім»ї суперечить інтересам позивачки, оскільки вона втратила почуття любові та поваги до відповідача, шлюб існує формально, примушування до такого не допускається.

Крім цього, колегіє суддів звертає увагу на те, що справа про розірвання шлюбу перебуває на розгляді у судах з червня 2015 року, однак станом на даний час примирення між сторонами так і не відбулось, що доводить правильність висновків місцевого суду про відсутність необхідності вжиття заходів для примирення та виключає потребу у таких.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевим судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Що стосується доводів відповідача про розгляд справи у його відсутність, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 1 ст. 158 ЦПК України встановлено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права, в тому числі брати участь у судових засіданнях.

Повідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 74 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Згідно із ч.ч. 1-2, 8 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вчуються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення повертається до суду.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення відповідачу ОСОБА_2 судових повісток та апеляційні (дві) скарги останнього, підстави стверджувати про розгляд даної справи у відсутність відповідача та без належного його повідомлення, відсутні, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними (а.с. 19, 22-23, 53, 65, 66, 78, 84, 95, 105, 112, 113).

Крім цього, оскаржуючи ухвалу про відкриття провадження у даній справі апелянт ОСОБА_2 не з»явився на розгляд справи в суд апеляційної інстанції, як і протягом усього розгляду справи в суді першої інстанції, а також відповідач, як апелянт, двічі не з»являвся в судові засідання 27.12.2016 року та 23.01.2017 року під час розгляду його апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_8