Рішення № 64274095, 25.01.2017, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/2051/16-ц

Провадження № 2/663/58/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

20 січня 2017 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Кустова О.Ю.

за участю секретаря Кліщ Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Скадовську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживача,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 31.03.2016 між ним та відповідачем укладено Договір № 00143 фінансового лізингу, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобовязання придбати та передати йому трактор із зазначенням його характеристик вартістю 310 000 грн. 31.03.2016 на виконання умов договору позивачем сплачено авансовий платіж в сумі 31 000 грн. На початку квітня 2016 року відповідач повідомив про неможливість виконання умов договору та придбання обумовленого транспортного засобу з підстав відмови продавця від його продажу. Вимога позивача про повернення йому сплаченого авансового платежу залишилась без виконання. Відмову відповідач мотивував тим, що вищевказаний платіж являється платежем за оформлення договору. З наведених підстав, а також посилаючись на існування істотного дисбалансу договірних прав та обовязків на шкоду споживача, позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00143, укладений 31.03.2016 між ним та ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА», стягнути з відповідача сплачений аванс в сумі 31 000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат ОСОБА_2 позов підтримали з підстав у ньому викладених. В останнє судове засідання представник позивача адвокат ОСОБА_2 не зявився, заявою просив справу розглянути без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки в суд не повідомив в звязку з чим, суд приходить до висновку, що останній не зявляється без поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За відсутності заперечень з боку позивача суд вважає можливим ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ч.1-2 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР (далі Закон 723/97-ВР) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з положеннями цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону 723/97-ВР відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно ст. 3 цього ж Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 6 Закону 723/97-ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 31.03.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» укладено Договір № 00143 фінансового лізингу, відповідно до умов якого лізингодавець ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» взяв на себе зобовязання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем ОСОБА_1 додатку № 1 до договору предмет лізингу, за вартістю предмету лізингу, яка визначається продавцем та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені даним договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства України. Предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений в даній статті та у додатку № 1 до договору, а саме: трактор МТЗ-892.2, вартістю 310 000,00 грн. (п.п. 1.1, 1.2, 8.1).

В установчій частині договору платіж за оформлення договору визначений першочерговий одноразовий платіж розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізигноодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які повязані з передачею предмету лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмету лізингу.

З квитанції № 0.0.529303333.1 від 31.03.2016 вбачається, що на виконання умов договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж згідно договору № 00143 в розмірі 31 000 грн.

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з додатком № 1, в яких зазначено марку/модель, комплектацію, обєм/тип двигуна, тип КПП, привід, бажаний колір та вартість предмету лізингу.

Спірний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

20.04.2016 позивачем на адресу відповідача спрямовано заяву про дострокове розірвання договору та повернення сплаченого авансового платежу.

З копії листа ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» до ОСОБА_3 вбачається, що його заява від 20.04.2016 про розірвання договору фінансового лізингу № 00143 від 31.03.2016 задоволена, договір розірвано, однак у поверненні платежу за оформлення договору відмовлено з повідомленням, що це був платіж за оформлення договору.

У звязку з укладенням договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно вимог статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладеного договору на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору в розмірі 31 000 грн., тобто 10% від вартості предмету лізингу відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які повязані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п. 12.1 ст. 12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобовязання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 31 000 грн., які позивач сплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 31 000 грн. відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем, хоча зазначена як такий. Такі умови договору є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обовязками сторін.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж повязаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 2 п. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобовязання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «платежу за оформлення договору» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

При цьому суд вважає, що умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг, і по іншим пунктам договору.

Так, положення пп. 8.2, 8.3, 10.13 договору № 00143, також не відповідають нормам ст. 18 ч. 3 п. 13 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що зазначені умови договору дають право лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права на розірвання договору в разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена на момент укладення договору.

В порушення ч. 3 п. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» в договорі не визначено предмет договору лізингу, оскільки договірне визначення не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі не містіть індивідуально визначені ознаки транспортного засобу (рік випуску, комплектація).

В порушення статей 6, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідачем не було подано достовірної інформації про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи, результати отримання фінансової послуги та реквізити органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів.

Неузгодження з позивачем графіку лізингових платежів, неузгодження строків внесення та умови взаєморозрахунків порушує право позивача на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу, в порушення п. 15 закону «Про захист прав споживачів» та статей 6, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Також, в порушення ст. 808 ЦК України в договорі, при умовах усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності продукції, при тому що вибір продавця предмету лізингу здійснює відповідач, відсутні будь-які відомості про продавця товару та його повну назву та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи із положень, викладених в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 6-766цс15, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що укладений між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_1 договір фінансового лізингу є недійсним, з огляду на що позов у цій частині підлягає задоволенню.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У звязку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено авансовий платіж на рахунок ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» в розмірі 31 000 грн., суд з урахуванням вищенаведеного вважає, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу, з огляду на що позов у цій частині також обґрунтований та підлягає задоволенню.

Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогами не майнового характеру (про визнання договору фінансового лізингу недійсним) у розмірі 551,20 грн. та за вимогою майнового характеру (стягнення коштів у виді сплаченого авансового платежу) виходячи з ціни позову в сумі 551,20 грн., що відповідає вимогам ст. 88 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» та узгоджується з розясненнями, викладеними у постанові Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014.

Керуючись статтями 3, 6, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживача - задовольнити.

Визнати недійсним договір № 00143 фінансового лізингу від 31.03.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 40099841, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, аванс в розмірі 31 000 грн., сплачений відповідно до умов договору № 00143 від 31.03.2016.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Скадовський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлений 25.01.2017 року.

Суддя О. Ю. Кустов