Ухвала суду № 64265584, 25.01.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/1122/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 47 Доповідач Широкова Л. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради Житомирської області (далі Радомишльська міська рада), виконавчого комітету Радомишльської міської ради Житомирської області (далі виконавчий комітет Радомишльської міської ради), ОСОБА_4, треті особи Відділ Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області (далі Відділ Держгеокадастру), Житомирська регіональна філія «Центр ДЗК» (далі ЖРФ «Центр ДЗК»), ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування пункту 4 рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 10.09.1991 за № 180,

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до відповідачів про скасування пункту 4 рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 10.09.1991 за № 180, обґрунтовуючи його тим, що прийняттям оскаржуваного рішення щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,04 га по вул. Ціолковського, 42 в м. Радомишль, Житомирської області були порушені вимоги чинного законодавства та їх законні права власників. Вважаючи, що вказана земельна ділянка була виділена за рахунок частини їх земельних ділянок, просили задовольнити їх позов.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення суду.

На обґрунтування апеляційної скарги посилаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийняте з неправильним застосуванням норм процесуального права.

Вказують, що судом помилково не взято до уваги того, що відповідачами не наданий оригінал спірного рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради, а з відповіді Державного архіву Житомирської області на адвокатський запит вбачається, що дане відсутнє. Крім того, зазначали, що у своєму рішенні суд не врахував, що сесією депутатів Радомишльської міської ради не було прийнято жодного рішення щодо передання землі у власність ОСОБА_4 посилаючись при цьому на ч. 1 ст. 67 ЗК України.

Заявники вважають також, що суд не надав належної правової оцінки рішенню Апеляційного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року, яким було скасовано рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2014 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права власності на господарські споруди за безпідставністю.

У своїх доводах посилаються на норми ЗК України та Закон України «Про місцеве самоврядування» та вважають, що строки звернення до суду за захистом своїх прав вони не пропустили.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована в м. Радомишль по вул. Ціолковського, 34-б, що підтверджується Державним актом Серії ЖТ 2127-0534 від 30.11.2000 (а.с.22,23,26).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 587585, виданого 12.07.2012 , ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0110 га в м. Радомишль по вул. Ломоносова, буд. 222 для ведення особистого селянського господарства (а.с.24,25).

Відповідач ОСОБА_4 є власником домоволодіння № 42 по вул. Ціолковського в м. Радомишль Житомирської області на підставі рішення виконкому Радомишльської міської ради депутатів від 11.05.1982 (а.с.69,118).

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області від 10.09.1991 за № 180 виділено додатково ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,04 га з вільного міськземфонду (а. с.58-61).

Як вбачається із Акту обстеження земельних ділянок по вул. Ціолковського, 34-б, вул. Ціолковського, 44 та вул. Ціолковського, 42 в м. Радомишль комісією з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, будівництва та архітектури Радомишльської міської ради Житомирської області від 22.10.2009 при проведенні обстеження земельних ділянок сторін було встановлено, що рішенням виконкому від 10 жовтня 1991 року № 180 було закріплено орієнтовну площу 0,04 га за будинком по вул. Ціолковського, 42. Однак ця ж площа земельної ділянки знаходиться в приватній власності гр. ОСОБА_3 (Державний акт на право приватної власності на землю Серії ЖТ 2127-0534)» (а.с.20).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування від10 вересня 1991 року, дійсно, порушено право власності позивачів на спірну земельну ділянку, оскільки земельна ділянка площею 0,04 га, яка була виділена додатково ОСОБА_4 з вільного міськземфонду до домоволодіння по вул. Ціолковського, 42 у м. Радомишль, Житомирської області знаходиться в приватній власності гр. ОСОБА_3, проте, врахувавши, що з позовом за захистом порушеного права позивачі звернулися у липні 2016року суд дійшов висновку провідмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Так, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім того, стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

20.12.2016 позивачами через канцелярію суду надано додаткові письмові пояснення на заперечення представника відповідача від 01.12.2016, в яких вони зазначили, що про існування спірного рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області №180 від 10 вересня 1991 року їм стало відомо лише після 12.07.2016.

Прийшовши до висновку про те, що позивачі пропустили встановлений законодавцем строк звернення для захисту свого порушеного права, суд першої інстанції правильно виходив із наданих позивачами копій рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 07.11.2011 та копії висновку експерта № 295 від 20.05.2011, із змісту яких вбачається про обізнаність позивачів про існування рішення №180 саме від 10 вересня 1991 року (а.с.27,28,32-41).

До суду з позовом позивачі звернулися в липні 2016 року, тобто майже через 5 років.

Позивачами не надано доказів на обґрунтування того, що з 2011 року існували якісь обставини, які позбавили їх можливості упродовж трьох років звернутися до суду за захистом своїх інтересів з позовом про скасування рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 10.09.1991 № 180.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що про існування спірного рішення виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 10.09.1991 № 180 позивачам було відомо ще в 2011 році, поважних причин пропущення позовної давності суду останні не надали.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги також і рішення Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції ) (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги вимоги п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, за яким позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконними правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, з огляду на те, щоЗаконом України №4176-УІ( 4176-17 ) від 20.12.2011 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» уЦивільному кодексі Українип.2 п.п.2) - пункт 4 частини першоїстатті 268 ЦК України виключено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують та не дають підстав для зміни або скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: