Рішення № 64265486, 24.01.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/137/14-ц Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І.М.

Категорія 57 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.С., Коломієць О.С.,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виконання умов договору, стягнення штрафу та позовами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання договорів неукладеними, витребування грошей з чужого незаконного володіння та стягнення шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобовязати ОСОБА_3 у десятиденний строк виконати умови укладеного договору, стягнути з відповідача штраф у розмірі 100% вартості виконаної роботи в сумі 13496,25 грн., мотивуючи тим, що 12.09.2013 року вона уклала з відповідачем, як приватним підприємцем, договір по виготовленню та доставці метало пластикових вікон на суму 13496,25 грн., який повинен був його виконати протягом 30 робочих днів. Оплата проведена у цей же день шляхом оформлення кредиту в Публічному акціонерному товаристві «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП Банк») з перерахуванням коштів на рахунок відповідача, однак договір до цього часу не виконаний, у звязку із чим просить стягнути з ОСОБА_3 штраф згідно п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживача» (далі Закон).

В січні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися з позовом про визнання договорів підряду від 30.082013 року неукладеними, стягнення з відповідача коштів, отриманих ним по неукладеному договору в сумі : ОСОБА_4 13648,56 грн., ОСОБА_5 11613,43 грн., ОСОБА_6 21750,35 грн., ОСОБА_7 10978,01 грн., та матеріальної шкоди (з урахуванням уточнених вимог) в сумі : ОСОБА_4 4064,05 грн., ОСОБА_5 3243,48 грн., ОСОБА_6 5037,82 грн., ОСОБА_7 3112,38 грн. Свої вимоги обґрунтовували тим, що відповідач запропонував їм виготовити та встановити металопластикові вікна по ціні 600 грн. за 1 кв.м. з розстроченням платежу, на що вони дали згоду і 30.08.2013 року підписали надані їм бланки договорів. Пізніше зясувалося, що в договір вписана інша значно завищена ціна та оформлено кредити в ПАТ «ОТП Банк» і кошти перераховано на рахунок відповідача. На підставі ч.2 ст.207 ЦК України вважають, що договори є неукладеними, оскільки не підписані виконавцем, і останній повинен повернути їм безпідставно отримані кредитні кошти та відшкодувати матеріальний збиток у розмірі нарахованих банком процентів.

Вищевказані позови ухвалами Радомишльського районного суду від 17 лютого 2014 року та 20 березня 2014 року обєднані в одне провадження.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь : ОСОБА_2 - збитки в сумі 13496,25 грн. за невиконані роботи; ОСОБА_5 збитки в сумі 11613,43 грн. за невиконані роботи та 1451,44 грн. коштів, сплачених нею за користування банківським кредитом, а всього 13064,87 грн.; ОСОБА_4 збитки в сумі 13648,56 грн. за невиконані роботи та 1451,44 грн. коштів, сплачених ним за користування банківським кредитом, а всього 15100 грн.; ОСОБА_6 збитки в сумі 21750,35 грн. за невиконані роботи та 2220,65 грн. коштів, сплачених нею за користування банківським кредитом, а всього 23971 грн.; ОСОБА_7 збитки в сумі 10978,01 грн. за невиконані роботи та 1175,85 грн. коштів, сплачених нею за користування банківським кредитом, а всього 12153,86 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 777,85 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовів. Доводи скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не зробив запиту до уповноважених органів про його місце реєстрації та розглянув справу без належного повідомлення відповідача. Вважає, що судом неповно та неправильно встановлено обставини справи.

Позивач ОСОБА_2 заперечує у задоволенні скарги.

Представник інших позивачів також заперечує у задоволенні скарги і пояснив, що позивачі підписали договори, однак вважають їх неукладеними за відсутності підписів відповідача, у звязку із чим вимоги про визнання недійсним оспорюваних договорів не заявляли як і кредитних договорів.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст.11 ЦПК України).

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_2 вимоги про стягнення коштів, сплачених на виконання договору, остання не заявляла. Іншими позивачами заявлено вимоги про визнання договорів неукладеними, стягнення безпідставно отриманих коштів за неукладеними договорами та збитків у вигляді нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з посиланням на вимоги ст.ст.875, 883 ЦК України, вважав оспорювані договори укладеними та виходив із невиконання відповідачем укладених договорів, які були оплачені шляхом перерахування банком отриманих кредитів.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Загальні норми визнання цивільно-правового договору укладеним наводяться в ч. 1 ст. 638 ЦК, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі. У ст. 640 ЦК встановлені додаткові критерії, за якими договір може визнаватись укладеним. Крім вимог про узгодження сторонами істотних умов, висуваються вимоги до форми договорів або щодо виконання певних умов (дій), які становлять сам зміст цих договорів.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові за такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України). Частиною 1 статті 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З матеріалів справи вбачається, що 12.09.2013 року ОСОБА_2 підписала договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 про доставку та встановлення металопластикових конструкцій на суму 13496,25 грн. із сплатою повної суми у день підписання договору (п.1.1, 2.1 та 3.1 договору).

Аналогічні договори підписали 30.08.2013 року ОСОБА_4 на суму 13648,56 грн., ОСОБА_5 на суму 11613,43 грн., ОСОБА_6 на суму 21750,35 грн. та ОСОБА_7 на суму 10978,01 грн.

Пунктом 3.2 договорів встановлено термін виконання замовлення протягом 30 робочих днів після оплати.

Таким чином, між сторонами було укладено договір побутового підряду (ч. 1 ст. 865 ЦК України). До відносин за договором побутового підряду, не врегульованим ЦК України, застосовується законодавство про захист прав споживачів (ч. 3 ст. 865 ЦК України).

Договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов (ч.1 ст.866 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, фізична особа-підприємець на підтвердження укладення договору підряду видала споживачам письмові договори, які підписані замовниками та скріплені печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, замовлення та письмове погодження на придбання (встановлення) металопластикових вікон, що підписані сторонами . Факт підписання договорів позивачами не оспорюється.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, частин 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Обовязковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Сторони договорів у п.9.1 останніх визначили, що договори вважаються дійсними при наявності печатки. Договір діє з дня його підписання до повного виконання сторонами всіх обовязків (п.9.2 договорів).

ПАТ «ОТП Банк» у своїх листах підтвердив укладення кредитних договорів 30.08.2013 року з позивачами та перерахування коштів на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с.133, 135, 137, 139).

Таким чином, сторони договорів підряду визначили у договорах всі істотні умови, передбачені ст.ст.837, 865 ЦК України (обєм робіт, час їх виконання та порядок прийняття роботи, розмір оплати, відповідальність сторін тощо), засвідчили укладення договорів : замовники підписами, а виконавець печаткою, як передбачено п.9.1 договорів, а згоду на придбання (встановлення) вікон - підписами сторін, замовники оплатили послуги, тому договори від 12.09.2013 року та 30.08.2013 року є укладеними.

Оскільки відповідачем отримано кошти на підставі укладених договорів на виконання зобовязання, останні не можуть вважатися безпідставно набутими.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 872 ЦК України, якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

У ч.1, 2 ст.10 Закону України «Про захист прав споживача» споживачу надано право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Згідно п.3.2 договорів виконавець зобовязувався виготовити та доставити вироби протягом 30 робочих днів з дня сплати авансу.

Після доставки виробів складається акт приймання-передачі виробу, а після виконання робіт складається акт виконаних робіт (п.3.5, 3.6 договорів).

Відповідачем не надано доказів виконання договорів, а тому вимоги ОСОБА_2 про зобовязання ОСОБА_3 виконати умови договору є правомірними і підлягають задоволенню.

Вимога ОСОБА_2 про стягнення штрафу на підставі п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживача» задоволенню не підлягає, оскільки даний вид штрафу не є неустойкою у розумінні ст.549 ЦК України і згідно ч.2 цієї статті суми штрафів зараховуються до державного бюджету на підставі рішень (постанов) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та його посадових осіб про накладення стягнення, а не на користь позивача.

Встановлення судом укладеності оспорюваних правочинів та відсутність вимог позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання їх недійсними із застосування реституції або розірвання договорів та повернення коштів по невиконаному договору, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на відсутність доказів, які підтверджують заподіяння збитків у вигляді нарахованих банком процентів за користування кредитом і їх взаємозвязок із невиконанням відповідачем умов договору підряду.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в частині задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.209, 218, 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобовязати ОСОБА_3 у десятиденний термін виконати умови договору від 12 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на виготовлення, доставку та встановлення металопластикових конструкцій загальною площею 7,309 кв.м. на суму 13496,25 грн.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовити.

Відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання договорів неукладеними, витребування грошей з чужого незаконного володіння та стягнення шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 229,4 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: