Постанова № 64264414, 17.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 922/3128/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Нікуліна І.В., за довіреністю б/н від 01.09.2016 року;

відповідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 (вх. № 3224 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 11 листопада 2016 року по справі №922/3128/16

за позовом ТОВ "Нью Системс АМ", м. Харків,

до ФОП ОСОБА_2, м. Харків,

про стягнення 74659,88 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2016 року по справі № 922/3128/16 (суддя Бринцев О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ" заборгованість у розмірі 44904,23 грн., три відсотки річних 2391,22 грн., інфляційні втрати 10326,76грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ" судовий збір у сумі 970,59 грн. В задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені в сумі 9718,21грн. та інфляційних втрат у сумі 14469,05 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.11.2016 року по справі № 922/3128/16 в частині стягнення трьох відсотків річних в розмірі 2391,22 грн., інфляційні втрати в розмірі 10326,76 грн. та заборгованості в розмірі 4074,28 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

ТОВ "Нью Системс АМ" у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що оскаржуване рішення прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, у відповідності до обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, між ТОВ "Нью Системс АМ" (орендодавець, позивач у справі) та ФОП ОСОБА_2 (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди від 08.11.2010 року №577, за умовами якого (п. 2.1) орендодавець зобов'язується передати приміщення, визначені у п. 2.2. цього договору орендарю в строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти приміщення у дату початку і сплачувати орендодавцю орендну плату та інші платежі в строки та на умовах, визначених цим договором.

Приміщення, що передаються в оренду орендарю - це нежитлові приміщення загальною площею 28,8 кв.м., що знаходяться на другому поверсі Будівлі, план розміщення яких визначається у додатку № 1 до цього договору (п. 2.2. договору).

Згідно з п.7.1. договору за згодою Сторін ціна договору складається з суми орендної плати, компенсації витрат за комунальні послуги та компенсації витрат за експлуатаційні послуги за весь строк оренди.

Відповідно до п.7.2. договору протягом строку оренди Орендар повинен щомісячно сплачувати Орендодавцеві орендну плату, що визначається за наступною формулою:

Орендна плата = Площа Приміщень х Базовий тариф х Коефіцієнт,

Де: Базовий тариф - величина, яка становить 307,41 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 51,24 грн., що за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США на дату укладання цього договору становить 38,46 доларів США, за один квадратний метр приміщення;

Коефіцієнт - величина, що становить співвідношення розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату виставлення Орендодавцем відповідного рахунку Орендарю на попередню оплату орендної плати до розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату укладання цього договору, але в будь якому випадку не може бути менше 1 (одиниця), тобто у разі, якщо співвідношення розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату виставлення Орендодавцем відповідного рахунку Орендарю на попередню оплату орендної плати до розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату укладання цього договору менше 1 (одиниці), то при розрахунку орендної плати за відповідний місяць застосовується коефіцієнт у розмірі 1 (одиниці).

Згідно з п.7.2.1. договору плата орендної плати здійснюється у національній валюті України - у гривні по офіційному курсу Національного банку України гривні до долара США на дату виставлення рахунку Орендодавцем, в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Орендодавця, визначений в статті 21 цього договору.

Відповідно до п.7.3. договору орендна плата сплачується Орендарем за кожен місяць користування приміщенням згідно із умовами цього договору, починаючи від дати підписання сторонами акту передачі приміщення в оренду та закінчуючи датою підписання сторонами акту повернення приміщення з оренди, та залежно від фактичного часу користування Орендарем приміщенням.

Згідно з п.7.4. договору оренда плата за кожен місяць оренди приміщення сплачується не раніше 1 (першого) і не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного календарного місяця оренди на підставі відповідно рахунку - фактури Орендодавця авансовим платежем.

Відповідно до п.7.5. договору з метою отримання платежів Орендодавець здійснює виставлення рахунків - фактур та їх передачу Орендарю. У всіх випадках, коли Орендар здійснює платежі на підставі рахунків (рахунків-фактур), що виставляються Орендодавцем, у разі відсутності рахунка Орендодавця, Орендар зобов'язаний самостійно звернутися до Орендодавця з метою його отримання і сплатити його в указаний строк та термін. Не отримання рахунку, за умови невжиття Орендарем заходів по його отриманню, не звільняє Орендаря від обов'язку щодо його своєчасної сплати та відповідальності за його несплату.

Згідно з п.7.7. договору кожного календарного місяця користування приміщенням Сторони підписують акт прийому - передачі послуг, який підтверджує факт належного виконання Сторонами своїх обов'язків за цим договором у відповідному місяці, в якому Орендар користувався приміщенням, а саме: по сплаті орендної плати, компенсації Орендарем Орендодавцеві витрат за комунальні послуги та експлуатаційні послуги.

Відповідно до п.7.8. договору витрати за комунальні послуги та за експлуатаційні послуги, які компенсуються Орендодавцеві Орендарем, не входять до орендної плати, і сплачується Орендарем на підставі окремих рахунків.

Згідно з п.7.9. договору Орендар компенсує в повному обсязі Орендодавцеві витрати за комунальні послуги (зокрема послуги з транспортування електроенергії, постачання газу, води та теплопостачання (опалення), водовідведення, каналізації), спожиті в орендованому приміщенні. Розмір таких витрат визначається на підставі показань лічильників та даних, отриманих Орендодавцем від постачальників зазначених послуг, а в разі їх відсутності, або виходу з ладу - такі витрати визначаються пропорційно площі приміщень по відношенню до загальної площі всіх приміщень у Будівлі, за винятком місць загального користування. Для розрахунку за спожиту електроенергію Орендар повинен встати на облік в АК "Харківобленерго" та сплачувати за спожиту електроенергію самостійно згідно фактичних показників лічильників.

Відповідно до п.7.10. договору компенсація витрат за комунальні послуги здійснюється Орендарем щомісяця починаючи з першого місяця оренди протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання від Орендодавця відповідного рахунку (або рахунків для компенсації окремих видів комунальних послуг) на компенсацію витрат за комунальні послуги за попередній місяць користування приміщеннями (надалі - "звітний місяць") та документів (або копій таких документів), що підтверджують розрахунок розміру витрат за комунальні послуги шляхом перерахування на банківський рахунок Орендодавця грошових коштів у розмірі, визначеному в цих рахунках (рахунку).

Згідно з п.7.11. договору Орендар починаючи з першою місяця оренди повинен щомісяця компенсувати Орендодавцеві витрати за надані у звітному місяці експлуатаційні послуги, розмір яких (витрат) визначається за формулою:

Витрати за отримані Експлуатаційні послуги = Площа Приміщень х Тариф експлуатаційних послуг х Коефіцієнт, Де:

Тариф експлуатаційних послуг - величина, яка становить 14,25грн., в тому числі ПДВ у розмірі 2,37 грн., що за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США на дату укладання цього договору становить 1,80 доларів США (в тому числі ПДВ), за один квадратний метр приміщення;

Коефіцієнт - величина, що становить співвідношення розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату підписання Сторонами відповідного акту прийому-передачі послуг за відповідний місяць до розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату укладання цього договору, але в будь якому випадку не може бути менше 1 (одиниця), тобто у разі, якщо співвідношення розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату підписання Сторонами відповідного акту прийому-передачі послуг за відповідний місяць до розміру офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США на дату укладання цього договору менше 1 (одиниці), то при розрахунку розміру витрат за експлуатаційні послуги за відповідний місяць застосовується коефіцієнт у розмірі 1 (одиниці).

Відповідно до п.7.12. договору компенсація витрат за експлуатаційні послуги здійснюється Орендарем щомісяця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання від Орендодавця відповідного рахунку на компенсацію витрат за експлуатаційні послуги за попередній місяць користування приміщеннями (звітній місяць) шляхом перерахування на банківський рахунок Орендодавця грошових коштів у розмірі, визначеному в цьому рахунку.

Згідно з п.7.13. договору орендна плата та інші платежі за цим договором, сплачується Орендарем у безготівковому порядку на банківський рахунок Орендодавця, який зазначений в статті 21 цього договору у національній валюті України.

Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного внесення в повному розмірі орендної плати та компенсації витрат за комунальні послуги та за експлуатаційні послуги (п.10.1.1. договору).

Цей Договір набирає чинності з дати його укладання, а саме: з 01 грудня 2010 року та діє протягом 35 місяців з дати передачі Орендодавцем приміщення Орендареві за актом передачі приміщення в оренду, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.17.1. договору).

На виконання умов договору, 01.12.2010 року позивач передав, а орендар (відповідач у справі) прийняв у строкове платне користування приміщення загальною площею 28,8 кв.м., що підтверджується актом передачі приміщень в оренду (т.1, а. с. 30).

31.01.2015 року між сторонами була підписана угода про розірвання договору оренди №577 від 08.11.2010р. (т.1, а. с.39).

31.01.2015 року відповідач звільнив приміщення загальною площею 28,8 кв.м., що підтверджується актом прийому - передачі (повернення) приміщення.

Станом на 16.09.2016р. відповідач має заборгованість перед позивачем з орендної плати та компенсації за експлуатаційні послуги у загальному розмірі 44904,23 грн.

З метою захисту законних прав та інтересів, позивач звернувся до господарського суду із відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі статтею 626 Цивільного Кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Матеріали справи містять договір оренди №577 від 08.11.2010 року, який був укладений сторонами по справі на підставі умов, які визначені ним, зокрема, щодо предмету договору, орендної плати, строків сплати тощо.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського Кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 291 ГК України передбачено, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, 30.01.2015 року відповідач направив позивачу лист № 7/15 з проханням з 01.02.2015 року розірвати договір оренди №577 від 08.11.2010 року.

31.01.2015 року сторони дійшли згоди розірвати договір оренди №577 від 08.11.2010 року за ініціативою орендаря з 31.01.2015 року (пункт 1 угоди).

Згідно частиною 1 статті 785 Цивільного Кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Використання у статті часового навантаження «негайно» означає повернення речі наймодавцеві одразу після припинення договору, але з урахуванням часу, необхідного для вчинення наймачем певних дій.

Відповідач 31.01.2015 року звільнив займане приміщення, що підтверджується Актом приймання передачі приміщення від 31.01.2015 року.

Статтею 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Припинення дії договору оренди не є підставою для закінчення визначних сторонами зобов'язань, оскільки згідно ст. 599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Як свідчать матеріали справи, а саме, акти здачі-приймання робіт (надання послуг (а.с.44-55, том 1), відповідач отримував в означений позивачем період послуги з користування, отже в силу оплатного характеру договору, він повинен своєчасно вносити плату за користування майном.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 статті 762 ЦК України).

За загальним правилом, сторони договору найму (оренди) самостійно визначають розмір плати. Тому за користуванням майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

Так, згідно з п. 7.1. договору за згодою Сторін ціна цього договору складається з суми орендної плати, компенсації витрат за комунальні послуги та компенсації витрат за експлуатаційні послуги за весь строк оренди.

Згідно з п. 7.4. договору оренда плата за кожен місяць оренди приміщення сплачується не раніше 1 (першого) і не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного календарного місяця оренди на підставі відповідно рахунку - фактури Орендодавця авансовим платежем.

За матеріалами справи встановлено, що позивач виконуючи свої зобов'язання за умовами договору, на протязі визначеного у позовній заяві періоду, виставляв відповідачеві рахунки - фактури, що слугують підставою для здійснення перерахунку орендарем плати за користування приміщеннями.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 44904,23 грн.

В матеріалах справи міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонні акти звіряння, з віверенним сальдо на користь позивача в розмірі 28111,97 грн. (а. с. 153, том 1).

Проте, вищезазначений акт звірки є лише внутрішнім господарським документом сторін, в якому відображена точка зору двох керівників та бухгалтерів на фінансові відносини сторін, і складання такого акту не тягне за собою наслідків щодо сплати визначеного в акті звірки боргу або встановлення, виникнення і припинення певних господарських зобов'язань для сторін.

Серед іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи наведене, а також те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, що підтверджує наявність/відсутність заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача як безпідставні та необґрунтовані.

Відповідач наполягає на включенні суму забезпечувального платежу в сумі 16792,26 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором оренди.

Однак, колегія суддів вважає помилковою дану позицію відповідача з огляду на наступне.

Забезпечувальний платіж, передбачений розділом 8 договору, за своєю суттю є платежем, який забезпечує виконання орендарем (відповідачем по справі) зобов'язань за договором, в частині вчасної та повної сплати орендних платежів за фактичне користування об'єктом оренди.

Як вбачається зі змісту п.8.4 та 8.1.1 договору, забезпечувальний платіж утримується позивачем протягом усього строку дії договору і може бути використаний для покриття будь-яких збитків або витрат викликаних невиконанням або неналежним будь-яких зобов'язань за договором.

Разом з тим, за припасами п. 8.9 договору, за домовленістю сторін за рахунок забезпечувального платежу, грошові зобов'язання орендаря погашаються у відповідній черговості.

Без письмової згоди сторін по даній справі, є неможливе здійснення судом зарахування забезпечувального платежу в рахунок належної до сплати заборгованості відповідача

Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Господарський Кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

З огляду на встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання за договором, позивач має всі правові підстави вимагати стягнення з контрагента штрафних санкцій за порушення договірних зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналізуючи наведене, позивачем пеня нарахована поза межами строку, визначеного частиною 6 статті 232 ГК України, зокрема як свідчить розрахунок пені, який наданий до позовної заяви, період нарахування пені визначений з 06.10.2014 по 05.07.2015 року, що не узгоджується з вище наведеними нормами права.

Крім того, звертаючись до суду в 2015 році з вимогою про стягнення з відповідача пені, позивачем не було враховано, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність в один рік.

Так, пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові в цій частині (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Відповідна заява про застосування позовної давності була заявлена відповідачем в суді попередньої інстанції.

Таким чином, враховуючи, що позивач просить стягнути пеню за період з 06.10.2014 року по 05.07.2015 року, але з позовом до суду він звернувся лише у вересні 2016 року, судова колегія дійшла до висновку, що встановлений статтею 258 Цивільного кодексу України, річний строк давності для стягнення пені сплив, що відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в задоволені позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989 року, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Згідно абзацом 2 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 р.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 2391,22 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10326,76 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 14469,05 грн. інфляційних нарахувань з жовтня 2014 року по серпень 2016 року та з листопада 2014 року по серпень 2016 року зі сплати орендної плати та зі сплати за експлуатаційних послуг, з огляду на те, що майнові інтереси позивача в даному періоді захищені валютним застереженням визначеним у п.7.2.1 договору, додаткове ж стягнення компенсації у вигляді інфляційних втрат, суперечить принципам справедливості, добросовісності і розумності цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України) і призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 11.11.2016 року по справі № 922/3128/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.11.2016 року по справі №922/3128/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Барбашова С.В.