Постанова № 64264391, 23.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р. Справа № 917/1535/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3461 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.16 у справі

за позовом ТОВ "Приватна служба охорони "Яструб", м. Київ,

до ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", м. Гадяч,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом про стягнення з відповідача 573108,60 грн., з яких: 453322,44 грн. - основного боргу за договором про надання охоронних послуг № 208-псо від 03.03.2015р., 70066,79 грн. пені, 49719,37 грн. річних.

Відповідач, в свою чергу, звернувся до суду із клопотанням про розстрочку виконання рішення суду на три місяці, яке було відхилено судом з причин недоведеності тяжкого фінансового стану відповідача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року (суддя Безрук Т.М.) позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (місцезнаходження: 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, офіс 24; ідентифікаційний код 36899405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна служба охорони "Яструб" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Софіївська, 10, приміщення 4; ідентифікаційний код 37372186) 453322 грн. 44 коп. основного боргу, 66402 грн. 56 коп. пені, 49719 грн. 37 коп. - річних, 8541 грн. 67 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у розстроченні його виконання та прийняти нове рішення, яким заяву відповідача про розстрочку виконання рішення від 01.12.2016 року задовольнити та розстрочити виконання вказаного рішення на 3 місяці щомісячними рівними платежами.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги доводи відповідача, озвучені ним в заявленому клопотанні про розстрочення виконання рішення.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, субєктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

03 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Приватна служба охорони Яструб (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Овруцький молочноконсервний комбінат (відповідачем) було укладено договір про надання охоронних послуг №208-псо (далі - Договір).

За умовами П.1.1.Договору відповідач як замовник доручає, а позивач (виконавець) зобовязується надати за плату послуги по охороні обєкта. Місце знаходження обєкта: 11104, Житомирська область, м. Овруч, вул. Богдана Хмельницького, 92

Відповідно до п.п. 1.3., 1.4. Договору охорона об'єкта здійснюється 7 цілодобовими постами охорони та 1 начальником охорони. Загальна вартість охоронних послуг становить 66 700,00 грн. за один календарний місяць.

Додатковою угодою від 15 червня 2015 року до Договору сторони змінили редакцію п.п. 1.3., 1.4., визначивши загальну вартість охоронних послуг за один календарний місяць у розмірі 75 300,00 грн.

Додатковою угодою від 01 серпня 2015 року до Договору сторони на зміну п.п. 1.3., 1.4. встановили вартість охоронних послуг за один календарний місяць в розмірі 83900,00 грн.

Додатковою угодою 15 жовтня 2015 року до Договору сторони внесли зміни в п.п. 1.3., 1.4. Договору, визначивши вартість охоронних послуг за один календарний місяць в розмірі 92 500,00 грн.

За період січень червень 2016р. позивач надав послуги з охорони на загальну суму 477916,67 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними актами здачі приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000062 від 31 січня 2016 року на суму 92 500,00 грн., № ОУ-0000165 від 29 лютого 2016 року на суму 92 500,00 грн., № ОУ-0000322 від 31 березня 2016 року на суму 92 500,00 грн., № ОУ-0000460 від 30 квітня 2016 року на суму 92 500,00 грн., № ОУ-0000645 від 31 травня 2016 року на суму 92 500,00 грн., № ОУ-0000658 від 06 червня 2016 року на суму 15 416,67 грн. (а.с. 21-27).

Згідно п.7.2. Договору оплата за послуги здійснюється у повному розмірі до 5 числа місяця наступного за звітним шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Згідно п.7.3 Договору у разі розірвання Договору оплата за надані в останньому місяці дії Договору послуги повинна бути здійснена у розмірі, що обраховується пропорційно до кількості днів, в які надавались послуги, протягом 2 банківських днів з моменту розірвання договору.

06 червня 2016 року між сторонами була підписана угода про припинення дії Договору № 208-псо від 03 березня 2015 року.

Згідно п. 3 угоди про припинення дії Договору від 06.06.2016р. сторони узгодили, що зобов'язання замовника щодо оплати вартості охоронних послуг, наданих за Договором, не припиняються і повинні були бути виконані у встановлений Договором строк.

06 червня 2016 року о 10 годині 00 хвилин позивач зняв пости охорони з об'єкта Відповідача згідно акту зняття постів охорони. В п. 2. вказаного акту, відповідач зазначив про відсутність у нього претензій до позивача.

Відповідач за одержані послуги охорони розрахувався частково сплативши 24594,23 грн., що підтверджується актом звірки в редакції позивача (а.с.55).

Залишок заборгованості у сумі 453322,44 грн. відповідачем не сплачено.

Позивач звернуся до відповідача з претензіями від 09.06.2016р.., від 19.02.2016р. про погашення заборгованості за надані послуги охорони, що підтверджується поштовим повідомленнями про вручення (в матеріалах справи а.с.28-29). Однак відповідач оплати не здійснив.

Відповідно до ст.4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів в спростування вищевикладеного чи інших заперечень щодо наявності боргу відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 978 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором охорони охоронець, який є субєктом підприємницької діяльності, зобовязується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна зобовязаний, зокрема, щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

За ст. 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення договірних зобовязань та вказаних правових норм відповідач заборгованість перед позивачем не погасив.

Таким чином, місцевий господарський дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 453322,44 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 7.6 Договору у випадку несвоєчасної сплати щомісячної суми, вказаної у п.1.4. Договору, замовнику нараховується штрафна пеня у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення до повного розрахунку. Для вимоги про стягнення пені за даним Договором застосовується позовна давність тривалістю три роки.

На підставі вказаних положень позивачем заявлено до стягнення 70066,79 грн. пені за період 06.02.2016р. - 18.09.2016р.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно п.7.2. Договору оплата за послуги здійснюється у повному розмірі до 5 числа місяця наступного за звітним.

В п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено, що коли у договорі виконання грошового зобовязання визначається до настання певного терміну, наприклад до 1 серпня 2014 року, то останнім днем виконання такого зобовязання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі 31 липня 2014р.).

Як вірно зазначає місцевий господарський суд, оскільки визначений договором строк оплати за актом № ОУ-0000645 від 31 травня 2016 року закінчується 04.06.2016р., який був суботою, отже останнім днем строку платежу є 06.06.2016р., а прострочення зобовязання починається 07.06.2016р.

Після проведення перевірки розрахунку колегією суддів встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню за вказані періоди становить 66402,56 грн і позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені господарським судом першої інстанції, а в іншій частині пеня стягненню не підлягає, оскільки нарахована позивачем із порушенням вищевикладених положень Цивільного кодексу України.

Відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.7.7. Договору замовник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню, а також 25 % річних від простроченої суми.

Отже, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі.

З огляду на вказану норму, позивачем правомірно заявлено до стягнення 49719,37 грн. 25 % річних за період з 06.02.2016р. - по 18.09.2016р. (поетапно) і позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо поданої відповідачем до суду першої інстанції заяви про розстрочку виконання рішення суду на 3 місяці рівними платежами та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування апеляційної скарги та клопотання про розстрочення виконання рішення відповідач посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача був ринок Російської Федерації та Республіка Казахстан, проте Російською Федерацією введено заборону на імпорт сільськогосподарської продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна; дана заборона розповсюджується і на товари відповідача; на даний час Товариство шукає нові ринки збуту товарів, вживає дії щодо стягнення заборгованості зі своїх контрагентів. Зазначене унеможливлює виконання рішення суду за єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки підприємства.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідачем господарському суду першої інстанції не подано жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення. За цих обставин місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав для надання розстрочки виконання даного судового рішення.

Слід зазначити, що доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення не подано відповідачем і до господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення.

Це стосується, зокрема, і відповідача, який повинен доказати факти, на підставі яких ним заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно відхилив клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході перегляду справи господарським судом апеляційної інстанції.

Одне лише посилання на скрутний фінансовий стан не є підставою для розстрочення виконання рішення.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.01.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.