Рішення № 64263724, 19.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2017Справа №910/21696/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІК»

про стягнення 17 446,44 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Крашеннікова М.І. (дов. №504/2016 від 03.01.17);

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

28.11.2016 Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІК» відшкодування шкоди у розмірі 6214,93 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на підставі договору (полісу) №АІ/8716688 від 08.10.2015 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - Поліс №АІ/8716688) внаслідок настання 28.12.2015 страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася з вини водія застрахованої особи - водія ОСОБА_2, було виплачено потерпілій особі страхове відшкодування у сумі 17 446,44 грн. Проте, відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2016, ОСОБА_2, будучи винним у скоєнні вказаної ДТП, залишив місце пригоди, чим порушив ст. 122-4 КУпАП України. Тому, позивач в порядку статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» отримав право регресної вимоги до свого страхувальника - відповідача, оскільки ОСОБА_2 під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з ТОВ «СЕЛТІК».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2016 порушено провадження у справі №910/21696/16, розгляд справи призначено на 20.12.2016.

20.12.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.12.2016 на підставі положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.01.2017.

19.01.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про виправлення технічної помилки у позовній заяві, у якій посилався на те, що страховою компанією було виплачено страхове відшкодування у розмірі 17 446,44 грн., а тому ним заявлені вимоги про стягнення з відповідача саме у розмірі 17 446,44 грн.

В судове засідання 19.01.2017 з'явився представник позивача, підтримав заяву про виправлення технічної помилки у позовній заяві.

Судом розглянута уточнена позовна заява (заява про виправлення технічної помилки).

Враховуючи, що позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 17 446,44 грн., слід вважати, що предметом позову є стягнення страхового відшкодування у розмірі 17 446,44 грн.

Вказана заява про уточнення позовної заяви розцінена судом як заява про виправлення технічних помилок, допущених в позовній заяві та прийнята судом до розгляду.

Отже, предметом заявленого позову є вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 17 446,44 грн.

У судовому засіданні 19.01.2017 позивач підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 19.01.2017 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 19.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

08.10.2015 між Приватним акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІК» укладено договір (поліс) №АІ/8716688 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, предметом якого є майнова відповідальність за пошкодження транспортного засобу «MAN 33/350», д.н.з. НОМЕР_1.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП.

Строк дії договору з 08.10.2015 по 07.10.2016 (п. 3 договору).

28.12.2015 о 06 год. 25 хв. водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «MAN 33/350», д.н.з. НОМЕР_1, по бул. Бикова в м. Києві, не дотримавшись безпечного інтервалу, здійснив наїзд на автомобіль НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів, після чого на порушення встановлених правил, залишив місце ДТП.

В результаті ДТП автомобіль НОМЕР_2, було пошкоджено, що підтверджується розширеною довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 83990837, виданою 3 ротою 2 батальйону УПС МВС у м. Києві.

Згідно з постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2016 у справі №754/1123/16-п (належним чином засвідчена копія постанови містяться в матеріалах справи), ДТП відбулась внаслідок порушенням водієм ОСОБА_2 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, в результаті чого останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, та враховуючи, що водій ОСОБА_2 залишив місце ДТП, останнього також визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП України.

Відповідно до рахунку-фактури №ФП-00000034 від 11.02.2016, виставленого ФОП ОСОБА_4, загальний розмір матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу марки «Renault Clio», д.н.з. НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при ДТП, склав 17 446,44 грн.

В матеріалах справи міститься повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку від 10.02.2016, відповідно до якої водій автомобіля НОМЕР_2, ОСОБА_3 повідомив позивача про настання страхового випадку у вигляді ДТП, що сталась 28.12.2015, та просив виплатити страхове відшкодування.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 на виплату страхового відшкодування від 19.02.2016 на користь ФОП ОСОБА_4 згідно рахунку СТО.

Відповідно до страхового акту №111745 від 23.02.2016 позивачем узгоджена сума страхового відшкодування на відновлювальний ремонт транспортного засобу «Renault Clio», д.н.з. НОМЕР_3, в розмірі 17 446,44 грн.

Страхове відшкодування у розмірі 17 446,44 грн. було виплачено позивачем на рахунок СТО - ФОП ОСОБА_4, що підтверджується платіжними дорученнями №3399 від 24.02.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2016, ОСОБА_2 (винний у вчиненні ДТП) залишив місце пригоди, чим порушив ст. 122-4 КУпАП України, а тому позивач в порядку вимог ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» отримав право регресної вимоги до ТОВ «СЕЛТІК», з яким ОСОБА_2 під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Ст. 1191 Цивільного кодексу України та п.38.2.1 ст.38 Закону передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно ст. 257, ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, а за регресними зобов'язаннями, перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 у справі № 5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі № 910/3655/13 та від 27.01.2014 у справі № 910/3023/13, та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14.

Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пп. 38.1.1 п. 38.1 якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема: в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

При цьому Факт самовільного залишення місця ДТП водієм ОСОБА_2, який керував автомобілем «MAN 33/350», д.н.з. НОМЕР_1, підтверджується постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2016 у справі №754/1123/16-п (належним чином засвідчена копія постанови містяться в матеріалах справи), згідно якої водія ОСОБА_2 серед іншого визнано винним і за ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачає відповідальність особи за залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленим вищезазначеним судовим рішенням, а також підтвердженим матеріалами справи факт залишення водієм ОСОБА_2 затрахованого позивачем транспортного засобу «MAN 33/350», д.н.з. НОМЕР_1, місця ДТП. При цьому вказаний факт відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує.

Відповідно до страхового акту №111745 від 23.02.2016 позивачем узгоджена сума страхового відшкодування на відновлювальний ремонт транспортного засобу «Renault Clio», д.н.з. НОМЕР_3, в розмірі 17 446,44 грн.

Страхове відшкодування у розмірі 17 446,44 грн. було виплачено позивачем на рахунок СТО - ФОП ОСОБА_4, що підтверджується платіжними дорученнями №3399 від 24.02.2016.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8716688 від 08.10.2015, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, страхового відшкодування у розмірі 17 446,44 грн., оскільки ОСОБА_2 під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з ТОВ «СЕЛТІК».

Позивач, посилаючись на те, що водій ОСОБА_2, який керував забезпечуваним транспортним засобом «MAN 33/350», д.н.з. НОМЕР_1, самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, звернувся з вимогою № 04-1329 від 23.03.2016 до свого страхувальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІК» про стягнення 17 446,44 грн. виплаченого страхового відшкодування згідно ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, виплата страхового відшкодування не здійснена.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «ПРОСТО-страхування» 17 446,44 грн. в порядку регресу всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, з вимогами про стягнення якої позивач звернувся до суду.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 17 446,44 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІК» (02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 8, код 23245193) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код 24745673) суму страхового відшкодування у розмірі 17 446 (сімнадцять тисяч чотириста сорок шість) грн. 44 коп. та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання повного тексту рішення - 24.01.2017.

Суддя В.О. Демидов