Рішення № 64263003, 23.01.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.01.2017 Справа № 904/10540/16

За позовом Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, м. Дніпро

до відповідача-1: Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, смт. Обухівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Обухівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.

про скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: Трубіцин Д.М., посвідчення № 028865 від 17.09.2014, прокурор;

від відповідача-1: Ільченко Б.Г., довіреність № 15 від 05.01.2017, представник;

від відповідача-2: ОСОБА_1, Виписка серії ААВ № 252074 від 01.04.1997.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у якому просить:

скасувати рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 710-35/VI від 17.07.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі";

визнати недійсним договір оренди землі загальною площею 0,0100 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2, який укладено 29.07.2015 між Обухівською (раніше Кіровською) селищною радою Дніпровського (раніше Дніпропетровського) району Дніпропетровської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2;

зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2) повернути Обухівській (раніше Кіровська) селищній раді Дніпровського району Дніпропетровської області земельну ділянку загальною площею 0,0100 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, у придатному для використання стані шляхом підписання акту приймання-передачі.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідачів.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує порушенням відповідачем-2 Закону України "Про запобігання корупції", а саме: неповідомлення селищної ради та виконавчого комітету Кіровської селищної ради про наявний реальний конфлікт інтересів під час прийняття на її користь Кіровською селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області рішення № 710-35/VI від 17.07.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".

Посилаючись на статтю 67 Закону України "Про запобігання корупції", прокурор вважає вказане рішення незаконним, а договір оренди землі від 29.07.2015, укладений відповідачами на його підставі, - недійсним згідно за статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Вимоги прокурора щодо застосування до відповідачів наслідків недійсності договору обгрунтовані ним статтею 216 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні прокурор надав пояснення, аналогічні за змістом позову.

У своїх запереченнях відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому вказує на те, що порядок передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності не порушений, відповідачем-2 виконані у повному обсязі усі вимоги законодавства. Також зауважує, що скасування спірного рішення та визнання недійсним спірного договору може призвести до значних збитків місцевого бюджету у вигляді недоотримання вигоди від орендної плати.

У судовому засіданні представник відповідача-1 підтримав подані заперечення.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення відповідача-2 аналогічні за змістом запереченням відповідача-1.

У судовому засіданні відповідач-2 надав пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позов.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 з призначенням її до розгляду на 14.12.2016, після чого розгляд справи відкладався на 16.01.2017.

У судовому засіданні 16.01.2017 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням першої сесії шостого скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 2-1/VI від 10.11.2010 "Про визнання повноважень депутатів Кіровської селищної ради", яка відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради від 10.06.2016 та рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області сьомої сесії сьомого скликання перейменована на Обухівську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області, визнано повноваження депутата Кіровської селищної ради шостого скликання ОСОБА_1.

17 липня 2015 року Кіровською селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області було прийнято рішення № 10-35/VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" відповідно до якого затверджено проект землеустрою про відведення в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, загальною площею 0,0100га (кадастровий номер НОМЕР_2), що розташована в межах населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1 на території Кіровської селищної ради.

Цим же рішенням визначено передати в оренду ФОП ОСОБА_4 земельну ділянку терміном на 49 років із встановленням орендної плати у розмірі 6% від нормативно-грошової оцінки даної земельної ділянки.

На підставі вказаного рішення між Кіровською селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Орендар) укладено договір оренди землі від 29.07.2015 (далі - Договір).

Згідно з пунктами 1, 2 цього договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0100 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ: 03.07), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2.

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: магазин.

Договір укладено терміном на 49 років (пункт 8 договору).

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 у справі № 175/2120/16-п ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність реального конфлікту інтересів, за що покладено на неї стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у сумі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 1700,00 грн.

При цьому вказаним судом було встановлено, що ОСОБА_1, будучи депутатом Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, на порушення вимог статті 8, частини третьої пункту 1 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", статті 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" перед голосуванням не повідомила селищну раду та виконавчий комітет Кіровської селищної ради про наявний реальний конфлікт інтересів.

На підставі викладеного прокурор, посилаючись на статтю 67 Закону України "Про запобігання корупції", вважає рішення відповідача-1 № 710-35/VI від 17.07.2015 незаконним, а договір оренди землі від 29.07.2015 недійсним, проти чого відповідачі заперечують, що і є причиною виникнення спору.

Відповідно до вимог статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За статтею 131-1 Конституції України функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, покладається на систему органів прокуратури.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною третьою статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та частини першої статті 188 Земельного Кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, яким згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (в редакції від 22.07.2016), є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та її територіальні підрозділи.

Нормативними приписами підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (в редакції від 22.07.2016), встановлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, окрім іншого, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування у тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

За змістом частини першої статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Аналогічні положення передбачено і пунктом 5-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (в редакції від 22.07.2016).

При цьому зазначена служба не наділена повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння тощо.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене обгрунтування позовних вимог прокурора знайшло своє відображення у його позові, а тому звернення з ним до суду є правомірним.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" на депутатів місцевих рад поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Відповідно до статті 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат районної, обласної, районної у місті ради бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Здійснення контролю за дотриманням вимог частини першої цієї статті, надання зазначеним у ній особам консультацій та роз'яснень щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, поводження з майном, що може бути неправомірною вигодою та подарунками, покладається на постійну комісію, визначену відповідною радою.

Терміни "реальний конфлікт інтересів", "потенційний конфлікт інтересів", "неправомірна вигода", "подарунок" вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання корупції".

Реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (стаття 1 Закону України "Про запобігання корупції").

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Наявність у відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, як депутата Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, реального конфлікту інтересів у питанні щодо надання їй в оренду спірної земельної ділянки під час прийняття відповідачем-1 рішення від 17.07.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" підтверджується постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 у справі №175/2120/16-п (провадження № 3/175/629/16).

Вказаною судовою постановою за викладених обставин прийняття відповідачем-1 спірного рішення ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом частини першої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою, окрім інших, також прокурора.

Частиною другою статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" встановлено, що орган або посадова особа надсилає до Національного агентства протягом трьох робочих днів копію прийнятого рішення про скасування або одержаного для виконання рішення суду про визнання незаконними відповідних актів або рішень.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За таких обставин особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Способи захисту цивільного права та інтересу зазначені, зокрема, в статті 16 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У розумінні наведених нормативних приписів спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких обставин позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №710-35/VI від 17.07.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" підлягають задоволенню.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої та шостої статті 203 цього Кодексу: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, з урахуванням викладеного та підстав позову для вирішення спору у цій справі юридичне значення має вирішення питання відповідності спірного договору чинному законодавству.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В основі укладеного відповідачами спірного договору оренди - рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 710-35/VI від 17.07.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", яке внаслідок порушення вимог статті 8, частини третьої пункту 1 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", статті 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" є незаконним.

За частиною другою статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаний недійсним.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до частини другої статті 208 цього Кодексу у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав, ніж та, яка вказана у частині першій цієї статті, а саме: вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Згідно з пунктом 21 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсним укладеного відповідачами 29.07.2015 договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача-2 повернути її відповідачеві-1 шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі підлягають задоволенню.

Відповідно до підпункту 9.10 пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 (із змін. і доп.) "Про судове рішення" у резолютивній частині рішення про вчинення певних дій або про припинення певних дій має міститися відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

За частиною другою статті 84 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову в резолютивній частині рішення, окрім іншого, вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій.

Отже, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачеві-1 земельну ділянку за спірним договором оренди шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі суд, з урахуванням обставин у справі, вважає прийнятним строк вчинення цих дій протягом 10 робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Заперечення відповідачів проти позову спростовуються викладеним.

Отже, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судового збору суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу третього пункту 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України" у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 4134,00 грн. підлягає стягненню з відповідача-1 у сумі 2067,00 грн., відповідача-2 - у сумі 2067,00 грн.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 710-35/VІ від 17.07.2015 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".

Визнати недійсним договір оренди землі, загальною площею 0,0100 га, розташованої по вул. Солідарності (вул. Леніна), 45-а у смт. Кіровське (смт. Обухівка) Дніпропетровського (Дніпровського) району Дніпропетровської області, кадастровий номер: НОМЕР_2, який укладено 29.07.2015 між Кіровською селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області (52030, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Обухівка, вул. Центральна, буд. 35, ідентифікаційний код 04338339) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) повернути Обухівській селищній раді Дніпровського району Дніпропетровської області (52030, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Обухівка, вул. Центральна, буд. 35, ідентифікаційний код 04338339) земельну ділянку загальною площею 0,0100 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2, у придатному для використання стані протягом 10 робочих днів після набрання рішенням законної сили шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнути з Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52030, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Обухівка, вул. Центральна, буд. 35, ідентифікаційний код 04338339) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, проспект Д. Яворницького, буд. 38, ідентифікаційний код 02909938) судовий збір у сумі 2067,00 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, проспект Д. Яворницького, буд. 38, ідентифікаційний код 02909938) судовий збір у сумі 2067,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.01.2017.

Суддя І.І. Колісник