Рішення № 64259542, 12.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/79/17 Головуючий 1 інст. Гайдук Л.П.

Справа № 638/11071/15-ц Доповідач Карімова Л.В. Категорія: стягнення заборгованості

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова в особі представника ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2016 року у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг та послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій,

ВСТАНОВИЛА:

30 червня 2015 року Квартирно-експлуатаційний відділ (далі КЕВ) м. Харкова звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнив у березні 2016 року, та просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості по квартплаті та платі за комунальні послуги в розмірі 28933,21грн. за період з 01.06.2012 року по 01.03.2016 року, та витрати по сплаті судового збору. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що на балансі КЕВ м. Харкова знаходиться будинок № 13 по вулиці 23 Серпня в м. Харкові, де мешкають військовослужбовці та члени їх родини. Відповідачі мешкають в кімнатах

№ 1,2,3,4 квартири № 8 вищезазначеного будинку з 2004 року та у звязку з несвоєчасністю сплати наданих ним послуг, мають заборгованість за оплату комунальних послуг та послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.06.2012р. по 01.03.2016р. в розмірі 28933,21грн.,

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2016 року позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4Л, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова заборгованість за оплату комунальних послуг за період з 01.06.2012р. по 01.03.2016р. в розмірі 12866,78грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1378грн. по 459,30 грн. з кожного відповідача.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Вказане рішення суду першої інстанції оскаржено КЕВ м. Харкова та відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

В апеляційній скарзі представник КЕВ м. Харкова, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Вказує на те, що при розгляді справи та ухваленні рішення суд помилково не врахував заяву КЕВ м. Харкова про збільшення позовних вимог та не в повному обсязі стягнув заборгованість за отримані відповідачами комунальні послуги.

Зазначає, що відсутність посилань представника позивача на підписаний сторонами договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 18.02.2011 року, та не оспорювання цього факту сторонами в суді, не є підставою для звільнення відповідачів від сплати заборгованості за цим договором.

В апеляційній скарзі, яка в подальшому була уточнена, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на незаконність та безпідставність рішення суду, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просять скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову КЕВ м. Харкова відмовити в повному обсязі.

Вказують на те, щосудом першої інстанції не враховано, що будинок №2-А по вулиці 23 Серпня в м. Харкові не є гуртожитком та право власності на нього ні за ким не зареєстровано, що визначено рішенням апеляційного суду Харківської області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та у позивача відсутні правові підстави звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки між ними немає договірних відносин в сфері житлово-комунальних послуг.

Зазначають, що позивач не мав право застосовувати тарифи та ціни на житло та послуги як для проживання в сімейних гуртожитках та позивачем не обґрунтовано чому квартплата та комунальні послуги нараховані кожному відповідачу не з фактично займаної житлової площі, а виходячи з площі 99,9 кв.м. Крім того, позивачем не надано доказів надання послуг та не надано жодних документів, які б підтверджували передачу та отримання послуг відповідачами, їх кількість та якість.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга КЕВ м. Харковапідлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову КЕВ м. Харковав повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні.

Між тим, оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову КЕВ м. Харкова, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг, оскільки вони фактично користуються цими послугами, тому зобовязані виконувати покладені на них обовязки щодо своєчасного розрахунку за надані послуги.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, суд виходив з того, що підставами для визначення правовідносин між сторонами є укладений між ними договір від 18.02.2011 року, про дійсність якого сторони не заперечували, а не існування фактичного використання наданих послуг позивачем та визначення розмірів вартості таких послуг у гуртожитках на підставі нормативних актів органів місцевого самоврядування. Однак суд першої інстанції вважав, що позивачем не заявлялися вимоги до відповідачів за цим договором.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками районного суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово- комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. п. 5, 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» споживач зобовязаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановленому законом чи договором розмірах.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зареєстровані та проживають в кімнатах 1,2,3,4 квартири АДРЕСА_1 з 09.06.2004 року, є наймачами зазначених приміщень.

Указаний будинок знаходиться на балансі КЕВ м. Харкова, якому будинок був переданий на баланс від Харківського університету Повітряних сил імені ОСОБА_7(колишнього балансоутримувача) по акту від 29.12.2006 року відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521.

Отже, КЕВ м. Харкова є належним балансоутримувачем, а тому він має права, передбачені ч.1 статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Тому доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що житловий будинок, в якому вони проживають, не є гуртожитком, не мають правового значення при розгляді цього спору.

КЕВ м. Харкова є виконавцем житлово-комунальних послуг, які отримують відповідачі як споживачі цих послуг.

18.02.2011р. між ОСОБА_4 та КЕВ м. Харкова було укладено Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 529 від 20.05.2009р., відповідно до якого розмір щомісячної плати за надані позивачем послуги на дату укладення договору складала 596,79грн. В цьому договорі зазначено про наявність у споживача ОСОБА_8 наявність пільг з оплати послуг 50 відсотків (ветеран військової служби).

Між відповідачами і позивачем КЕВ м. Харкова склалися фактичні відносини з надання послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, водопостачання, водовідведення, електроенергії. Відповідачі користувалися зазначеними послугами, від них не відмовлялися, претензій щодо їх якості не висловлювали.

Наявність укладеного договору та отримання вищезазначених послуг не оспорювалося ОСОБА_4 як в суді першої так і апеляційної інстанції.

Відповідно до розрахунків КЕВ м. Харкова у плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та інших комунальних платежів згідно встановлених тарифів на ці послуги, позивачем враховувалася 50% знижка, якою користуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та раніше користувалася до смерті ОСОБА_9 відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , ОСОБА_6 пільгами не користувався.

Оскільки відповідачі з 01.06.2012 року по 01.03.2016 рокуне сплачували кошти за вказані послуги, унаслідок чого в них виникла заборгованість в розмірі 28933,21грн.

Докази звернення відповідачів в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання неякісних житлово-комунальних послуг у матеріалах справи відсутні.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснив, що доказів наявності неякісних послуг, наданих позивачем за вищевказаний період, у нього та членів його сімї немає, вартість встановлених тарифів ними не оспорювалося, в суді першої інстанції заяв про застосування строків позовної давності до виниклих правовідносин, не подавалося.

Суд першої інстанції правильно визначив період стягнення коштів з 01.06.2012р. по 01.03.2016 р., оскільки відповідачі не заявляли вимог про застосування строків позовної давності. Крім того, судом враховано і те, що КЕВ м. Харкова зверталось до суду із заявою про видачу судового наказу, що є підставою для переривання перебігу строку позовної давності.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом

5 частини третьої статті 20 цього Закону обовязок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобовязані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За таких обставин судом першої інстанції був зроблений обґрунтований висновок про необхідність стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за надані комунальні послуги за вищевказаний період часу.

Проте суд першої інстанції всупереч встановленим обставинам та вимогам статті

68 ЖК України, статей 20, 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відмовив у задоволенні позову в частині стягнення витрат за утримання будинків та прибудинкової території, фактично звільнивши відповідачів від іх обовязку по сплаті наданих послуг, не врахувавши, що згідно зі статтею 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобовязання лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобовязання.

Будь-яких доказів відсутності вини у порушенні зобовязання по сплаті житлово- комунальних послуг відповідачами до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_4 по суті зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по оцінці цих доказів, та особового тлумачення ними норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У зв'язку з наведеним висновок районного суду про часткове задоволення позову є необґрунтованим, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2016 року та ухвалення нового рішення про задоволення позову КЕВ м. Харкова в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України, п.п.1,6 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на користь позивача підлягає стягненню з відповідачів в дольовому порядку судовий збір, сплачений КЕВ м. Харкова за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 2557, 80 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова задовольнити.

Скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2016 року.

Позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 солідарно на користь Квартирно-експлуатаційного відділу

м. Харкова заборгованість за оплату комунальних послуг та послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.06.2012 року до 01.03.2016 року в сумі 28933 (двадцять вісім тисяч девятсот тридцять три) гривні 21 копійка.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівних частках з кожного на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова судовий збір в сумі 2557 (дві тисячі пятсот пятдесят сім) гривень 80 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: