Постанова № 64256340, 20.01.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2017 р. Справа № 809/1875/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Фітель В.С.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, вул. Микулинська, 28, м. Снятин, Івано-Франківська область, 78300

до відповідача: Управління Держпраці в Івано-Франківській області, вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018

про скасування припису № 09-17-0102/625-533 від 28.11.2016 року та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.12.2016 року № 09-17-021/334, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування припису № 09-17-0102/625-533 від 28.11.2016 року та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.12.2016 року № 09-17-021/334.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства, а відтак протиправно виніс припис за № 09-17-0102/625-533 від 28.11.2016 року та на підставі оскаржуваної постанови наклав на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штраф у розмірі 1450,00 грн. згідно постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.12.2016 року № 09-17-021/334.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві. Просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечив з підстав наведених в письмовому запереченні, яке міститься в матеріалах справи (а.с.26-29). Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу управління Держпраці в Івано-Франківській області від 21.11.2016 року за № 1163-Д та на підставі, зокрема, звернення ОСОБА_5, відповідачем видано направлення на проведення позапланової перевірки на предмет додержання вимог законодавства про працю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 21.11.2016 року за № 15-10/6214 (а.с.75).

Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведена позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на предмет додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт за № 09-17-0102/625 від 28.11.2016 року (а.с.61-73).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівниками, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, в результаті чого встановлено, відсутність особистих підписів працівників, а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особових картках останніх, в яких мають повторюватись відповідні записи з трудової книжки; вимог частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці", у звязку із незабезпеченням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 достовірного обліку виконуваної працівниками роботи, оскільки табелі обліку використання робочого часу не ведуться відповідно до вимог наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", не відповідають затвердженій типовій формі первинної облікової документації підприємств та не відображають обовязкові показники, необхідні для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці; вимог статті 96 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 6 Закону України "Про оплату праці", в результаті чого тарифна сітка позивача сформована без урахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), оскільки адміністратору, продавцям непродовольчих товарів та комірнику посадові оклади встановлено в однаковому розмірі, а саме 1750,00 грн. згідно штатного розпису, введеного в дію з 01.06.2016 року; вимог статті 107 Кодексу законів про працю України, в результаті чого встановлено, що оплата праці фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 проводилась без урахування святкових і неробочих днів, зокрема продавці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 працювали 09.05.2016 року (ОСОБА_10), ОСОБА_11 24.08.2016 року (ОСОБА_10 незалежності України), однак заробітна плата в подвійному розмірі їм не виплачена, що підтверджується табелями обліку робочого часу та відомостями нарахування заробітної плати.

Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року за № 96, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області видано припис за № 09-17-0102/625-533 від 28.11.2016 року про усунення порушень, які виявлені в ході перевірки (а.с.12-13).

На підставі акта перевірки за № 09-17-0102/625 від 28.11.2016 року відповідач прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.12.2016 року за № 09-17-021/334, якою, згідно абзацу 6 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 накладено штраф у розмірі 1450,00 грн. (а.с.10-11).

Стосовно порушення позивачем вимог пункту 2.5. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівниками щодо неознайомлення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під розписку із записами в особових картках про призначення останніх на роботу та незабезпечення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи у відповідності до вимог наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року за № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", суд зазначає наступне.

Згідно пункту 2.5. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівниками, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року N 277 (v0277202-95), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року за № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" затверджено та введено в дію з 1 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, що додаються:

1.1. N П-1 "Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу".

1.2. Підпункт 1.2 пункту 1 виключено (згідно з наказом Державного комітету статистики України від 25.12.2009 р. N 496, у зв'язку з цим підпункти 1.3 - 1.7 уважати відповідно підпунктами 1.2 - 1.6)

1.2. N П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки".

1.3. N П-4 "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)".

1.4. N П-5 "Табель обліку використання робочого часу".

1.5. N П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника".

1.6. N П-7 "Розрахунково-платіжна відомість (зведена)".

Вказаний наказ виданий з метою подальшого вдосконалення державних статистичних спостережень підприємств, установ, організацій щодо обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати, відповідно до статей 4, 14, 18 Закону України "Про державну статистику", враховуючи положення статей 80, 81, 95 Цивільного кодексу України, частини восьмої статті 19 та статті 55 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 Кодексу законів про працю України).

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") від 09.07.1998 року справа № 17/81-97, № 12-рп/98, № 1-1/9812-рп/98, термін "законодавство" треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У свою чергу, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівниками затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, а Типові форми первинної облікової документації зі статистики праці затверджені наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року за № 489.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання, що вказані підзаконні нормативні акти не є актами трудового законодавства в розумінні, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 року справа № 17/81-97, № 12-рп/98, № 1-1/9812-рп/98, а відтак, притягнення до відповідальності за порушення їх вимог є безпідставним.

Більше того, суд зазначає, що в ході проведення перевірки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було усунуто порушення шляхом ознайомлення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під розписку із записами внесеними у особові картки останніх.

Також суд вказує на те, що згідно листа Державної служби статистики України від 12.01.2012 року за № 9/4-10/9 "Щодо заповнення табеля обліку використання робочого часу", типова форма N П-5 "Табель обліку використання робочого часу" надається як рекомендована для застосування (про що безпосередньо вказано і у самому наказі Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року за № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці") і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці. На практиці табель використовується також для інших цілей, тому підприємство при необхідності має право застосовувати й іншу форму табеля, але при цьому обов'язковим для респондентів є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичних спостережень з праці.

Під час розгляду справи належними письмовими доказами підтверджено ведення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 достовірного обліку виконуваної працівниками роботи згідно табелів, де зазначено прізвище, імя та по батькові працівників, їх посади, кількість відпрацьованих годин, а також сумарну кількість відпрацьованих днів та годин (а.с.31, 43-45), що, в свою чергу, спростовує твердження управління Держпраці в Івано-Франківській області про порушення позивачем вимог частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці".

Також суд не погоджується із доводами відповідача щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог статті 96 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 6 Закону України "Про оплату праці" у звязку із формуванням тарифної сітки без урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), зважаючи на наступне.

Суд зазначає, що законодавством про працю чітко визначається порядок встановлення розмірів оплати праці та мінімальні гарантії в оплаті праці. Приписами статті 6 Закону України "Про оплату праці" та статті 96 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 96 Кодексу законів про працю України формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) проводиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, який перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Частиною 4 статті 96 Кодексу законів про працю України передбачено, що віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Відповідно до частини 6 статті 96 Кодексу законів про працю України посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення (частина 4 статті 6 Закону України "Про оплату праці").

Судом встановлено, що посадові оклади адміністратору, продавцям непродовольчих товарів та комірнику визначені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 в розмірі 1750,00 грн., що підтверджується додатком до штатного розпису на 2016 рік, введеного в дію згідно наказу № 2 від 01.06.2016 року (а.с.49).

Суд зазначає, що робота адміністратора, у відповідності до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників "Випуск 1. Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 року за № 336, відноситься до професії технічних службовців, робота продавця непродовольчих товарів, згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників "Випуск 65. Торгівля та громадське харчування", затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних звязків та торгівлі України від 30.11.1999 року за № 918 за погодженням Міністерства праці та соціальної політики України, відносить до професії робітників, а робота комірника до професії робітників відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників "Випуск 1. Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності".

У вказаних Довідниках встановлено наступні кваліфікаційні вимоги до визначених професій: адміністратор - неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або повна загальна середня освіта та професійно-технічна освіта, без вимог до стажу роботи; продавець непродовольчих товарів (на ринку) - базова або неповна базова загальна середня освіта, індивідуальне або курсове навчання на виробництві, без вимог до стажу роботи; комірник -професійно-технічна освіта або повна загальна середня освіта та професійна підготовка на виробництві, без вимог до стажу роботи.

Враховуючи схожість кваліфікаційних вимог, встановлених для адміністратора, продавця непродовольчих товарів та комірника, приналежність вказаних посад до аналогічних категорій професій, суд вважає допустимим встановлення рівнозначного за розміром посадового окладу для вказаних посад, виходячи, в тому числі, із фактичних обов'язків працівників, складності та умов виконуваної ними роботи

Більше того, суд зазначає, що розмір посадового окладу, визначений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 для адміністратора, продавця непродовольчих товарів та комірника перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, регламентований статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік".

Як наслідок, судом не встановлено порушення норм трудового законодавства при визначенні посадового окладу для адміністратора, продавця непродовольчих товарів та комірника, оскільки при його обчисленні позивачем було дотримано вимоги Кодексу законів про працю України та Закону України "Про оплату праці" в частині забезпечення рівності трудових прав та диференціації заробітної плати, які належать до однієї кваліфікаційної групи.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Статтею 73 Кодексу законів про працю України встановлено святкові і неробочі дні, зокрема, 9 травня - ОСОБА_10 перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (ОСОБА_10 перемоги), 24 серпня - ОСОБА_10 незалежності України. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Приписами статті 107 Кодексу законів про працю України, яка регламентує оплату роботи у святкові і неробочі дні, визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

В судовому засіданні встановлено, що фактично оплату роботи у святкові дні в подвійному розмірі працівникам позивача, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не було здійснено, що було виявлено в ході перевірки та не заперечувалось в судовому засіданні представниками позивача. Натомість, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був наданий вказаним працівникам за їх заявами (а.с.46-47, 54) додатковий день відпочинку за фактично відпрацьований святковий день, про що свідчать накази "Про надання додаткового дня відпочинку" від 09.11.2016 року за № 2-В (а.с.52), від 18.11.2016 року за № 3-В (а.с.51) та від 23.11.2016 року за № 4-В (а.с.50).

Таким чином, робота у святкові дні працівникам позивача була компенсована фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 шляхом надання іншого дня відпочинку за бажанням самих працівників, що спростовує висновок контролюючого органу про недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці в цій частині.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд зазначає, що оскаржувані припис та рішення про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, винесені необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на те, що судом не встановлено порушень фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог трудового законодавства, виявлених під час перевірки, суд приходить до висновку, що припис за № 09-17-0102/625-533 від 28.11.2016 року та постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.12.2016 року за № 09-17-021/334 є протиправними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Факт сплати позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням за № 434 від 14.12.2016 року (а.с.2).

Разом з тим суд зазначає про відсутність правових підстав для відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн., оскільки жодних підтверджуючих документів щодо надання послуг та сплати таких витрат, окрім акта прийому виконаних робіт та наданих послуг за № 1/2017 від 03.01.2017 року (а.с.74), позивачем суду не надано.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати припис №09-17-0102/625-533 від 28.11.2016 року та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.12.2016 року за №09-17-021/334.

Стягнути з управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (код НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 1 102 (одна тисяча сто дві) гривень 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 25.01.2017.