Рішення № 64246132, 12.01.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 369/5192/15-ц

Провадження № 2/761/1534/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

12 січня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Осаулова А.А.

при секретарі Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2015р. ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (Відповідач), у якому просила стягнути з останнього на свою користь заборгованість за позикою від 30.10.2014 року у розмірі основного боргу в сумі - 308 562,00 грн.; 3% річних у розмірі - 3449,13 грн.; моральну шкоду в сумі - 18 879,00 грн. та судовий збір в сумі - 3 363,71 грн.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.09.2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів було задоволено частково та стягнуто з останнього на користь позивача борг у розмірі 308 562,00 грн., 3% річних у розмірі - 3449,00 грн.; моральну шкоду в сумі - 1000,00 грн. та судовий збір в сумі - 3184,81 грн.

За наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення ухвалою суду від 27 квітня 2016 року вказане заочне рішення було скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку та в подальшому, згідно ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2016 року передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23.10.2014 року позивач передав відповідачу ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 23 000,00 доларів США, строком до 30 жовтня 2014 року, що підтверджується виданою відповідачем розпискою. Проте 30.10.2014 року ОСОБА_2 повернув лише частину коштів, а саме 8000,00 доларів США, при цьому залишок боргу у розмірі 15 000,00 доларів США зобов»язався повернути 04 листопада 2014 року про, що власноруч зазначив у розписці від 23.10.2014 року. Відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконує, грошові кошти не повертає. Так, заборгованість відповідача за договором позики становить 15 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить у сумі 308 562,00 грн., яку просила стягнути на свою користь з відповідача. Також позивач зазначила, що їй спричинена моральна шкода, яка виразилась у її душевних переживаннях з приводу того, що тривалий час відповідач безперешкодно користується її грошима та не виконує своєї обіцянки повернути борг, крім того, думка про ризик, що кошти не будуть повернуті тримає її у постійній нервовій та психологічній напрузі, створює життєвий дискомфорт та психичне навантаження.

В ході судового розгляду позивач збільшила свої позовні вимоги в частині основного боргу за позикою, з урахуванням коливання курсу гривні до іноземної валюти (долара США), в зв'язку з чим просила стягнути на свою користь кошти в сумі - 390 150,00 грн.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав викладених у заяві.

Відповідач в судове засідання не з"явився, хоча про дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечення не надав та не просив розглядати справу у його відсутність.

Суд, керуючись вимогами ст. ст. 169, 224 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, отримавши на це згоду позивача.

Суд дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 23 жовтня 2014 року відповідач ОСОБА_2 отримав у борг від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі - 23 000,00 доларів США із терміном повернення до 30 жовтня 2014 року, про що відповідачем ОСОБА_2 було складено відповідну розписку (а.с. 44-45).

30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 частину боргу у розмірі 8 000,00 доларів США. Залишок боргу у розмірі 15 000,00 доларів США ОСОБА_2 зобов»язався повернути позивачу у строк до 04 листопада 2014 року про, що було складено відповідну розписку.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, такої позиції дотримується Верховний Суд України у правовому висновку прийнятого у Постанові ВСУ від 18.09.2013 р. по справі 6-63цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Статтею 207 ЦК України передбачено, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням вказаних вимог закону, наявності дій по передачі кошів і їх отримання відповідачем згідно розписки між позивачем і відповідачами укладено правочин, який по суті є договором позики.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК).

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Згідно даної розписки, позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути суму позики не пізніше 04.11.2014 року.

Відповідно до ст.1049 ЦК України. позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак, в порушення умов даного Договору позики, тобто у визначений у розписці строк до 04.11.2015 року, взятих на себе зобов'язань, відповідач ОСОБА_2 не виконав і не повернув належні позивачу грошові кошти.

Як роз'яснив Верховний суд України у постанові від 18 грудня 2009 року № 14 згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частиш рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Таким чином, оскільки відповідач в односторонньому порядку порушив свої зобов'язання та не повернув позивачу частину отриманих грошові кошти в розмірі - 15 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.11.2016р. еквівалентно 390 150,00 грн., тому суд вважає за необхідне стягнути з нього суму боргу (суму позики) у повному обсязі, відповідно до вимог ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку наданий позивачем, заборгованість позивача складається з: основної заборгованості за позикою у розмірі - 390 150,00 грн.; 3% річних за період з 31.12.2014 року по 15.05.2015 у розмірі - 3449,13 грн. (308562,00 (сума боргу станом на день подачі позову до суду 18.08.2015р. *3%/365дней * 136 прострочки).

Надані розрахунки позивача перевірені судом та є такими, що обраховані вірно, то суд вважає за можливе стягнути з відповідача зазначені кошти.

Таким чином, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що Відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, а отже зобов'язаний повернути Позивачу борг відповідно до вимог ЦК України.

Крім того, Позивач просив суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із відповідача на його користь моральну шкоду, розмір якої вона оцінює у 18879,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Згідно з до п. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ст. ст.10,60 ЦПК України.

Виходячи з викладеного вище, розглядаючи справу у відповідності до вимог ч.1 ст.11 ЦКП України в межах заявлених позовних, приймаючи до уваги обґрунтування моральної шкоди з боку позивача, обставин її завдання з вини відповідача, виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму у відшкодування моральної шкоди в розмірі - 3 000,00 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені останнім.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 88, 169, 208, 209, 212, 213, 215, 224 - 228 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 30.10.2014 року у розмірі основного боргу в сумі - 390 150,00 гривень; 3% річних за період з 31.12.2014 року по 15.05.2015 року у розмірі - 3449 гривень 13 коп.; в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі - 3 000 грн. та судовий збір в сумі - 4 179 грн. 59 коп., а всього в розмірі - 400 778 (чотириста тисяч сімсот сімдесят вісім) гривень 72 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, -відмовити.

Повторне заочне рішення може бути оскаржене сторонами в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: