Ухвала суду № 64243486, 23.01.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3092/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кривцова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/50/17 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

23 січня 2017 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Криворотенка В. І.,

суддів - Рибалки В. Г. , Ткачук С. С. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 листопада 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по процентам та неустойки за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

21 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулось до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 09 червня 2005 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 61, згідно з яким відповідач отримала кредит в сумі 15 000,00 доларів США на термін до 08 червня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,50% річних в строки та в порядку встановлених кредитним договором.

Відповідач взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконала, в зв'язку з чим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 червня 2011 року позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість в сумі 51750,68 грн., з яких заборгованість за кредитом - 34243,79 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 6894,09 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 10612,80 грн.

Вказане рішення суду залишається невиконаним.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, позивач просить стягнути з неї заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 4031,15 доларів США (102369,73 грн.) та штраф (неустойку) за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 33389,63 грн., що утворились станом на 17 травня 2016 року.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 листопада 2016 року позовні вимоги ПАТ«ВіЕйБі Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за процентами за кредитним договором № 61 від 09 червня 2005 року в розмірі 55005,37 грн., неустойку за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 33389,63 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Вказане рішення суду відповідач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про задоволення апеляційної скарги, заперечення представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 договору № 61 від 09 червня 2005 року ОСОБА_3 було видано кредит в сумі 15 000,00 доларів США на строк до 08 червня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,50% на рік (а.с. 12).

Відповідач ОСОБА_3 своїх зобов'язань по кредитному договору не виконувала, своєчасно не сплачувала банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентів, пені, в зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 червня 2011 року з відповідача ОСОБА_3 було стягнуто суму боргу за договором № 61 від 09 червня 2005 року у розмірі 51750,68 грн., з них: заборгованість по основному боргу - 4310,92 доларів США, що еквівалентно 34243,79 грн.; заборгованість по процентам та користування кредитом у сумі 867,89 доларів США, що еквівалентно 6894,09 грн.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 10612,80 грн. (а.с.24-25).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на належне виконання грошового зобов'язання за кредитним договором воно підлягає захисту, у зв'язку з чим суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за процентами за кредитним договором у розмірі 55005,37 грн., неустойку за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 33389,63 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як зазначено в ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання, про що йдеться в ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, в тому числі і сплата неустойки, тобто штрафу або пені, як про це уточнено в ст. 549 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

Положеннями статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Підстави припинення зобов'язання передбачені приписами ст.ст. 599, 601, 604, 609 ЦК України. Зокрема, згідно зі ст. 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи на час розгляду справи заборгованість за кредитом залишається непогашеною, тому дія договору не припинена.

Посилання апелянта на наявність судового рішення, яким вже стягнуто заборгованість, як на підставу для відмови в задоволенні позову, на думку колегії суддів є необґрунтованим. Оскільки, відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-157цс16, виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про незастосування судом строків позовної давності. Місцевий суд, ухвалюючи рішення, задоволив заяву представника відповідача щодо застосування загального строку позовної давності до вимог банку про нарахування відсотків і стягнув заборгованість по відсоткам в межах трирічного строку позовної давності з травня 2013 року по травень 2016 року. Заборгованість по пені була обрахована банком за один рік перед зверненням до суду: з червня 2015 року по травень 2016 року в сумі 44002,43 грн. (а.с. 9, 93) і вимогу про стягнення останньої банк підтримав у меншому розмірі, а саме: 33389,63 грн. (а.с. 5).

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -