Постанова № 64242952, 18.01.2017, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3924/16-а

Провадження № 2-а/591/28/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 до Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про зобов»язання вчинити дії

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом і остаточно уточнивши позовні вимоги мотивує тим, що у зв»язку із досягненням 09.04.2016 року пенсійного віку, визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року N 1058-IV(далі Закон №1058), 01.06.2016 року нею була подана заява разом із документи для призначення пенсії державних службовців згідно ч. 1 ст.37 Закону №3723. Рішенням від 09.06.2016 року №5370 їй було відмовлено у переведенні з пенсії за віком, призначеної за Законом №1058, на пенсію за віком згідно Закону №3723 через відсутність підстав такого переведення у Законі №3723 та відсутність 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723. Вважає такі дії управління незаконними, оскільки має на день звернення стаж державної служби більш 20 років, а також страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч.1 ст. 28 Закону №1058 та досягла пенсійного віку, визначеного законом, а тому просить суд зобов»язати Сумське об»єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі управління) призначити їй з 01.06.2016 року пенсію на умовах передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-Х11 ( далі Закон № 3723) із розміру суддівської винагороди, доведеною довідками про складові заробітної плати, складених апеляційними судами Сумської і Донецької областей за формами затвердженими постановою правління Пенсійного фонду від 14.02.2001 року №5-1 та від 04.09.2013 року №15-1, і здійснити її виплату у повному обсязі без обмеження граничним максимальним розміром з моменту призначення та вирішити питання судових витрат.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала повністю, просить суд позов задоволити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю і пояснив суду, що заявнику відмовлено у переведені на інший вид пенсії, оскільки позивачу вже була призначена пенсії за віком за Законом №1058 і законних підстав для призначення пенсії за віком за Законом України «Про державну службу» не було у зв»язку із відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців та імперативної правової норми, викладеної в п.12 ч.3 ст.3 Закону №889, який набрав чинності з 01.05.2016 року, де прямо вказано, що дія цього закону на суддів не поширюється. Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213 визначено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх видів пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання/ призначається, зокрема відповідно до Закону України «Про державну службу», тобто з 01.06.2015 року відповідно до Закону України «Про державну службу» пенсії не призначаються. Через те, що позивач просить призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» вбачається не дотримання нею процедури судового оскарження рішення органу публічної влади щодо призначення пенсії за віком згідно Закону №1058 та вимог адміністративного судочинства. Крім того, п.п.1 і 2 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 право на пенсію за віком згідно ст. 37 Закону мають особи які мають 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, а робота в органам місцевого самоврядування не дає такого права. Також зазначив, що довідки про стаж державної служби та про складові заробітної плати, надані позивачкою, їй повернуті через їх не відповідність вимогам законодавства, а тому проить суд в позові відмовити.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав:

Судом встановлено,що 01.06.2016 року позивачка ОСОБА_1 подала дві заяви про призначення їй пенсії за віком згідно Закону №1058, яке у неї виникло з 10.04.2016 року після досягнення пенсійного віку і подання заяви про призначення цього виду пенсії протягом 3-х місяців наступного за днем по досягненню пенсійного віку, а також заяву про призначення їй пенсії з моменту звернення з 01.06.2016 року на умовах передбачених ст. 37 Закону №3723, разом із довідкою про розрахунок стажу державної служби та про складові суддівської винагороди, оформлені за формою, затвердженими діючими на час звернення постановами правління Пенсійного фонду України від 14.02.2011 року №5-1 та від 04.09.2015 року №15-1 за період роботи з 16.06.2015 року по 01.06.2016 року на посаді судді Апеляційного суду Сумської області. До документів додана копія трудової книжки. Потім позивачкою ОСОБА_1 будо надіслані довідки про складові суддівської винагороди за період роботи з 30.05.2011 року до 15.06.2015 року на посаді судді Апеляційного суду Донецької області станом на 01.06.2016 року.

Рішенням №5370 від 09.06.2016 року за підписом першого заступника начальника управління та 3-х працівників відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії управління в призначенні пенсії на умовах ст.37 Закону №3723 відмовлено з тих підстав, що такого переведення Законом №1058 не передбаченого, а також відсутності стажу державної служби не менш 20 років роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723, оскільки посади в органах місцевого самоврядування не передбачені.

Розпорядженням №822101 від 30.06.2016 року за підписом начальника управління та 2-х працівників позивачу призначена пенсія за віком згідно Закону №1058 з 10.04.2016 року.

Ці обставини доведені матеріалами справи та документами пенсійної справи, чого не заперечували і сторони в судовому засіданні.

Згідно розрахунку стажу державної служби, наданого Апеляційним судом Сумської області станом на 01.06.2016 року і складеного на підставі записів трудової книжки позивача, стаж її державної служби становить 37 років, 14 днів, який складається з періодів роботи у:

- Гірницькому райфінвідділі на посаді економіста з 01.09.1977 року по 29.05.1978 року;

- виконкому Центрально-Міського райради м. Макіївки на посаді інспектора з обліку квартир з 31.05.1978 року по 01.02.1980 року;

- виконкому Макіївської міськради на посаді інспектора відділу з обліку квартир з 01.02.1980 року по 23.04.1986 року;

- виконкому Макіївської міськради на посадах старшого інспектора, заступника, завідуючого відділом з обліку квартир та розподілу житлової площі з 22.12.1987 року по 24.11.2003 року (період розгляду в суді спору щодо поновлення на роботі з 12.10.1999 року по 03.10.2001 року працювала на посаді начальника юридичного відділу Ясинуватської райдержадміністрації);

- Ясинуватському міському суді Донецької області суддею з 26.11.2003 року по 26.03.2004 року;

- Ясинуватському міськрайонному суді Донецької області суддею з 27.03.2004 року по 27.05.2011 року;

- Апеляційному суді Донецької області суддею з 30.05.2011 року по 15.06.2015 року; - Апеляційному суді Сумської області суддею з 16.06.2015 року по теперішній час.

За довідкою керуючої справами виконавчого апарату Донецької обласної ради, місто Макіївка Донецької області, де працювала тривалий час позивачка, є містом обласного значення, а також дано роз»яснення структури відділів та управлінь виконавчих комітетів міських, районних рад до складу яких входили фінансовий відділ і управління з обліку і розподілу житлової площі.

Відповідно до записів трудової книжки №№13,14,17 позивачка працювала до 24.11.2003 року на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723, їй присвоювалися ранги державних службовців: 01.03.1994 року 10 ранг і 12.11.1996 року 9 ранг державного службовця 5 категорії; 28.02.1994 року нею була прийнята присяга державного службовця. З 26.11.2003 року стала працювати на посаді судді і під час роботи їй протягом березня 2004 року березня 2010 року були призначені кваліфікаційні класи з п»ятого по третій.

Згідно наказу в.о. голови Апеляційного суду Сумської області від 16.06.2015 року №34-ОС на підставі Указу Президента України від 21.04.2015 року № 226/2015 «Про переведення суддів», ОСОБА_1 переведено до Апеляційного суду Сумської області зі стажем роботи судді станом на 16.06.2015 року - 36 років 2 місяці 08 днів, що дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80% посадового окладу, тобто для розрахунку вислуги років судді було зараховано стаж державної служби за увесь період її роботи на посадах, який зараховується до стажу державної служби.

На даний час їй встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу, виходячи із стажу державної служби строком 37 років 14 днів.

Увесь час роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, виконавчої влади та судді вона отримувала заробітну плату, яка фінансувалась за рахунок державних коштів, які сплачувалися як з місцевого бюджету, так і з державного бюджету. До складових її заробітної плати входили окрім основного заробітку (суддівської винагороди) такі виплати: матеріальна допомога на оздоровлення, доплати за вислугу років в залежності від стажу державного службовця, за ранг (кваліфікаційний клас), тобто виплати, які передбачалися статтями 33,35 Закону №3723 у період його дії до 01.05.2016 року.

Закон №3723 набирав чинності з 28.12.1993 року поступово з урахуванням прийняття законодавчих актів про соціальне страхування і втратив чинність 01.05.2016 року, окрім статті 37, якою врегульовані питання пенсійного забезпечення державних службовців.

На день звернення до управління за призначенням пенсії на умовах цієї статті, було передбачено право на одержання пенсії державних службовців жінок, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов»язкове державне соціальне страхування, а до 01.012011 року - страхові внески на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов»язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування.

Дійсно, на час надходження заяви позивача з 01.05.2016 року набрав чинності Закон №889, яким у статті 90 визначено порядок пенсійного забезпечення державних службовців відповідно до загального порядку передбаченого Законом №1058.

Пунктом 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону визнано такими, що втратили чинність Закон №3723, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10-12 цього розділу передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 із наступними змінами та актами Кабінету ОСОБА_2 України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 цього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом ОСОБА_2 України.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723 із наступними змінами та актами Кабінету ОСОБА_2 України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 цього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Окрім того, як визначено у пункті 8 цього розділу Прикінцевих та перехідних положень, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Статтею 25 Закону №3723, на яку є посилення у пунктах 10-12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень, були визначені класифікація посад державних службовців з першої по сьому категорію, інших прирівняних до них посад не перелічених у цій статті. Віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом ОСОБА_2 України за погодженням з відповідним державним органом.

В період дії ст. 26 цього закону передбачався порядок присвоювання, зміни та позбавлення рангів державним службовцям із внесенням відповідного запису у трудову книжку.

За змістом статей 1, 2 Закону №3723, в їх редакції в період дії цього Закону, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Відповідно до п.2 постанови Верховної ОСОБА_2 України від 16.12.1993 року № 3724 «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» дія Закону №3723, поширюється на працівників органів місцевого та регіонального самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад службовців, якщо інше не передбачено законодавством України.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 18.04.1994 року №239 «Про віднесення посад працівників місцевих ОСОБА_2 народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» із змінами, яка була прийнята на виконання постанови Верховної ОСОБА_2 України від 16.12.1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу»» було затверджено Порядок віднесення посад працівників місцевих ОСОБА_2 народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців ( далі Порядок).

Відповідно до цього Порядку керівників управлінь, самостійних відділів виконкомів міських ОСОБА_2 народних депутатів міст обласного підпорядкування та їх заступників; спеціалістів виконкомів міських ОСОБА_2 міст обласного підпорядкування, їх управлінь, самостійних відділів та інші прирівняні до них посади, були віднесені до п»ятої - шостої категорії

Ранги, що відповідають посадам першої та другої категорій, присвоюються в порядку, передбаченому статтею 26 Закону №3723. Такий порядок класифікації посад по категоріям існував до прийняття постанови КМУ від 26.10.2001 року №1441 у зв»язку з прийняттям Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Затверджений постановою КМУ від 26.10.2001 року №1441 Порядок віднесення посад працівників місцевих ОСОБА_2 народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідної категорії посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців також передбачав, віднесення посади заступника керівника управління виконавчого комітету міської ради до п»ятої категорії.

Згідно Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1994 року №283 (далі Порядок обчислення стажу ) із змінами, який був чинним до прийняття постанови КМУ від 25.03.2016 року №229, до стажу державної служби зараховується робота: на посадах, віднесених Кабінетом ОСОБА_2 України до відповідної категорії посад державних службовців, на посадах спеціалістів державних органів колишніх УРСР згідно додатком (виконавчі комітети місцевих ОСОБА_2 депутатів трудящих, рад народних депутатів, їх управління, самосійні відділи, інші структурні підрозділи), посадах суддів, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст.14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Порядком обчислення стажу визначені посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Отже, цим Порядком обчислення стажу було визначено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону №3723, а також на посадах, віднесених Кабінетом ОСОБА_2 України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, яким присвоєно персональні звання. Також цією постановою затверджено додаток до Порядку обчислення стажу, де викладено Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, в т.ч. у виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 депутатів трудящих, ОСОБА_2 народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи.

Пунктом 4 цього Порядку документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Таким чином, до роботи суддею позивач вже мала стаж державної служби 22 років 6 місяців 4 днів.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За статтями 124, 125 Основного закону - правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статей 1 - 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №2453, в редакції станом на 01.06.2016 року, судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов»язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Порядок організації, діяльності Конституційного Суду України та статус судді Конституційного Суду України встановлюються Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України». Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Стаж роботи на посаді судді, згідно перелічених вище постанов Кабінету міністрів України, зараховується до стажу державної служби.

Окрім визначеного, суд бере до уваги, що до кінця 2015 року протягом всього часу роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, судді, позивач сплачувала внески на обов»язкове пенсійне забезпечення та єдиний соціальний внесок із заробітної плати у розмірі визначеному для державних службовців.

Визначення порядку справляння та використання збору на обов»язкове державне пенсійне страхування врегульовано Законом України «Про збір на обов»язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400 ( далі Закон №400). Відповідно до ст. 1 цього Закону, який набрав чинності з 29.07.1997 року, в редакції яка діяла до 01.01.2011року державні службовці сплачували страховий внесок на обов»язкове державне пенсійне страхування. З прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464 із змінами, який набрав чинності з 01.01.2011 року, а окрім положення з 01.01.2014 року із заробітку державного службовця почав утримуватися єдиний соціальний внесок у розмірі 6,1%, який справлявся до 31.12.2015 року, що підтверджується даними персоніфікованого обліку застрахованої особи.

На підставі викладеного суд визнає, що на день звернення позивач була державним службовцем, оскільки працюючи суддею здійснювала правосуддя в державі як представник державної влади судової, мала стаж державної служби 37 років 14 днів та страховий стаж більш 38 років, а тому набула права на пенсію на умовах передбачених ст.37 Закону №3723 для особи, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку, яка повинна розраховуватися у порядку визначеному для державного службовця із суддівської винагороди, доведеної довідками про її складові за останні 60 місяців станом на 01.06.2016 року, отриманою нею як заробітною платою, з якої повинно бути проведено розрахунок пенсії державного службовця в розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачені страхові внески.

Суд не погоджується із запереченнями відповідача-управління щодо не призначення позивачу такого виду пенсії з причин невідповідності представлених нею довідок про стаж державної служби та про складові заробітної плати, оскільки у записах її трудової книжки, копія якої перебуває в пенсійній справі, вказані дані розпорядчих документів з приводу її проходження державної служби.

Структура доходу судді - суддівської винагороди, визначена ст.133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в кінцевій редакції, який діяв на час звернення позивача до управління не передбачає таких виплат як ранг, а тільки посадовий оклад, надбавка за вислугу років та коефіцієнт збільшення посадового окладу для суддів апеляційної та касаційної інстанцій, в довідках про складові заробітної плати представлені позивачем відсутні відомості про виплати рангу, дані про категорію. Але, як вже зазначалось вище, вказані обставини не були підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії державного службовця.

Позивачка довела про те, що її заява щодо вирішення питання про призначення цього виду пенсії після належного оформлення довідки про складові суддівської винагороди за період роботи в Апеляційному суді Донецької області не була взята до уваги відповідачем.

Суд погоджується з позицією позивача пос праві, оскільки дані про розмір суддівської винагороди оформлені відповідно до діючих на час подання заяви форм довідок про складові заробітної плати, затверджених постановами правління Пенсійного фонду України від 14.02.2011 року №5-1 та від 04.09.2013 року №15-1, які обов»язкові для виконання посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України.

Посилання відповідача-управління у письмових запереченнях про неточність в оформленні довідок про складові заробітної плати через відсутність даних про присвоєння рангу державного службовця, без вказівки на існуючу її форму, є безпідставним і не може бути покладено в провину особи, бо обов»язок по оформленню цих довідок покладено на установу, де працює особа, яка звернулась за призначенням пенсії.

Відповідно до положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об»єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22.12.2014 року №26-2, зареєстрованою Мінюстом 15.01.2015 року № 41/26486, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз»яснювальну роботу серед населення, надає страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов»язкового державного соціального страхування, роз»яснює їхні права і обов»язки; здійснює розгляд звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг.

Як вже зазначалось вище, викладені у запереченнях недоліки в оформленні документів позивача не були підставою для відмови у призначенні їй пенсії державного службовця, а посилання у відповіді від 19.07.2015року за № 315/Т проте, що змінено механізм визначення заробітної плати без його роз»яснення та посилання на норми матеріального права, суд визнає необґрунтованими і відхиляє через не виконання посадовими особами управління покладених на них Положенням завдань і суперечність приписам викладеним у ст.19 Конституції України.

Також суд відхиляє заперечення відповідача-управління з приводу призначення одного з видів пенсій через те, що порядок призначення пенсії за віком за ст. 45 Закону №1058 визначає, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивачу пенсії за віком призначена з 10.04.2016 року, а тому подання нею 01.06.2016 року заяви про призначення їй пенсії на умовах, передбачених ст. 37 Закону №3723 не суперечить принципу закладеному ст.10 Закону №1058 щодо вибору пенсійних виплат, визначених цим законом, а також не суперечить абз.3 ст. 37 Закону №3723, яким визначений порядок фінансування розміру призначеної пенсії державного службовця.

Посилання в рішенні про відмову у призначені пенсії державного службовця через не визначення такого переведення Законом №1058 є хибним, оскільки дійсно даними Законом передбачено переведення на інший вид пенсії, які зазначені у статті 9 цього Закону, де перелічені види пенсії, які надаються за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов»язаного з роботою, інвалідності з дитинства ); пенсія у зв»язку з втратою годувальника.

Суд також відхиляє посилання на п.5 Перехідних положень Закону України від 02.03.2015 року №213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якою визначено, що у разі не прийняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія/щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про державну службу», бо даним пунктом чітко було визначено період його дії з 01.04.2015року по 31.12.2015 року, а пп.1 п.2 Закону №889 визначено про втрату чинності Закону №3723 з моменту набрання чинності цим законом, окрім ст. 37, яка регулює питання пенсійного забезпечення державних службовців.

Крім того, положення пункту 5 розділу ІІІ цього Закону рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року N 4-рп/2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Також визнає безпідставним посилання відповідача на п.12.ч.3 ст.3 Закону №889 щодо відсутності законних підстав для призначення суддям пенсії державних службовців, бо на час її звернення п.2,8,10-12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень нового Закону №889 «Про державну службу» визначено дія ст.37 Закону №3723 з урахуванням приписів, передбачених пунктами 8,10-12 цього розділу.

Дійсно статтею 3 цього Закону визначено поширення дії цього Закону і на суддів цей Закон не розповсюджується. Але цим Законом питання пенсійного забезпечення вирішено статтею 90, яка визначає здійснення пенсійного забезпечення державних службовців відповідно до загального порядку передбаченого Законом №1058.

Проте, звертає увагу, що пунктами 1,4,5 частини 2 ст. 46 Закону №889 визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посаді державного службовця відповідно до цього Закону; час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування»; час перебування на посадах суддів.

Керуючись принципом дії актів у часі, визначеним ст.3 ЦК України, суд визнає, що прийнятий Закон №889 не має зворотної сили і не застосовується до правовідносин, які виникли і існували на час набрання ним чинності, а ст.37 Закону №3723 є самостійною правовою нормою, яка дії з урахуванням приписів визначених п.10-12 Прикінцевих та перехідних положенням Закону №889 і регулює питання призначення спеціального виду пенсії для державного службовця.

Законом №3723 не обмежувалось межі його розповсюдження, оскільки відповідно до преамбули цього закону він регулював суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Особливості правового регулювання статусу державних службовців державних органів та їх апарату передбаченого ст. 9 цього Закону, де були визначено, що правовий статус Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, регулювалися Конституцією та спеціальними законами України.

Щодо обмеження в призначені цього виду пенсії, припинення її виплати працюючим суддям, призначеного такого виду пенсії у визначеному у максимальному граничному розмірі, суд виходив з наступного:

Частинами 4, 7 ст.37 Закону України «Про державну службу» передбачено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року: особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання/ не виплачуються.

Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Ці зміни до статті 37 цього закону були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911» ( далі Закон №911)

Дійсно Законом №911, який набрав чинності з 01.01.2016 року внесені зміни до статті 37 Закону №3723 щодо припинення виплати пенсії працюючим суддям, визначення максимального розміру пенсії, який застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.

Відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтями 43, 46 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов»язковим державним соціальним страхуванням, за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, тощо. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов»язковій сплаті.

Крім того, ст.ст. 21, 22, 24 Основного Закону визначено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров»я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Отже, статтею 64 Конституції України чітко визначені обставини, які можуть бути підставою для встановлення окремих обмежень прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Визначення терміну «надзвичайного стану» викладено ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 року №1550 і відповідно до ст.3 цього Закону правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною ОСОБА_2 України.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування визначено Законом України « Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389 і відповідно до ст. 2 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною ОСОБА_2 України.

На час прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015р. № 911, яким було встановлено протягом 2016 року не виплачувати пенсії працюючим суддям та визначення максимального розміру пенсії на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, відсутні укази президента України, затверджених верховною радою щодо введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

Крім того, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, третього, четвертого, шостого частини п»ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», щодо максимального розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тимчасово у цей період максимальний розмір щомісячного довічного утримання судді у відставці не може перевищувати 10740грн., Конституційний суд України уже розглядав питання про недопустимість визначення в законі максимального розміру щомісячного довічного утримання суддів, зокрема у рішеннях від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 03.06.2013 року №3-рп/2013.

Так, в рішенні Конституційного суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013, зазначається, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв»язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У рішенні від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 Конституційний Суд України вже вказував про недопустимість невиплати певним категоріям працівників пенсії на період їх роботи. Так, в абзаці другому підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що Конституція України не допускає будь-яких обмежень у правах громадян за ознаками майнового стану, зокрема в залежності від отримання працюючими пенсіонерами заробітної плати.

Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення (пенсії або щомісячного довічного грошового утримання).

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді. Тому таке забезпечення суддів залежить від умов, пов»язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя, і не може залежати від інших умов, у тому числі соціального забезпечення, яке призначається і виплачується на загальних засадах та передбачене іншими, крім Закону №2453, законами України. Одержання суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання не може залежати від виконання ним іншої, зокрема оплачуваної, роботи. Законодавець може передбачати випадки припинення призначення та виплати (або часткової виплати) щомісячного довічного грошового утримання суддів, але тільки з підстав, що прямо впливають на статус суддів (набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді або припинення відставки у зв»язку з повторним обранням на посаду судді тощо).

Отже, законодавець не може відокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на одержання щомісячного довічного грошового утримання з підстав, не пов»язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності, свідчить про його формальний характер, не відповідає принципу єдиного статусу всіх суддів України та порушує принцип рівності між суддями у відставці, які не працюють, і тими, які працюють на інших посадах, крім посади судді.

Виходячи з викладеного, відсутні обставини, визначені ст.64 Конституції України, для встановлення окремих обмежень прав і свобод громадян стосовно їх конституційного права на соціальний захист, а саме права на отримання працюючим суддею пенсії на умовах, передбачених ст.37 Закону №3723 та її обмеження максимально граничним розміром 10740 грн.

Окрім того, в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) висловлена правова позиції щодо гарантування конституційних прав, а саме, як вказано у рішенні згідно з положенням частини другої статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п»ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) конституційний суд зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов»язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина другастатті 8 Основного Закону України).

У рішенні від 20.12.2016 року №7-рп/2016 по справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини 7 статті 4, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Конституційний Суд України також висловив правову позицію щодо обмеження максимальним розміром пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлено законом, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених нормами Конституції України.

Таким чином, перелічені вище норми Конституції України вказують, що зміни внесені до частини 4 ст. 37 Закону №3723 щодо тимчасової невиплати у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року призначеної пенсії/щомісячного довічного грошового утримання є позбавлення гарантованого Конституцією працюючого судді, як громадянина конституційного права на соціальних захист при досягненні пенсійного віку, визначеного ст. 26 цього Закону і вільного вибору місця роботи для здійснення трудової діяльності, отримання доходу для матеріального забезпечення себе та сім»ї.

Протягом страхового стажу державної служби позивач, як застрахована особа, сплачувала страхові внески, тобто виконала свій обов»язок передбачений законодавством і позбавлення її права на отримання пенсії є звуженням її конституційного права на соціальний захист.

Крім того, обмеження розміру пенсії до 10740 грн. є позбавлення судді його конституційного права на соціальних захист у разі досягнення пенсійного віку визначеного цим законом і містить елемент дискримінації рівності конституційних прав і свобод громадянина, працюючого на посаді судді на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Кечко проти України» визнав, що посилення органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань є неприйнятним.

Кожен, відповідно до ст.68 Конституції України, зобов»язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини» (Рим, 4.Х1.1950 року), яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини, 1950 року Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» гарантуються кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції. А стаття 14 цієї Конвенції гарантує без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору, шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Статтею 1 Першого протоколу (Париж 20.11.1952 року) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Встановлені ст.18 Конвенції обмеження які дозволяються щодо загальних прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

В пункті 32 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_2 Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов»язки, ухваленої Комітетом ОСОБА_2 Європи 17.11.2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, зазначено, що органи влади, які відповідають за організацію та функціонування судової системи, зобов»язані забезпечувати суддям умови, що дають їм змогу виконувати свою місію та досягати ефективності, захищаючи і поважаючи незалежність і неупередженість суддів.

На час ухвалення рішення, введено в дію з 01.05.2016року постанову Кабінету ОСОБА_2 України від 14.09.2016 року № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», якою затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, який застосовується з 01.05.2016 року.

Але вирішуючи позов, суд виходив з того, що ст.37-1 Закону України «Про державну службу», якою було передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом ОСОБА_2 України, на час розгляду заяви про призначення пенсії державного службовця вже втратила чинність з 01.05.2016 року, а норми вказаної постанови Кабінету ОСОБА_2 України, ще чинності не набрали, тому суд керується при вирішенні спору нормами матеріального права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, позивач, як працюючий суддя, якій відповідно до статті 126 Конституції України гарантовані незалежність і недоторканність, з приводу чого Конституційний Суд України згідно викладених його рішень, неодноразово констатував неприпустимість обмеження конституційних прав судді, обмеження їх прав на соціальне забезпечення, які обов»язкові для виконання усіма суб»єктами державної влади в Україні, тому застосовуючи принцип верховенства права відповідно до ст.8 Конституції України, має право на отримання пенсії, призначеної на умовах, передбачених ст.37 Закону №3723 у повному розмірі без обмеження максимальним розміром 10740грн..

Дії управління з приводу відмови у призначенні цього виду пенсії є неправомірними і порушують права позивача на отримання даного виду соціального захисту, на який вона розраховувала сплачуючи із доходу, фактично протягом усього стажу державної служби (до 31.12.2015року), збільшений розмір утримань соціального страхування.

Право позивача порушене і підлягає захисту в суді.

З метою захисту порушеного права та керуючись наведеними правовими висновками рішень Конституційного Суду України щодо недопущення звуження конституційних прав громадян, закріплених статтями 46, 126 Конституції України шляхом прийняття нових законодавчих актів, які б обмежували існуючи соціальні гарантії призначення та виплати пенсії на умовах передбачених ст.37 Закону №3723, встановленням обмеження такого виду пенсії максимальним розміром у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір, який не може перевищувати 10740 гривень, суд вважає за необхідним зобов»язати управління призначити позивачу пенсію на умовах, передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723 з 01.06.2016 року і провести її розрахунок із розміру суддівської винагороди доведеною довідками про складові заробітної плати, оформленими апеляційними судам Сумської і Донецької областей відповідно до постанов правління Пенсійного фонду України від 14.02.2011 року №5-1 та від 04.09.2013 року №15-1, здійснивши її виплату з моменту призначення без обмеження граничним максимальним розміром.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір на рівні мінімального розміру 0,4 розміру мінімальної заробітної плати - 551,20 грн., судом позовні вимоги задоволені повністю.

Відповідно до п.18 ст.5 матеріального Закону України «Про судовий збір», в редакції станом на день постановлення рішення з 01.01.2017 року Пенсійний фонд України та його органи від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються.

Відповідно до процесуального закону ч.1 ст.94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд керуючись нормами процесуального закону присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань, суб»єкта владних повноважень - Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 551грн.20коп..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7-9, 11,69-71,159-163, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволити.

Зобов»язати Сумське об»єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити ОСОБА_1 пенсію на умовах передбачених статею 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723 з 01 червня 2016 року із розміру суддівської винагороди доведеною довідками про складові заробітної плати, оформленими апеляційними судами Сумської і Донецької областей, здійснити її виплату з дати призначення без обмеження граничним максимальним розміром.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 551 грн. 20 коп.

Постанову суду може бути оскаржено відповідно до ст. 186 КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 10-ти днів з дня проголошення постанови, або протягом 10-ти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 23 січня 2017 року.

СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО