Рішення № 64241362, 10.01.2017, Центральний районний суд м. Миколаєва

1423/17472/2012

н\п 2/490/2178/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 р.

Центральний районний суд м.Миколаєва

у складі: головуючого суддіМамаєвої О.В.,

із секретарем Баришніковою І.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі Центрального районного суду м.Миколаєва цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа ОСОБА_3,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №NKMDGK04440221 від 01 серпня 2006 року в загальній сумі 47378,29 дол. США,та про виселення відповідача та інших осіб, які проживають та/або зареєстровані у спірній квартирі, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно вказаного кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 32500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31.07.2021 року.

На забезпечення виконань зобов'язань за вказаним договором відповідач передала позивачу у іпотеку належне їй майно, квартиру загальною площею 64,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки відповідачем взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту належним чином не виконані, та станом на 10.07.2012року заборгованість складає 47378,29 дол. США, позивач вважає що є достатні підстави в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

08.06.2015 року відповідач подала зустрічну позовну заяву, а 24.06.2015 року зміни та доповнення до зустрічної позовної заяви, та просить визнати недійсним договір іпотеки від 10.08.2006 року, визнати недійсним кредитний договір від 01.08.2006 року, зобов'язати приватного нотаріуса скасувати заборону на відчуження предмету іпотеки за договором іпотеки від 10.08.2006 року шляхом внесення до державного реєстру заборон.

В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що вона вважає недійсним кредитний договір, тому і договір іпотеки, як похідний договір від основного зобов'язання, є недійсним. Кредитний договір є недійсним, оскільки в порушення вимог цивільного законодавства при його укладенні кредитні кошти були видані в іноземній валюті, замість гривні. При цьому банком порушені вимоги валютного законодавства, та валютний кредит видано без відповідної ліцензії.

Крім того, на думку відповідача, кредитний договір та договір іпотеки укладені всупереч приписам Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: в порушення вимог ст. 11 вказаного закону, банк не повідомив споживача ОСОБА_2 про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість усіх супутніх послуг. Вказане передбачене також і постановою правління НБУ від 10.05.2007 року №168. Примірним кредитного договору відповідач отримала у день його укладення та не мала змоги належним чином ознайомитись з його умовами.

Також, у порушення вимог ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", умови договору є несправедливими, містить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема, несправедливим є пункт про збільшення відсоткової ставки, відсутність у договорі прав позичальника.

Ухвалою суду від 24.11.2016 року до участі у справі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_3

Ухвалою суду від 10.01.2017 року позовні вимоги в частині вимог про виселення відповідача та інших осіб залишені без розгляду.

У судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, на підставі наданих доказів, вказав, що позов підтримує.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав вимоги зустрічного позову, у задоволенні первісного позову просить відмовити. Також заявив клопотання про застосування до вимог позивача строків позовної давності.

Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 надала заяву про розгляд справи у її відсутність, та зазначила, що при посвідченні іпотечного договору нею були дотримані всі необхідні умови, передбачені законодавством України.

Третя особа ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Судом встановлено, що 01.08.2006 р. між "ПриватБанк" та відповідачем укладено договір кредиту №NKMDGK04440221, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 32500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.07.2021 року /а.с. 17-19/.

Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит у сумі 32500 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 01.08.2006 року /а.с. 222/.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру №28, що знаходиться в м.Миколаєві по вул.Садовій буд. 50, загальною площею 64,9 кв.м., житловою площею 36,5 кв.м. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2006 року. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки становить 193415 грн. /а.с. 21-23/.

Як слідує із наданого розрахунку заборгованості, станом на 10.07.2012 р. за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 47378,29 доларів США, що складається з: заборгованості за кредитом - 30034,83 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 9554,84 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 1780,38 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 6008,24 доларів США /а.с. 9-11/.

Відповідно дост. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надатигрошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530, 1050 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватися належним чином, згідно умов договору, відмова від виконання зобов'язання не припускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Листом від 31.05.2011 року банк надіслав відповідачу вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором від 01.08.2006 року у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги /а.с. 13/. Вимога надіслана відповідачу 02 червня 2011 року /а.с. 14/.

Таким чином, судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 01 серпня 2006 року, а відповідач від виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів ухиляється.

При визначенні розміру заборгованості за кредитним договором суд не бере до уваги заборгованість по пені, оскільки пеня в будь-якому випадку має бути стягнена лише у гривнях, а позивач не надав розрахунку пені у гривні. Також суд не бере до уваги заборгованість по комісії, оскільки в наданому суду розрахунку заборгованості станом на 16.06.2015 року, позивачем зазначено, що заборгованість по комісії становить 0,00 доларів США /а.с. 183/.

Тобто, суд виходить із того, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 39589,67 доларів США, що складається з: заборгованості за кредитом - 30034,83 долари США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 9554,84 долари США.

Заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Із матеріалів справи вбачається, що за період з 01.08.2006 р. по 10.07.2012 року (станом на цей час позивачем визначена заборгованість за кредитним договором), систематично мала місце часткова оплата відповідачем заборгованості за кредитним договором щодо погашення основної заборгованості та процентів, в тому числі і 19.10.2011 року (а.с. 184-197), після цього часткова оплата була здійснена 03.09.2012 року. Таким чином, зазначеними діями було перервано строк позовної давності, та після переривання строку позовної давності, перебіг строку позовної давності почався заново.

Позивач звернувся до суду 09.10.2012р., тобто вимоги заявлені позивачем у межах строку позовної давності.

Посилання представника відповідача на підтвердження своїх доводів на постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, від 01.10.2014 року №6-134цс14 є безпідставним, оскільки у даній справі виникли інші правовідносини, ніж у справі, що переглядалась ВСУ, де були відсутні дані про переривання строку позовної давності.

Відповідно до частини третьоїстатті 33 Закону України "Про іпотеку"звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч.3 ст. 36 ЗУ "Про іпотеку", договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із ч. 5 та 6 ст. 38 ЗУ "Про іпотеку", дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого повноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Позивачем зазначено про те, що при укладенні договору іпотеки сторони домовились про ціну предмету іпотеки, яка становить 193415 грн.

Суд, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. Однак, суд не погоджується із вказаною позивачем ціною предмету іпотеки у розмірі 193415 грн., оскільки це не відповідає на даний час звичайній ціні на цей вид майна, та зважаючи на те, що оцінка майна на час розгляду справи сторонами не надана, суд вважає можливим відповідно до вимог ст. 39 та 38 ЗУ "Про іпотеку", звернути стягнення на квартиру загальною площею 64,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 10.08.2006 року) за ціною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Однак, згідно Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03.06.2014р., протягом дії цього Закону:

не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Оскільки законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору не може бути підставою для відмови у позові.

В зв'язку із чим, відповідно до ст. 217 ЦПК України, задовольняючи позов, суд вважає необхідним рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, встановити відстрочку виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до закінченні дії мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Що стосується вимог зустрічного позову, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Доводи позивача за зустрічним позовом про недійсність кредитного договору через отримання кредитних коштів в іноземній валюті, замість гривні та порушення банком вимог валютного законодавства є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч.6 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Згідно ч.1,2 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю ", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (ч.2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання). ПриватБанк отримав вказані банківську та генеральну ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями - а.с. 168-170.

Щодо вимог ч.4 ст. 5 п. в) Декрету про те, що Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; оскільки на даний час законодавством не встановлений термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не застосовується.

Крім того, п.11 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. "Про практику застосування законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зазначено, що уразі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У звязку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

За такого, видача кредиту у доларах США була здійснена позивачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Твердження представника відповідача щодо ненадання банком інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, тощо, відповідно до вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" є також безпідставними.

Відповідно укладеного кредитного договору від 01.08.2006 року, детальний опис вартості кредиту вказаний у п.п. 1.1, 2.2.7, 2.2.9, 3.11, 6.2 (п.п.6.5 договору): сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затратити, збитки. Відповідач ознайомлена із детальним описом вартості кредиту, що підтверджується її підписом на вказаному кредитному договорі /а.с.19 оборот/.

Також відповідач вважає, що у порушення вимог ст.ст. 18, 19 ЗУ "Про захист прав споживачів", умови кредитного договору є несправедливими, містить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та має місце нечесна підприємницька діяльність.

З умов оспорюваного договору кредиту вбачається, що в розділі 2 та 4 сторони домовились та виклали положення щодо взаємних прав, обов'язків тавідповідальності сторін.В тому числі в п.п.2.3.1, 2.3.2 договору сторони передбачилиправо кредитора в односторонньому порядку збільшувати або зменшувати розмір процентної ставки при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні.

Наявність в договорі наведених умов, неможна вважати такими, що свідчать про дисбаланс обов'язків на користь банку, оскільки такі умови не суперечить вимогам положеньст. 7 ЦК Українищодо звичаїв ділового обороту з урахуванням специфіки вказаного виду договору, а також принципу свободи договору відповідно до положеньст. 627 ЦК України.

Належних доказів на підтвердження порушення права позивача на право виборупослуги, обмеження права на одержання необхідної інформації, суду не надано, оскільки в тексті оспорюваного договору містяться всі необхідні відомості щодо умов надання кредиту, які схвалені позивачем особистим підписом.

Позивач також не був обмежений, як у виборі виду кредитування, так і вибору банківської установи.

Також відсутні підстави для застосування положеньст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»щодо наслідків нечесної підприємницької практики, в зв'язку з недоведеністю вказаних в даній нормі підстав, оскількинаведені умови договорує чіткими і зрозумілими, а тому не містять омани, що могло би вплинути на свідомий вибір позичальника. Кредитний договір такожмістить необхідні данні для усвідомлення об'ємузобов'язання позичальника, а самерозмір щомісячного платежу з зазначенням його складових ( тіло, проценти) на весь період дії договору.

За положеннями ч. 5 ст. ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними, а не щодо зміни відсоткової ставки.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання недійсним кредитного договору, то відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, як похідного від договору кредиту, та відсутні підстави для зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії, а саме: скасувати заборону на відчуження предмету іпотеки за договором іпотеки від 10.08.2006 року.

На підставі викладеного, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають за безпідставністю вимог.

Згідно ст. 88 ЦПК України,судові витрати, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Позивач за зустрічним позовом від сплати судових витрат звільнена на підставі ЗУ "Про захист прав споживачів".

Керуючись ст. ст. 3,4,10,11,60,88,209,212,214-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 16, 207, 257-267, 525-526, 554,625, 626,629,1054,1047,1048,1049,1050 ЦК України, ст.ст. 33, 36, 38, 39 ЗУ "Про іпотеку", суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа ОСОБА_3, задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKNDGK04440221 від 01.08.2006 року в розмірі 39589,67 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом - 30034,83 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 9554,84 доларів США:

звернути стягнення на квартиру загальною площею 64,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 10.08.2006 року) за ціною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Відстрочити виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії мораторію, встановленого Законом України №1304- VII від 03.06.2014р. "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Стягнути з ОСОБА_2, на користь ПАТ КБ «Приватбанк», судові витрати у розмірі 3219 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м.Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя: О. В. Мамаєва